Чи потрібно розплітати Коралові нитки?

Знову почалися сірі будні. Ліза майже ні з ким не виходила гуляти. З Анькою і Таєю вона практично не спілкувалася. Навіть намагалася їх уникати. З навчанням складалося не дуже. На уроках була не уважною. Ліза все думала про Коралові нитки. Вивчити формули з фізики явно не входило у її плани.
Майже кожен вечір Ліза перечитувала легенду, знайдену у книзі. Повня буде у наступну неділю. Залишилося менше тижня. Чорнявка складала план, як потрапити до Катеринівської церкви. Кожного разу, як Ліза думала про це, її всю починало трясти. Але потрібно розплести те відьомське плетиво!
Дівчина вирішила, що прийде до церкви до того часу, як священник зачинить її після вечірньої служби. Далі заховається під столом у притворі. Як священник зачинить історичну пам’ятку Чернігова, Ліза все підготує для того, щоб розплести нитки і почне діяти.
Нарешті настала неділя. Годинник показував о пів на шосту вечора. Ліза поклала до невеличкого ранця бутерброди, білу хустину з торочками та деякі, які можуть згодитися.
- Все, можна іти. – Сказала до себе дівчина.
Від хвилювання Лізу аж нудило. По дорозі вона кілька раз спіткнулася. Біля церкви чорнявка напнула на голову хустину і увійшла до середини. До кінця вечірньої служби залишилося п'ятнадцять хвилин. Люди почали виходити. Ліза натягла хустку на обличчя. Це виглядало дивно, але так безпечніше. Коли всі люди залишили церкву, дівчина швидко пішла до притвору. На щастя, там стояв стіл, застелений скатертиною. Обережно, щоб ніхто не побачив, Ліза залізла під стіл. Скатертина діставала аж до підлоги, тож дівчини не було видно. У церкві залишився лише отець, який збирав свої речі. Він щось складав на столі, під яким сиділа дівчина. Ліза навіть дихати перестала. Священник пішов. Було чути, як він йшов у напрямку виходу.
Під столом дівчина просиділа ще годину. Обережно, чорнявка покинула свій сховок. Виявивши, що у церкві нікого немає, вона підійшла до ікони Божої Матері. Минулого разу, як Ліза забирала звідси нитки, вони просто були пришиті до полотна, що огортало задню частину ікони. Цього разу ззовні образу їх не було. Мабуть, вони під склом. Видно, що скло вже знімали. Отже, ті люди вже сплели Коралові нитки. За допомогою викрутки, Ліза акуратно підважила скло. Далі можна було легко забрати його. Вона зняла скло і поклала на пісок, що у великому свічнику. Ліза полегшено видихнула. Вона була рада, що цього разу скло залишилося цілим.
Залишилося чекати ночі. Сонце вже починало заходити. Про всяк випадок, Ліза вирішила, що почекає до десятої години вечора. Вона почала розглядати ікони та свічники. Чекати залишилося більше двох годин. Чому не взяла з собою книжку? Ліза сіла на дерев’яну лаву. Після того, як дівчина з’їла бутерброди, почала розглядати чеки, які завалялися у ранці. Минула година. Ліза заснула.
Її розбудив глухий гуркіт. То упав ранець. Сонними очима, Ліза намацала телефон. Електронний годинник показував о пів на дванадцяту.
- Ой, леле! – Вигукнула Ліза. – Вже пізно!
Сон як рукою зняло. Дівчина підійшла до ікони Божої Матері. Не знаючи, що робити далі, Ліза доторкнулася до зображення покровительки. Раптом, щось спалахнуло. На вбранні Божої Матері лежали сплетені вкосу Коралові нитки.
Вона швидко почала їх розплітати. Коли Ліза закінчила задумане, позаду неї різко щось засвітилося. Почулися гучні кроки кількох людей...