Двоповерховий маєток, в якому мешкала Валері Ренар, був неймовірно красивим і по-своєму елегантним. Мадам орендувала його і тішилася тим, що їй комфортно і приємно жити тут разом із сином і гувернанткою.

Сьогодні, на диво, у засновниці «Vogue» був вихідний і вона намагалася провести його з користю для себе. Андріан, як завжди, сидів похмурий біля неї і мовчки пив апельсиновий сік. Останнім часом, Валері сильно переживала за свого сина, який посміхався так рідко і вимушено, що в жінки боліло серце від його страждань.

– Адріан, ти вчора був сам не свій. Я казала тобі, що треба рухатися далі і не жити минулим. Все буде…

Юнак поставив стакан з недопитим соком і подивився на матір. Його погляд був сповнений ненависті:

– Ви всі тільки те й робите, що заспокоюєте мене. «Все буде добре, ти вилікуєшся, тобі допоможуть лікарі, не засмучуйся, треба жити далі». Як бачиш, я ще живу, але я вже не чоловік, а тягар для всіх. Навіть твоя новенька модель жаліє мене… – Андріан припнув язика. Він наговорив зайвого.

Валері розуміла його, але нічого не могла вдіяти, тому суворо відповіла:

– Я твоя мама і завжди кажу тобі правду. Це не заспокоєння, шанс є. Тобі двадцять один рік, ти сам в усіх бачиш ворогів. Це психологічна травма.

– Цей візок – єдиний справжній мій друг, – фиркнув Адріан.

Валері піднялася з-за столу. Сніданок видався на славу. Розболілася голова і піднявся тиск. Жінка вирішила прилягти у вітальні. Розмова із сином була наповнена токсичністю і злістю. Адріан не цінив її старання і ніколи не просив вибачення за свою поведінку.

***

Еві заскочила на декілька годин в рехаб, щоб побачити, чи йде Луї на поправку. Дівчина цього разу вирішила обійтися без Патріка, який так і не зміг проснутися зранку, а щось тільки пробурчав. Дівчина вже не так боялася і переживала, як раніше. Лікарі змогли подолати кризу і вчасно надати допомогу Луї.

Лікар Жак пам’ятав про неї і посміхнувся, коли побачив дівчину. Він запевнив Евелін, що Луї слухається їх в усьому та виконує всі вказівки:

– Звісно, в нього були зриви і страждання від того, що він більше не вживає, але його ще так не затягло, як інших в це болото. Він багато разів питав за Вас і коли Ви навідаєтеся до нього. Думаю, він дуже радий буде бачити свою молодшу сестру.

Мадемуазель Дюбуа постукала у двері і спокійно зайшла в палату. Вона принесла із собою книги і журнали, а також домашню випічку, хоча лікар Жак запевнив, що їх пацієнти добре харчуються.

– Еві, Еві, – Луї ледве не застрибав на ліжку, як маленька дитина. Брат щиро був радий її бачити. – Ти сама, а де ж наш охоронець?

– Якщо ти про Пата, то його Величність спить без задніх ніг. Втомився бідний, таке навантаження на нього зараз, – театрально проговорила Евелін з іронією в голосі.

Луї виглядав набагато краще: свіжий і радісний. Однак, коли дівчина обійняла його вона відчула запах ліків.

– Я боржник Пата до кінця свого життя. Іще мені соромно перед тобою, ти врятувала мене, а я роблю все можливе, щоб цього більше не трапилося, Еві.

Евелін стримала сльози: Луї говорив щиро і переконливо. Сестра раділа, що брат нарешті одумався.

– Як у тебе справи? Вже підкорюєш світовий подіум? – поцікавився Луї.

Еві відмахнулася:

– Ти що бачиш папараці десь біля палати чи модних шпигунів?! У мене все добре, я поступово вчуся і пробую все, що треба для роботи моделлю. У суботу мала розмову з нашою матусею, і вона навіть про тебе згадала.

