Кав’ярня із запахом осені

Ліза лежала на своєму ліжку. Від піжами залишилися лише обгорілі клаптики тканини. Прокинулася дівчина давно, але вставати не поспішала. Її нудило. У голові ще й досі поморочилося.
У двері будинку постукали. Ліза швидко одягнула халат та побігла до вхідних дверей.
Це була тітонька Свєта. Вона була у гарному настрої, і навіть не звернула увагу на те, що Ліза ще й досі була у халаті, хоч годинник показував о пів на дванадцяту.
- Лізо, з тобою все добре?
- Т-так, добре.
- Чудово!
Свєта почала викладати на стіл фрукти та щось повідувала про своїх синів. Ліза лише мовчки кивала та сонними очима дивилася на тітоньку.
- Ну все, я побігла, бо справ, як у президента. Бувай! – Проспівала вона.
Дівчина хвилин десять дивилася у відкриті двері, за якими нещодавно зникла Свєта. Потрібно згадати, що було вчора. Вона пам'ятала лише ту відьму, яка завела Лізу у темну вулицю, і сов. А потім той вогонь. Треба ж, вона ще все пам’ятає. Звісно ж! Завдяки дівчатам духам, Ліза тепер майже відьма.
Прийшовши до тями, Ліза нарешті зібралася з думами. Вона весь час картала себе, що вийшла на вулицю тієї місячної ночі. На щастя, все вже закінчилося. Потрібно повернутися до буденних справ. Нарешті поснідавши ( чи то вже був обід ), дівчина зібралася на прогулянку.
Вона вирушила до скверу. На диво, людей у парку майже не було. Трохи відпочивши на лавці, Ліза підійшла до поливу газону.
Раптом, Лізу огорнув туман. «Знову вогнище? Ні, тільки не це!» – Подумки  благала вона. Слава Богу, вогнем тут і не пахло. Ліза стояла на просторій лісовій галявині, де колись купалася у вогнищі та вела переговори з Хрищеною і дівчатами духами. Але цього разу їх тут не було. Можливо, скоро вони прийдуть? Може, пані Ліля хоче поговорити з Лізою?
Пів години дівчина простояла на місці. Ніхто не з’явився. Сумно зітхнувши, Ліза пішла по стежці, що вела у глибину лісу. Йшла вона не довго. Перед Лізою розгорнулася наступна лісова галявина. На галявині стояла невеличка будівля з дерева. Дах фігурно вирізьблений, утворюючи квітковий орнамент. Фарба вже давно полущилася. Галявину перетинав невеличкий струмочок. Для того, щоб підійти ближче до будівлі, Лізі довелося перестрибнути його. Підійшовши ближче, на споруді дівчина прочитала гарно вирізьблений напис: «Кав’ярня». Кав’ярня? Що вона робить тут, у глухому лісі? Звісно, її вже дуже давно ніхто не відвідував.
Чорнявка зайшла до середини кав’ярні. Вхідні двері гучно заскрипіли. В носа відразу ж в’ївся запах опалого листя, сухих трав та яблук. Саме ці запахи присутні у саду або лісі восени. Але зараз літо, чому у цій будівлі пахне осінню?
Приміщення було просторе. Скрізь стояли дерев'яні столи, застелені  «білою» скатертиною, яка вже пожовкла від старості. По середині кожного стояла гарна глиняна ваза з фігурним орнаментом. Вази були дуже красиві, неначе їх щойно купили на ярмарку. У серветницях залишилися лише залишки від серветок. На деяких столах стояли філіжанки, на дні яких ще залишилася загнивша кавова гуща. Дерев’яні стільці повністю покриті пилом. Ліза сіла на один з них. Вона розглядала вазу. На скатертині лежало кілька монет. Дівчина краєм ока подивилася на них. То були золота гривня та п’ятдесят копійок. Мабуть, стільки ж коштувала тоді філіжанка кави. Тільки зараз чорнявка помітила, що на стінах висіли картини. Підійшовши ближче, під шаром пилу дівчина розгледіла пейзаж лісової галявини, де знаходиться ця кав’ярня. Тільки струмочок був ширшим, а через нього невеличкий місточок. І кав'ярня була зовсім новенька. На наступній картині була зображена Катеринівська церква. На інших полотнах були намальовані книги та горнятка кави з корицею. На одному зображений краєвид карпатських гір. А на інших взагалі Таверський міст, що в Лондоні та пейзаж Швейцарії. Але на більшості картин зображені краєвиди Чернігівщини.
Після того, як Ліза закінчила розглядати полотна, вона повернулася до столу. Дівчина ще раз оглянула кав'ярню. Як тут затишно й красиво. І як тут пахне осінню.