Розділ 14
Невеличка зустріч
Цього травневого дня періщив рясний дощ. Розліталися бризки з фонтану, який знаходиться в парку не далеко від головної площі. Пан Яків нервово переступав з місця на місце. Він був у дощовому плащі, але він майже не захищав від дощу. Вода пробралася й до середини плаща. Було холодно. Чоловік промок наскрізь. Але пан Яків сам винен, що не застебнув ґудзики плаща.
Нарешті до фонтану підійшла панянка з фіолетовою парасолькою в руках. Саме її чекав пан Яків.
- Ліля, скільки можна тебе чекати? – Роздратовано пробурмотів він.
- Виникли невідкладні справи. У мене є справжня робота, я не швендяюся вулицями міста як ти. – Пояснила Лілія.
- Добре, добре. – Заспокійливо погодився пан.
- Ти хоч перевірив чи час пішов у звичному темпі?
- Ліля, не хвилюйся, я все перевірив, замість того щоб днями швендятися по вулицях Чернігова. – Іронізував над панянкою Яків.
- Хоч одне радує. Скажи мені будь ласка, з якою метою ти назначив зустріч у таку страшну погоду та ще й біля фонтану. Я вже вся мокра!
- У чому проблема, Лілечко? Можна просто відійти від фонтану.
Вони відійшли далі до великої клумби.
- Хоч вже бризки не летять. То хотів сказати щось дуже важливе, чи не так? – Нагадала пані Лілія.
- Ох, так. Лілечко, люба, ми вже багато років разом. Я кохаю тебе, і тому хочу щоб ти стала моєю дружиною!
Яків весь трусився від хвилювання. Він дістав з кишені золоту стрічку ( у відьом інакші весільні традиції, про які я трохи згодом вам розповім ).
- Якове, але ти навіть і натяків не робив, і відразу хочеш справити весілля?
- Ліля, ти сама знаєш, що я тебе кохаю. І наші колеги знають. Тому не роби дурниць, потім жаліти будеш.
- О, Якове... Я згодна!
За цими словами пан вручив Лілії стрічку і ніжно поцілував. Вони обоє промокли до самої нитки. Яків був щасливий! А от Лілія вже жаліла, що погодилася. Але пан Яків був правий. Відмовити йому, це ще більша дурниця, чим погодитися.
Цього травневого дня періщив рясний дощ. Розліталися бризки з фонтану, який знаходиться в парку не далеко від головної площі. Пан Яків нервово переступав з місця на місце. Він був у дощовому плащі, але він майже не захищав від дощу. Вода пробралася й до середини плаща. Було холодно. Чоловік промок наскрізь. Але пан Яків сам винен, що не застебнув ґудзики плаща.
Нарешті до фонтану підійшла панянка з фіолетовою парасолькою в руках. Саме її чекав пан Яків.
- Ліля, скільки можна тебе чекати? – Роздратовано пробурмотів він.
- Виникли невідкладні справи. У мене є справжня робота, я не швендяюся вулицями міста як ти. – Пояснила Лілія.
- Добре, добре. – Заспокійливо погодився пан.
- Ти хоч перевірив чи час пішов у звичному темпі?
- Ліля, не хвилюйся, я все перевірив, замість того щоб днями швендятися по вулицях Чернігова. – Іронізував над панянкою Яків.
- Хоч одне радує. Скажи мені будь ласка, з якою метою ти назначив зустріч у таку страшну погоду та ще й біля фонтану. Я вже вся мокра!
- У чому проблема, Лілечко? Можна просто відійти від фонтану.
Вони відійшли далі до великої клумби.
- Хоч вже бризки не летять. То хотів сказати щось дуже важливе, чи не так? – Нагадала пані Лілія.
- Ох, так. Лілечко, люба, ми вже багато років разом. Я кохаю тебе, і тому хочу щоб ти стала моєю дружиною!
Яків весь трусився від хвилювання. Він дістав з кишені золоту стрічку ( у відьом інакші весільні традиції, про які я трохи згодом вам розповім ).
- Якове, але ти навіть і натяків не робив, і відразу хочеш справити весілля?
- Ліля, ти сама знаєш, що я тебе кохаю. І наші колеги знають. Тому не роби дурниць, потім жаліти будеш.
- О, Якове... Я згодна!
За цими словами пан вручив Лілії стрічку і ніжно поцілував. Вони обоє промокли до самої нитки. Яків був щасливий! А от Лілія вже жаліла, що погодилася. Але пан Яків був правий. Відмовити йому, це ще більша дурниця, чим погодитися.
Коментарі