Луї змінився на обличчі. Його очі почали бігати, а рука вчепилася за покривало. Юнак помітно занервував і чекав на наступну фразу від Евелін. Дівчина не поспішала говорити, а лише оцінювала поведінку і стан хлопця.

– Я їй нізащо не сказала. Я розумію, що деякі речі треба залишити в таємниці. Клариса не знає, що я не повернуся до Монреалю. Проте, у мене мало часу, щоб налагодити тут своє життя. Потрібно діяти і бути попереду всіх.

Брат Евелін видихнув і криво посміхнувся. Напруга зникла і він проговорив:

– Я вже уявляю, що вона скаже, коли дізнається, що ти стала моделлю. Наша владна мати-адвокат.

– Дійсно, вона – адвокат, а не суддя чи прокурор. Не їй вирішувати моє майбутнє. Так легко зараз на душі: я проводжу з тобою час, ми спілкуємося як і раніше.

– Так, але я тут почуваюся дуже самотньо. Наказав я сам себе.

Еві обняла його знову і погладила по голові, як дитину. Вони помінялися ролями: старша сестра і молодший брат, який потрапив у халепу. Ідеальний сюжет для якоїсь мелодрами в кіно.

– Це все скоро закінчиться і ти зможеш повернутися додому, – Евелін уникнула виразу «повернешся до старого життя», тому що для них – це означало повернення до помилок минулого, а їм це не потрібно

– Скоріше б вже. Я тут вже кожний квадратний метр знаю, – пожалівся брат.

– Тепер в тебе є книги та журнали. Будеш тримати мозок в тонусі, – засміялася дівчина.

Луї почухав голову і поглянув на книги, які принесла сестра. Їх було чимало і він зрозумів, що сумно йому не буде.

– Ага.

Вони довго теревенили і час швидко минув. Стемніло і Евелін почала збиратися, сумно поглядаючи на Луї. Їй було приємно провести час в компанії брата і забути про всі незгоди.

– Бувай, моя Еві. Вже сумую, – брат помахав на прощання.

***

Пата хитало зі сторони в сторону, очі відмовлялися відкриватися, а ноги йти прямо. Він не дуже розумів де знаходиться і що він вчора робив. Голова тріщала, думки плуталися, а ноги кудись вели вниз. На останній сходинці він ледве не перечепився і не впав.

Це його трохи привело в порядок і він побачив, що знаходиться в Медоні в будинку Евелін і Луї.

– Еві, ти де? Я так хочу пити, помираю від спраги, – пробуркотів Патрік, ковтаючи слова, які десь застрявали в горлі.

Ніхто не озивався на його муки. Будинок був пустим. Юнак порився в кишенях, щоб знайти телефон.

– Ну і красунчик, – проговорив сам до себе, спостерігаючи своє відображення в дзеркалі.

Телефон так і не знайшовся, як Евелін. У Патріка був день пошуків і втрат, але він не дуже засмутився, що телефон зник.

– Не це шукаєш? – милий жіночий голос проговорив за спиною.

Блондин повернувся і побачив Еві. Вона підняла ліву руку вгору разом з мобільним телефоном.

– Не зовсім, – тихим голосом промовив Патрік, а потім додав:

– Вас обох.

Дівчина мовчки поклала телефон на тумбу і піднялася на другий поверх. Вона вже вдруге бачила Пата в такому стані і це не радувало її серце.

Хлопець не хотів йти за нею в такому стані, щоб не наговорити зайвих речей. Він приземлився на диван і почав розглядати шпалери в кімнаті. Його це втішало.

Евелін вимкнула світло в кімнаті і зняла із себе зайві речі. Всі справи, які вона запланувала на день – дівчина виконала і найприємніше було те, що Луї стало краще. Дівчина задумалась про те чи потрібна їй подальша опіка від Пата. Наглядати за двома дорослими хлопцями не входило в її плани.

