Анук прийшла до свідомості в великій світлій кімнаті. Першого, кого вона перед собою побачила, був Бек. Він сидів поряд з нею на ліжку і тримав її за руку. Жінка висмикнула руку і підвелася, спершись на бильце лікарняного ліжка.
Бек лагідно з любов'ю зазирав їй у вічі.
-Анук, люба, як ти почуваєшся?
Анук мовчала. Вона почувалася вже набагато краще, але не розуміла багатьох речей.
-Анук, мені Кілон все розповів. Все про вашу нелегку подорож і про аварію, і про травму від якої ти втратила память…
-Де Кілон?-перебила його жінка.
-Він на роботі, або в себе. Я не знаю. Та тобі нема чого хвилюватися.-намагався заспокоїти спантеличену жінку Бек.
-А Хітон з Саєю?-тривожним голосом прошепотіла біоінженерка.
-Вони знайомляться з іншими жителями. Тобі нема чого хвилюватися. Для вашого проживання вже підготували великі апартаменти. Нам буде там комфортно.
-Нам?
-Так, нам. Ми ж сім'я. -здивовано зауважив чоловік.
Анук не знала його, не пам'ятала, тому ділити з ним апартаменти не збиралася. Вона розуміла, що Бек її чоловік і що можливо пізніше до неї повернуться спогади, але їй потрібен був час.
-Бек, я не можу жити з тобою разом, як сім'я. Я зовсім тебе не пам'ятаю. Розумієш? Можливо пізніше… Вибач… але мені потрібно трохи часу.
Бек схилив голову в знак згоди, розчаровано хмикнув і знову торкнувся руки жінки. 
-Я розумію. Так, я повинен дати тобі більше часу. Можеш жити окремо, але дітям краще буде жити зі мною, поки ти не прийдеш в себе.
Анук вдивлялася в його обличчя і розуміла, що він говорить щиро.
-Добре. Дякую тобі, Бек. Кілон тобі сказав за Мару з Тігулом?
Бек ствердно кивнув головою.
-Мені так шкода. Вона була твоєю сестрою. Мені шкода…
Здоровий темношкірий чоловік витер скупу сльозу і встав з ліжка.
-Ти, люба, ні в чому не винна. Просто так сталося. Нам час познайомитись з паном Газликом. Ходімо.
-Пан Газлик?-ледь стримуючи сміх перепитала жінка.-Хто він?
-Наш головний інженер. Ходімо.
Анук підвелася на ватні ноги і злегка захиталася, намагаючись втримати рівновагу. Бек ривком за один крок наблизився до неї і ухопив її за руку. Вона вдячно подивилася на нього.
-Краще тримай мене під руку.-порадив Бек.
Анук покірно взялася за його чорну накачану руку і вони вийшли з кімнати.
За дверима центру їх чекав автомобіль. Бек підвів її до нього і запропонував сісти та жінка завагалася. Вона, як вкопана, роздивлялася красу, що її оточувала.
-Це неймовірно!-вигукнула жінка.
Бек одразу зрозумів, що жінка має на увазі природу, живу і квітучу. Бек пробув на Абійському континенті вже більше трьох років, тому забув про пекло Сектора Котомізації, кріо-костюми, відсутність рослин і води.
-Анук, якщо ти добре себе почуваєш, то ми можемо пройтися пішки.-запропонував Бек.
-Так. Було б добре, якби ми пройшлися.
Вони попрямували пішки по вистеленій бруківці між зеленими лугами і сосновими стінами.
На наступній рівнині перед ними постала велика будівля.
-Це наш дослідницький центр.-пояснив Бек.
-А що ви досліджуєте в ньому?-запитала Анук.
-Ходімо, пан Газлик тобі все пояснить.
Кабінет пана Газлика був просторим, напів пустим і зі скляною стінкою, через яку можна було бачити всю поляну до самого лісу. Під скляною стінкою в креслі сидів лисий старий чоловік і дивився на сосновий ліс.
-Пане Газлику.-позвав його Бек.
Пан Газлик підвівся і швидко закульгав в сторону гостей.
-Бек! Анук… я радий нашій зустрічі.-простягнув свою руку до жінки пан Газлик.
Анук потисла його руку.
-Я також дуже рада.
Пан Газлик запропонував їм сісти і перш за все почав розпитувати у жінки чи гарно влаштувалися вони на Абійському континенті, про те, як сильно він чекав їх зустрічі, а потім пепейшов до справи.
-Пані Анук, нам потрібна ваша допомога.
-Яка саме, пане Газлик?
-Усім відомо, що наша планета неминуче помирає, тому будучи ще молодим, я вирішив все своє життя присвятити переселенню людей на іншу планету. 
-Але як це можливо? Я розумію, що людство давно цим марить, але як?-здивувалася Анук. Вона аж ніяк не очікувала такого. 
-Немає нічого неможливого, пані Анук. Вже багато десятиліть ми займаємося тероформуванням планети Марс. І я вам скажу, що досить успішно.-продовжував старий інженер. 
-Марс? Але це надто далеко.
-От з цим ви нам і допоможете. Я знаю, що ви є одним із найкращих біоінженерів Сектору Котомізації…
-Я прошу вибачення, пан Газлик, але хіба у вас немає своїх біоінженерів?-перебила його жінка.
-Так є, але у них не виходить. У нас є кріоновані тіла. Їм по 200 років. У нас було їх близько сотні, та залишилося близько двадцяти. Наші біоінженери не можуть їх розморозити так, щоб повернути до повноцінного життя. Якщо ви зможете їх повернути до життя, то м зможемо використати цю технологію і переселитись на Марс. Бо без цього нам не вдасться і всі переселенці зістаряться за час польоту.-пан Газлик говорив це так, що дав Анук зрозуміти, яким важливим для нього є цей проект.
-Де ви взяли ці тіла?-напружено запитала Анук.
-Ми їх просто знайшли. Це все, що я можу вам сказати, бо більше мені не відомо.
-Покажіть їх.-наполягла жінка.
-Добре. Сьогодні відпочиньте, а завтра можете приступити до роботи.-резюмував пан Газлик.
В Анук був час на відпочинок і вона від того зраділа, але було і те, що її збентежило. Після  зустрічі з паном Газликом вона зрозуміла, що її з сином сюди забрали з Сектору Котомізації не тільки тому, що тут її чоловік, а тому, що для неї була приготована особлива роль по воскресінню заморожених двохсотлітніх тіл.
-Бек, ти тут вже три роки, наскільки я зрозуміла. Ти добре знав в яких умовах і в якій небезпеці ти залишив нас з Хітоном. Чому ти не забрав нас раніше? - тримаючи під руку свого чоловіка запитала Анук.

