Рут сиділа за робочим столом поряд з Анук і терпеливо чекала своєї черги поговорити зі своїми дітьми. На час перебування в дослідницькому центрі за її шибениками слідкувала вихователька, яку призначив пан Газлик. Старенька жіночка, яка свого часу була видатним математиком, поки не зістарилася і не почала страждати склерозом. Але дітей вона любила.
Анук в цей час прощалася по відеозвязку з Хітоном і Саєю. А коли діти пішли від екрану і на зв'язку залишився лише Бек, Рут ввічливо вийшла.
– Ну, як ви там? Сьогодні день "Х"?–бурмотів Бек.
– Так. Сьогодні спробуємо розморозити перші десять чоловік.–на протязі всього часу перебування біоінженерки на роботі, Бек кожного дня виходив на зв'язок. Анук вже звикла до цього темношкірого здорованя і почала ловити себе на думці, що кожного вечора чекає його дзвінка. Про Кілона вона також пам'ятала, але після перепалки в апартаментах більше його не бачила. Вона зрозуміла лиш одне. Це те, що Бек насправді гарний батько і її це повною мірою влаштовувало.
–Я дуже хвилююся і вже не можу дочекатися, коли тебе привезуть в поселення.–Бек говорив щиро і Анук цінила це.
В кабінет знову увійшла Рут і делікатно вказала напарниці на час. Анук попрощалася зі своїм чоловіком і уступила місце подрузі.
Коли Рут справилася про своїх хлопчиків, жінки приступили до роботи.
В спеціально підготовленій кімнаті по периметру стояли десять стерильних кушеток, на які працівники вже виклали десять кріонованих тіл. Анук з рудоволосою напарницею контролювали процес через захисне скло.
Першим етапом експерименту було відновлення кровоносної системи. Для цього в тіла переливали штучно-вирощену кров.
–Ми готові.–промовила Рут в гучномовець, даючи зрозуміти працівникам, що саме зараз почнеться робота.
Анук взяла переговорний пристрій з рук напарниці і промовила:
–Я прошу #10 і #7, які займаються тілом #5, будьте обережними, робіть, будь-ласка, все аккуратно. Дякую.
Анук вимкнула переговорний пристрій і віддала його Рут.
–Анук, вона не перспективна зовсім.–руда зібралася віддати першу команду.
–Я розумію, але вона не така, як усі. Вона вродлива, витончена. Знаєш, з неї хтось добряче познущався, перед кріонуванням і мені здається, що вона цього не заслуговувала.–Анук вказала на тіла кивком підборіддя, тим самим даючи Рут зрозуміти, що пора починати.
Рут дала дозвіл на старт першої фази експерименту і працівники в спеціальних костюмах закопошилися над тілами, як мурашки.
–Ти скажи мені краще, що у тебе з твоїми Беком та Кілоном. Ти вже вирішила з ким бути?–перейшла на більш цікаву для себе тему Рут.
–Зараз я намагаюся налагодити стосунки з Беком. В мені є повага, але я не можу знайти в собі кохання до нього. Але він гарний батько.
–А Кілон?–допитувалась Рут.
–С Кілоном ми не спілкуємось, я навіть не знаю де він.–Анук не дуже хотіла говорити за Кілона, але Рут була наполегливою.–Розумієш? Мені здається, що я кохаю його, але не вірю в це до кінця. До того ж він покинув мене. Сказав, що мені краще бути з Беком.
–Анук, я скаду тобі одне. Я втратила своїх рідних і мені від того болить кожного дня! Тут, в грудях,–вона притисла свою долоню до грудей.–Але в мене є ще троє дітей і заради них я повинна справлятися з цим болем і йти далі. Потрібно вміти відпускати любей заради їхнього і свою блага. Можливо ти ніколи і не кохала свого Бека? Але ти прожила з ним багато років... Я більше лізти в це не буду. Вирішуй сама.
Не встигла вона це промовити, як на моніторі життєдіяльності з'явилися перші невтішні результати. Одразу шість тіл виявилися непридатними до розмороження.
–Залишилося чотири.–невтішно констатувала Рут і звернулася до працівників.–Виносьте їх! Через десять хвилин запускаємо другу фазу!
