Де Ліза заховала Коралові нитки?

Ліза залишилася сама. Вона дістала з-за пазухи Коралові нитки. Що з ними робити, дівчина не знала. Надворі темно. Місяць повний. Дерева, що за вікнами, створювали химерні тіні. Здалеку почувся чийсь старечий зловіщий голос. Виходила моторошна картина. У Лізи аж мурашки по шкірі побігли. У кімнаті було холодно. Чорнявка закуталася в плед, що лежав на ліжку. Плед не приємно обгорнув шию. Ліза сіла на ліжко, яке моторошно заскрипіло. Було страшно й холодно.
Потрібно придумати, куди заховати ті кляті нитки. І навіщо вони потрібні Анці?! Ліза розділила плетиво на дві частини. Одну частину заплела у волосся. Залишилося придумати, куди заховати другу частину Коралових ниток. Ліза точно знала, що потрібно відкрити вікно. Але як? Воно було наглухо забите. Дівчина почала обшукувати кімнату. Під ліжком вона знайшла металеву лопатку для взуття. Це була остання її надія. Ліза підійшла до вікна і почала обережно розгинати цвяхи, які тримали скло у віконній рамі. Вийнявши скло, вона акуратно поклала його на стіл. У кишені в дівчини знайшлася носова хустинка. Ліза заховала нитки у хустинку, обережно просунула через вікно і заховала у густому листі дерева, що росло біля вікна.
Ліза почула чиїсь кроки. Вона схопила скло, але те вислизнуло з рук і розбилося. Дівчина в розпачі почала збирати скалки і швидко поклала їх під ліжко.
Вже лежавши в ліжку, чорнявка побачила, як двері трохи відчинилися. Через щілину пробився стовп світла із коридору. Ліза відчула на собі пильний погляд.  Двері гучно зачинилися. Наша героїня полегшено видихнула. Але з розбитим склом нічого зробити не могла. У кімнаті стало ще холодніше.  Роздумуючи, що їй робити далі і трусячись від холоду, дівчина заснула.
  Коли Ліза розплющила очі, опинилася у темному лісі. У глибині лісу виднілося багаття. Вона пішла у напрямку до світла. Опинившись на лісовій галявині, дівчину охопив неприродній холод. Її тіло почав огортати густий туман.
- Лізо, Лізочко, не хочеш скупатися у вогнищі? – Почулися сто голосів.
- Але я ж згорю! – Прокричала Ліза.
- Та це нічого. За те як добре тобі, точніше добре нам буде. – Продовжували переконувати голоси.
- Ні, ні! Я не хочу купатися у вогні!