Бек зробив ще кілька кроків вперед, ніби переварюючи поставлене йому питання, потім різко зупинився. Він поправив правою рукою свої коротко стрижені смоляні кучері і немов ніяковіючи від питання, відповів:

-Анук, ти повинна розуміти, що не все так просто. Кожен в цій общині Абійського континенту повинен приносити користь. 

-То тобі знадобилося три роки, щоб довести общині, що я можу принести користь? Ти це маєш на увазі?-Анук відчувала, що почала сердитись на Бека.-Ти хоч знаєш, як ми жили увесь цей час?
Анук наполегливо свердлила його поглядом. Вона не розуміла  вчинку цього чоловіка.
Бек також не відводив погляда, але виглядав винуватим.

– А якщо я не зможу розморозити ті кляті тіла, то що, нас з Хітоном і Саєю відправлять назад в Сектор Котомізації?– продовжувала жінка.

– Ні! Ні. Що за маячню ти несеш? Вас ніхто більше нікуди не відправить. Я не дозволю цього зробити. Зрозуміла? Ви-моя сім'я. – заперечив Бек, міцно ухопивши Анук за обидва плеча. – Ходімо, покажу тобі твої апартаменти.

Двоє молодих людей рушили далі. Анук вже не тримала Бека під руку. Вона відчувала себе використаною і ображеною. Красиве і безпечне життя, так гарно розмальоване в розповідях Кілона, було не таким надійним, як здалося на перший погляд.

