Луї, як і обіцяв, запросив свого друга Патріка у Медон. Евелін скептично поставилася до того, що Луї звільнився з королівства подушок і почав качати права старшого брата.

− Я не дозволю своїй сестрі працювати офіціанткою. Ти повірила казкам жовтої преси і думаєш, що кожен актор, співак чи композитор підробляли у подібних забігайлівках, щоби прославитися. Це нонсенс! Навіть не сперечайся зі мною! – сказав грубим голосом брат Евелін.

− Просто дай мені спробувати, Луї! Я впевнена у своїх силах та можливостях, – доводила Евелін. Вона сиділа за туалетним столиком і намагалася нафарбувати нігті чорним лаком. Попутно дівчина сперечалася і відстоювала свою думку.

− Дурненька! Значить так: або ми чекаємо на Патріка, або ти повертаєшся до Монреалю. Вибирай! − Брат Евелін скривив злісну гримасу і, махнувши рукою, вийшов з її спальні.

Характер Луї став до втрати пульсу неможливий. Евелін переконувалась з кожним днем у цьому, її карі очі почали смикатися після словесних батлів з паном Дюбуа. Щоб відволіктися від побутових справ, дівчина вчилася готувати та вивчала іспанську мову.

Подувши на свої нігті, Еві тупо дивилася в дзеркало і посміхнулася своєму зображенню. Перед нею сиділа ефектна брюнетка з копицею хвилястого каштанового волосся, яке на сонці віддавало золотим блиском. Якби вона мала трохи розкосі очі, то була б схожа на Одрі Хепберн.

 Дівчина в будь-якому настрої намагалася стежити за своєю зовнішністю. Легкий макіяж з ранку, заспокійлива музика та лате – робили її день незабутнім.

Закривши щільно двері спальні, Еві спустилася маленькими декоративними сходинками і побачила незнайомця, який стояв біля Луї. Дівчина не поспішала вітати друга брата, вона таємно спостерігала за незнайомцем, оглядаючи його зовнішність: золотисте волосся юнака було зібране в хвіст, зелені очі світилися, як у кота, а бандана на голові доповнювала образ бед-боя. Дівчина видихнула та вийшла до них.

– Ось і причина твого візиту, Патріку. Еві, познайомся з моїм другом і твоїм протеже, – відповів Луї.

– Ненатуральний колір, – вирвалось у дівчини, коли вона ближче розглянула Патріка.

Друг Луї не розсердився на Еві, а щиро посміхнувся і поцілував їй руку, як галантний джентльмен. Він був набагато вищий за Луї, тому здавався дівчині гігантом у їхньому крихітному будинку.

− Я тимчасово працюю в агентстві мадам Рішар із початку цього року. Подивимося, чи вдасться нам зробити з тебе Кейт Мосс, – м'яко сказав юнак. Сестра Луї зрозуміла, що друг брата не небезпечний у спілкуванні, а навпаки привітний і добрий.

– Патріку, хочеш з нами пообідати? Знаючи Луї, він без мене цілий день голодуватиме, попиваючи гірку каву, – уїдливо сказала Еві.

− Ні-ні. Зараз ми їдемо з тобою підкорювати світ мод. Тримайся міцніше: американські гірки запускаються. Я забираю її надовго, друже. Отже, можеш розслабитися, Луїсе.

Очі дівчини метали блискавки, але не встигла вона розгніватися, як уже мчала разом із Патріком у спортивному автомобілі. Друг Луї мовчав усю дорогу, і лише хвиля NRJ надавала дівчині впевненості.

Машина зупинилася біля покинутої будівлі, Пат допоміг Еві вибратися з машини і провів усередину. Дівчина думала, що брат просто позбувся її і зіпсував своєму другові день. Напевно, Патрік сто разів відмовлявся від пропозиції її брата, але що робити, коли бажання Евелін переросло у відкриту одержимість.

− Не соромся, Евелін. На сьогодні це твій притулок, – розвів руками юнак, показуючи танцювальну залу.