Евелін думала, що зараз її майбутня кар’єра має вийти на перший план, а не розбірки з Патом чи Луї. Від завтрашнього дня дівчина буде зосереджена тільки на агентстві «Vogue» та пошуку нових цікавих і корисних знайомств.

Мадемуазель Дюбуа знайшла нічник і включила його, щоб не шукати в темряві свій планер. Дівчина виписала в нього свої плани на тиждень і підвела червоною лінією основні заходи.

Покінчивши зі своїм графіком на тиждень, Еві прийняла душ і перестелила ліжко. Свіжа постільна білизна радувала око і манила дівчину скоріше лягти і відновити сили для майбутнього дня.

Дівчина закрила очі і намагалася заснути. Пат більше не тривожив її і не ходив внизу в пошуках їжі.

***

Валері стояла біля дверей спальні свого сина і боялася постукати та зайти всередину. Жінку дуже тривожила поведінка Адріана, його агресивність. Було досить пізно, і можливо, син вже бачив десятий сон, однак, завтра Валері повернеться до своєї улюбленої роботи і їй не буде часу вести душевні розмови зі своїм нащадком.

Жінка все-таки наважилися і постукала. У відповідь мовчання. Син не реагував. Валері постукала сильніше і знову тиша. Мадам Рішар запанікувала, можливо, синові стало зле або він упав з візка.

– Адріан, – жінка влетіла в кімнату і побачила, що син спокійно сидить і слухає музику в навушниках. Сині довгі штори колихаються від вітру, а Адріан качає головою в такт музиці.

Валері підійшла ближче і поклала руку на плече. Адріан здригнувся від чужих дотиків і обернувся до жінки:

– Що ти хотіла?

Мадам Рішар трішки заспокоїлася і оглянула обстановку в кімнаті. Велике ліжко королівського розміру знаходилося по центру, як і раніше, широкі вікна вражали своєю величчю і розкішшю. На підлозі лежав золотистий килим, але ремонт цієї кімнати не викликав ніякого захоплення зі сторони Адріана. Син Валері міг вільно пересуватися по спальні, тому що в ній знаходилося мінімум меблів та всяких непотрібних речей.

– Хотіла зрозуміти куди ми рухаємося, в яку прірву.

– В тебе все добре. Твій модельний бізнес процвітає, навіщо тобі ці сердечні розмови?

– Я не хочу, щоб з тобою щось сталося, – з тривогою в голосі проговорила Валері.

Юнак відповів із гіркотою в голосі:

– Якби я хотів, то б давно зробив те, про що ти зараз подумала. Чесно кажучи, я не знаю, що мене стримує досі. Напевно, любов до себе. Ти ж пам’ятаєш яким самозакоханим я раніше був? Навіть твій помічник Мартінес був не проти взяти у мене парочку уроків.

Мадам Рішар довго думала над словами Адріана. І тут її осінило:

– Я думаю, що Фредеріку не завадив би помічник, який має модельне минуле і гострий язик. Я вважаю, що досить тобі сину відсиджуватися за кулісами власного життя. Пора більше контактувати з людьми.

Її син засміявся на всю кімнату. Сміх вийшов штучним і напруженим. Адріан вже звик ховатися у власну шкарлупу і закриватися від оточення, тому пропозиція матері шокувала його:

– Ма, тобі б на шоу коміків виступати. Гарний жарт – я оцінив. Довго готувалася?

– Адріан, це твоя захисна реакція і мене це тішить. Ні, я серйозно. Завтра виходиш на роботу. Досить байдикувати, а потім розповідати мені, що всі тебе жаліють і не сприймають, як повноцінну особистість.

Юнак поник і поїхав в сторону ванної кімнати. Його думки плуталися, а мозок відмовлявся переварити почуте.

– Чекаю завтра. Не проспи, – вигукнула Валері.

Жінка вийшла з кімнати сина переможницею. Тепер її син буде завантажений роботою і дурні думки не закрадатимуться в його голову.