В окремих апартаментах, які для себе попросила жінка, було досить місця для неї і двох дітей, але Хітон вирішив пожити в апартаментах з батьком, а Сая потягнулася за любим братом, який мав беззаперечний авторитет перед двоюрідною сестрою. Спочатку Анук знітилась від такого рішення дітей, але з приходом Рут, яка поселилася по сусідству, увесь поганий настрій хутко зник.
Пишнотелеса руда жіночка безцеремонно впорхнула в кімнату Анук. Здавалося, що для неї немає жодної перешкоди.
– Люба моя, як ти?–весело щебетала Рут.
– О, Рут. Я ще не розумію.–Анук розуміла, що в цій общині може довіряти поки що тільки Рут.
– Люба, не хвилюйся. Я вже про все дізналася. Ти будеш воскрешати льодишки, а я буду твоїм напарником. Я тому й заскочила, щоб сказати тобі цю гарну новину.
Анук пристально подивилася на подругу і не могла зрозуміти скільки ще в цій жінці криється оптимізму.
– Тебе це не лякає?–прошепотіла Анук ближче підсунувшись до Рут, щоб ніхто не почув.
– Звісно ж ні. Скрізь обмежені ресурси, тож в приоритеті ті люди, які можуть приносити користь. Так було і в Мізукі, і в Секторі Котомізації, чи я не права. А тут кращі умови, ніж деінде.–Рут говорила так голосно, що Анук аж закотила очі, виказуючи рудій жінці своє спантеличення, але та до уваги такого жесту не прийняла зовсім.
Трохи згодом в двері постукали і з відчиненого просвіту з'явилась голова Кілона. Рут, яка ще мить до цього не могла заткнутись, немов все зрозумівши, швидко зазбиралась на вихід і за мить зникла в коридорі.
Кілон зачинив вхідні двері, за якими одразу закляк, як вкопаний, спостерігаючи за реакцією Анук. Анук підвелась на ноги і секунду дивилася на чоловіка. Вона відчувала, як по її тілу розливається жар, по висхідній піднімаючись до обличчя. Вона була рада його бачити. Жінка зробила невпевнено крок вперед, потім ще один, поки Кілон не підійшов до неї і не вхопив в свої крепкі обійми. Тендітна темношкіра біоінженерка тремтіла в його руках, як зірваний листок. Він почав покривати її обличчя поцілунками…

Кілон лежав на ліжку і крутив в пальцях чорні кучері Анук, які хвилями розсипались по подушці. Він точно знав, що кохає її понад усе, але чи кохає вона його?
– Анук, я прийшов вибачитись.–тихо, немов боячись реакції коханої, прохрипів чоловік.
Анук знала за що він прийшов вибачатися.
– Чому ти не записав в мої спогади Бека? Ти хоч уявляєш в якому я тепер становищі? Я мабуть кохала його, поки ти не відкорегував на свій розсуд мої мізки?–Анук відчула, що гнів нахлинув з новою силою, так само, як при розмові з Беком.
Кілон встав з ліжка і неквапливо почав одягатися. Він продовжував мовчати, бо не міг підібрати слів, щоб пояснити свій вчинок.
–Знаєш що, Кілон? Я скажу тобі відверто. Ти мені не байдужий, але тепер я не впевнена, що це насправді! Можливо це просто твоя забаганка, яку ти записав в моїй голові?!–закричала біоінженерка.
Кілон вже одягнутий підійшов до жінки впритул, а вона спробувала його ляснути долонею по торсу, але він швидко перехопив її тендітну руку.
– Це неможливо зробити. Змусити когось кохати-неможливо, але тобі справді краще буде без мене, бо в тебе є чоловік до якого я тебе привів.–він відпустив її руку і попрямував до виходу. Коли Кілонова постать зникла за дверима, Анук прошепотіла йому вслід:
– Бачити тебе більше не хочу.
Наступного ранку жінка прокинулася від того, що Рут, яка кожного разу безцеремонно вривалася до неї в апартаменти, тріпала її за плече.
– Боже, як ти довго спиш! Збирайся, нам час. За нами вже приїхали.–бурмотіла руда.
Анук зрозуміла, що проспала, бо всю минулу ніч провела в роздумах про двох чоловіків в її житті і заснула лиш під ранок. Всі думки заплуталися так, що жодної правильної вона так і не змогла знайти, тому вирішила поки що триматися осторонь Бека і Кілона, щоб не заплутатись остаточно.
На вулиці двох жінок чекав звичайний безпілотний автомобіль на чотирьох колесах. Пасажирки зручно влаштувалися в ньому і приготувалися розглядати краєвиди, які то тут, то там ніби наввипередки намагалися дивувати своєю красою.
Промайнувши поляну і сосновий ліс, безпілотник рушив по ідеально-рівній дорозі. З однієї сторони жінки побачили чорний пляж, який ніби то ледь справлявся з тим, щоб відділяти дорогу від бурхливого океану, що з кожною наступаючою хвилею ніби намагався дістати до автівки. Анук, як і рут раніше вже бачили пляжі, але з білим піском. Та їх здивування наростало ще більше, коли автівка швидко звернула вглиб Абійського континенту і почала петляти по серпантину, який з обох сторін огортали стіни з льодяних глиб.
– Вони чимось накриті?–здивуванню Рут не було меж.
Анук прилипла до скла намагаючись зазирнути вгору.
– Мабуть. Щоб не танули.–припустила біоінженерка.
Ці краєвиди викликали неабияке задоволення і захват.
"Я буду працювати, щоб мої діти змогли жити в цьому гарному місці."–не встигла подумати Анук, як ті ж самі слова почула від Рут.
Поступово дорога почала підійматися догори і льодова дорога вже обросла іншими краєвидами. Гори, що мов велетні нависли над проїзджаючою автівкою, викликали не менше захоплення, ніж те що залишилося позаду.
Дорога вперлася прямо в одну з гір, в якій виднілись великі ворота, а біля них вже чекав на жінок пан Газлик.
– Вітаю вас, пані. Проходьте за мною.–люб'язно промовив чоловік.
Бункер, в який вони зайшли, виявився просторим. В одному з приміщень розташувалися двадцять боксів, схожих на герметичні ванни, в яких у вязкій, мов желе, рідині знаходилися двадцять кріонованих тіл. Жінки обійшли їх всі. Це були як жінки, так і чоловіки різного віку. Вони виглядали так, ніби ще вчора заснули.
– Що думаєте?–запитав пан Газлик, щойно жінки закінчили огляд.–Вам це під силу?