Еві озирнулася: слизький паркет не був призначений для взуття. Дівчина допитливо подивилася на хлопця, чекаючи на пояснення.

− Твій подіум. Я подивлюся на твою пластику та грацію. Давай, кішечко!

  Дівчина заціпеніла, широкі дзеркала показували її розгубленість і зніяковілість. Високий силует Патріка стояв за її спиною. Кинувши невеликий синій клатч, дівчина розправила плечі та підняла підборіддя. Вона розслабилася і впевнено почала йти.

− Не хитай так стегнами, ти не в клубі, − зробив зауваження Патрік. – І не поспішай. Ти йдеш, ніби за тобою біжить натовп папараці.

Евелін забурчала. Вона думала, що ходить, як впевнена дама! Дівчина зупинилася і спробувала приховати розпач. Щоразу Пат коментував її ходу і критикував кожен рух.

− Давай-давай! Зараз я поводжуся, як мадам Рішар. Вона строга жінка з залізним серцем і не шкодуватиме тебе, як кошеня на вулиці, –оживлено промовив юнак, зображуючи голос засновниці модної агенції.

– Я втомилася чути від тебе одну критику, Патріку. Ти дуже строгий зі мною, правда.

− Навіщо тобі тоді моделінг? Ніхто не слухатиме твоє скиглення. Зберись і зроби як треба, – не так весело відповів Пат.

Еві мовчки кивнула і після багатьох невдач зробила все бездоганно. Хлопець похвалив її і поплескав по плечу:

– Нарешті я побачив прогрес, мадмуазель Дюбуа. Але ти ще не готова до зустрічі з мадам Рішар. Ти лише маленьке кошеня, яке має стати тигром і підкорити левицю подіумів.

– Тобі видніше, Патріку. Знаєш, ти не такий поганий учитель. Я рада, що мій брат познайомив нас. Тим більше, перспектива офіціантки не здається мені привабливішою. Провести день на ногах, слухаючи побажання бурхливих клієнтів. Брр ... Мурашки по шкірі.

 

 

 

***

– Вам телефонують, мадам, – звернулася помічниця до мадам Рішар. Дівчина переживала, щоб її начальниця не накричала на неї, тому вона вирішила не відчувати терпіння суворої жінки і поспішно вийшла.

Мадам Рішар піднялася із затишного червоного крісла і відклала ескізи. На її робочому столі було розкладено по обидва боки портфоліо моделей та досьє дівчат, які хотіли працювати у її агентстві.

– Алло! Я слухаю, – стомленим тоном промовила жінка. Дзвонив Мартінес, який перебував на черговій вечірці на честь успішного показу. Він був трохи п'яний і говорив нерозділено.

Розмова видалася короткою. Все, що могла розібрати мадам Рішар з цієї «світської бесіди» – Патрік знайшов нову дивовижну дівчину, яка прагне працювати в агентстві «Vogue». Жінка пирхнула в трубку і покликала.

− Я ж просила тебе не відволікати мене по дрібницях! Чи ти хочеш залишитись без роботи?

− Ні, мадам, що Ви! – намагалася виправдатися дівчина. Мадам була дуже вимогливою, і всі оточуючі ходили в неї за командою «смирно!».

Жінка не любила безглуздих виправдань і наказала зварити дівчині міцну ароматну каву. Сьогодні вона не мала часу, щоб довго вести виховні бесіди з людьми. Мадам Рішар потерла очі й надягла окуляри. Їй іноді було так самотньо існувати серед живих манекенів, хотілося сімейного тепла та затишку.

Діставши з робочого столу рамку з фотографією, мадам притулила її до грудей та посміхнулася. Поки не було непроханих гостей у кабінеті, жінка, ніби під гіпнозом дивилася на останнє сімейне фото свого здорового сина. Згадавши страшну аварію, засновниця агентства відчула весь біль та ненависть Адріана до неї. Якби жінка могла змінити той злощасний день – її син не став би калікою на все життя.