Анук уважно вивчала дані з моніторів і Рут побачила, як подруга з полегшенням видихнула.
–Не хвилюйся, люба, твоя Марія виявилася міцним горішком!–намагаючись підбадьорить подругу вигукнула Рут. Та Анук залишилася напруженою.
Другою фазою експерименту було відновлення електричних імпульсів в мозку. Для цього в штучну кров попередньо були вживлені нано-частинки, які при мінімальному електричному імпульсі, починали виробляти статичну електрику тіла.
Після проведення другої фази монітори життєдіяльності видали нову інформацію, яка свідчила про те, що залишилося лише двоє придатних тіл-Марія і Славко, якому на вигляд було років п'ятдесят.
–Стабілізуйте їх і починайте реанімувати,–віддала чергому команду руда жінка.
Після третьої фази реанімування обох пацієнтів вдалося вивести з кріонованого стану, стабілізувати і помістити в спеціалізовані реанімаційні палати. Залишилося чекати, коли ті двоє прийдуть до тями.
Наступну ніч Анук майже не зімкнула очей, а заснула тільки під ранок. Рут, на відміну від напарниці, дотримувалася режиму, тому зі сходом сонця хлопотала біля двох пацієнтів.
–Господи, та скільки ти можеш спати?! Прокидайся вже!–верещала на вухо Анук руда подруга.
–Що там, Рут?–солодко потягнулася в кроваті Анук.
–Ти не повіриш! Марія вагітна. Її результати аналізу показують, що в неї росте рівень хоріотропіну!–збуджено пищала Рут.
–Де?!–Анук висмикнула з рук подруги папку з результатами досліджень, уважно прочитала і додала.–Це помилка! Бо це неможливо. Перевіряли повторно?
–Анук, лабораторія вже тричі перевірила,–ледь не задихаючись пояснювала Рут.
Анук пристально поглянула на напарницю, швидко зіскочила з ліжка, натягнула поспіхом робочу форму і вилетіла, мов куля з кімнати. Рут задихаючись побігла за нею.
–Хтось з них вже прийшов до тями?!–крикнула наздоганяючій себе жінці Анук.
–Лише чоловік!–кричала навздогін Рут, крехчя від задишки.
Анук забігла в палату і побачила чоловіка, що лежав на ліжку, підключеного до аппарату підтримки життедіяльності. Вона взяла кишенькового ліхтарика до рук і перевірила реакцію його зінниць на світло. Реакція виявилася позитивною, що свідчило про успішність експерименту. Біоінженерка поклала ліхтарик на медичний стіл і зазирнула під ковдру. Ноги чоловіка мали яскравий темний відтінок.
–В нього відморожені кінцівки,–спантеличено промовила Анук і показала Рут,–їх прийдеться ампутувати. 
Рут скривилася від побаченого. Анук повернула назад ковдру і попрямувала в сусідню парату.
–Ти думаєш, що так буде зі всіма?–плелася за напарницею розкуйовджена руда.
–Зараз ми це і зрозуміємо.
В сусідній палаті перебувала Марія. Зазирнувши під її ковдру, Анук здихнула з полегшенням.
–Ні, не буде. В неї з ногами все добре.

В той самий день чоловіку провели операцію по ампутації обох кінцівок. Ще тиждень після свого воскресіння, чоловік перебував в свідомості, постійно марив і звав до себе Лідію. Ким була ця жінка ніхто не знав. Через тиждень він помер.
На відміну від чоловіка, Марія прийшла до тями без наслідків і лікувала травми, нанесені їй до кріонування. Коли пройшов кризовий період, Анук, яка кілька днів тому назад відпустила Рут провідати дітей в поселення, наважилася з нею поговорити.
Марія сиділа в ліжку і тримала в своїх руках планшет. Вона одразу звернула увагу на Анук, яка щойно увійшла в палату, і відклала планшет у бік.
–Привіт,–Анук присіла на стілець поряд з лікарняним ліжком. Марія не відповіла. Вона сиділа випрямивши спину, мов струну і гордо тримаючи підборіддя, дивилася в очі біоінженерці.
–Мене звати Анук. Я керівник проекту.