–Нам потрібні всі ваші напрацьовані розробки стосовно розмороження. Тільки після того, як ми їх переглянемо, зможимо сказати свій вердикт.

– Добре. В кабінеті за склом ви знайдете все, що в нас є. Увесь персонал цього центру переходить під ваше керівництво. А я буду на зв'язку. Як тільки ви будете готові оголосити свій вердикт, ви знаєте де мене знайти.–простодушно відповів чоловік і залишив їх наодинці.
 
Наступні кілька тижнів жінки безвилазно провели на робочому місці. Анук раділа від того, що її син з племінницею під наглядом Бека, бо вона аж ніяк не могла приділити їм уваги. 
Рут виявилася дуже обізнаною в поверненні до життя кріонованих тіл, бо ще в молоді роки займалася подібними дослідами над морськими жителями. За цей час вони справді зблизилися і стали подругами.
Пан Газлик тримав руку на пульсі і періодично приїздив, пересвідчитись як йдуть справи. Для нього це було справою всього життя, про що він кожного разу делікатно нагадував жінкам.

Коли жінки разом з командою дослідників накінець-то виявили всі помилки попередніх невдалих дослідів і прозвітували про все пану Газлику, вони прийнялися відбирати першу партію кріонованих тіл для розморожування новим методом. Для надійності експерименту спочатку виділили десять тіл. За кілька тижнів постійного перебування з кріонованими тілами, Анук обрала тих, яких вважала найперспективнішими, тому в першу десятку відібрала тиз, які по всім параметрам мали менше шансів на повернення.
Майже всім піддослідним було за п'ятдесят, крім однієї дівчини. Вона була молодою і надто гарною. Анук часто милувалася її красою. Витончена біла дівчина з чорним прямим волоссям, гострим носом, маленькими долонями з тонкими пальцями, і ніжною шиєю. Анук вдивлялася в її шию і не бачила там жодної складки чи зморшки. Жінка часто думала, ким могла бути ця жінка, наскільки гордою вона була і чи високо тримала підборіддя? Не дивлячись на симпатію до цього об'єкту, Анук все-одно віднесла її до менш перспективних через те, що сканування її тіла показало багато пошкоджень внутрішніх органів. Що сталося з нею перед кріонуванням? Чи була вона живою, коли її тіло ввели в такий стан? Анук вирішила ризикнути нею, тому піднесла ручку до формуляра з обраними і втискаючи ручку в папір поставила галочку навпроти її імені-"Марія".