Та дівчина ніяк не відреагувала.
–Я розумію, що ти шокована, але тобі, мабуть, пощастило. Бо ти була травмована і все таке… Ти вже знаєш, що прокинулася через 200 років і для тебе це майбутнє, але…
–Я не шокована. Ти-більше, – накінець-то відповіла Марія.
–Ти говориш і це добре,–з полегшенням видихнула Анук.–З тобою щось сталося і я хотіла б знати, що саме. Можливо, коли ти будеш готовою, я буду рада тебе вислухати.
–Я повинна вірити тобі? Можливо ти брешеш і зараз не 2200 рік? І розповідати тобі я нічого не буду,–роздратовано промовила Марія і знову взяла до рук планшета, даючи зрозуміти Анук, що розмова закінчена.
Та Анук хотіла повідомити їй ще одну радісну новину:
–Марія, ти-вагітна. Я тебе вітаю!
Марія немов заклякла. Анук побачила по побілілим пальцям, що ця новина не принесла їй такої радості, як самій біоінженерці. Вона обережно забрала з рук дівчини планшет і поклала поряд.
–Забирай її собі!
–Кого?–нічого не розуміючи перепитала Анук.
–Дитину. Вона від монстра і тому не потрібна мені.
Анук вдивлялася в обличчя Марії і не побачила там жодної емоції.
–Що ти таке кажеш?! Самій народити дитину-це великий дар в наш час. Зараз дітей майже ніхто не народжує. Їх клонують! Ця дитина твій найбільший скарб.–Анук на мить замовкла.–Марія, я думаю, що через кілька днів ми вже зможемо перевезти тебе в наше поселення. Тобі приготують окремі аппартаменти в яких ти будеш жити. Там ти почнеш нове життя. Все налагодиться. А мені вже час.
Біоінженерка торкнулася Марії за плече в знак прощання і вийшла з палати.
Сьогодні вона вже могла їхати в поселення до своєї сім'ї. Через поступове танення льодовика, дорога, яка пролягала крізь нього, була мокрою, але не слизькою. Анук сиділа на задньому сидінні безпілотника і думала про Марію. Дівчина насправді виявилася дивовижною, але їй потрібна була допомога. Жінка раділа від того, що в неї все вийшло. Тепер вона могла вважати себе повноцінним жителем Абійського континенту і не хвилюватися про те, що її визнають не корисною для общини. Та більш за все її цікавив Кілон. Вона надіялася, що він вже повернувся і по приїзду вона зможе знову з ним зустрітись.

Вдома її зустрічав Бек з дітьми. Вони вирішили влаштувати домашнє свято на честь її успіху і повернення додому.
На подвір'ї біля будинку діти прикрасили дерева своїми малюнками, в Бек приготував смачний обід. Анук була йому безмежно вдячна за турботу про дітей і увагу до неї, але переїжджати в спільні апартаменти була ще не готова.
–Вибач, але дай мені ще трішки часу,–попросила Анук у Бека, коли той знову заговорив про її переїзд.–Мені потрібно ще трохи попрацювати з Марією, бо в їй дуже тяжко.
Беку зовсім не подобалося проживання порізнь, але він був терплячим до своєї дружини і вірив в те, що вони зможуть налагодити свої стосунки.
–Через чотири дні Марію привезуть в поселення і на її честь пан Газлик влаштує свято. Пообіцяй, що після свята переїдеш в наші спільні апартаменти,–він сказав це так наполегливо, що Анук вимушена була пообіцяти те, про що просив Бек.
–А Кілон в поселенні? Як у нього справи?–намагалася задовольнити свою цікпвість жінка.
–Ні, його ще немає. Він на завданні,–пояснив Бек. 
Анук намагалася не видати того, що її дуже засмутила ця новина, тому запросила Бека на повільний танець. Це було першим, що прийшло в її голову.
Під тиху повільну мелодію він тримав її за талію, а вона лагідно поклала свою руку йому на плече.
Хітон, взяв приклад з батьків і також запросив сестру на танець. Ідеальна сім'я, міг би подумати випадковий перехожий, але, зазвичай, ідеальним здається лише чуже життя.