Евелін солодко потяглася і відкрила повіки. Дівчина відпочила після довгого перельоту і готова з новими силами пилити Луї. Вона бадьоро встала з ліжка і почала шукати у своїй валізі відповідний одяг для вечірньої прогулянки. Порившись у сумці, мадемуазель Дюбуа засопіла від того, що не могла знайти свою улюблену сорочку і чорні штани.

У кімнаті була напівтемрява, і від цього Евелін погано бачила навколишні предмети. Зрозумівши, що нічого не доб'ється в темряві, дівчина на весь будинок прокричала братове ім'я:

− Луї! Ти де? Мені потрібна твоя допомога.

Її брат з'явився у дверях, трохи заспаний і з тривогою в очах. Йому здалося, що з Евелін знову щось сталося погане чи неприємне. Хлопець оглянув кімнату і здивувався, коли побачив, що речі сестри в хаотичному порядку валяються на підлозі. Він засміявся і знайшов вмикач за дверима. За мить кімнату осяяло світло і його сестра заплескала в долоні.

− Ти чарівник, Луї. Я думала, що зможу знайти щось у напівтемряві, але як виявилося, я не кішка, − Евелін посміхнулася і міцно обійняла брата. Вона перестала сердитися, і хлопець перевів подих.

– А ти підросла, – відповів брат і театрально обурився, надувши щоки. − Ей, ти майже одного зросту зі мною, так нечесно, сестричко.

Евелін не зніяковіла, вона звикла виділятися у натовпі. Дівчина не вважала себе жирафою чи незграбним слоном, їй подобалися комплементи, але хлопців вона тримала на дистанції. Поправивши свою сукню і впорядкувавши свій гардероб, дівчина почала розпитувати Луї про його життя у Франції. Хлопець надихнувся і почав розповідати нескінченні історії про своїх друзів, навчання та вечірки.

− Ага, я вже бачила твоїх друзів і як ви класно проводите вільний час. Сподіваюся, що ти не вживаєш? − Евелін звернулася до брата з благанням в очах. Луї стало соромно, але він не хотів розчаровувати молодшу сестру, яка своєю поведінкою нагадувала матір Кларису.

− Ні, що ти! Я далекий від цього, але мої друзі… Я не можу вказувати, як їм жити, − брат Евелін спокійно відповів, намагаючись придушити внутрішнє хвилювання.

− Добре. Я рада, що ти живеш своїм розумом, а не колективним. До речі, у мене для тебе чудова новина. Я приїхала до Франції не просто на канікули, а щоб розпочати кар'єру моделі. Уявляєш, в аеропорту я бачила засновницю «Vogue»: мадам Рішар і Федеріка Мартінеса, – у дівчини горіли очі, коли вона вимовляла заповітні прізвища, але Луї не поділяв її захоплення. Його друг Патрік теж підробляв моделлю у злощасному агентстві мадам Рішар і розповідав не дуже добрі історії.

− Евелін, ти молода і красива! Навіщо тобі подіум та кар'єра живого манекена?

Сестра насупилась і подивилася на брата, як на головного ворога. Вона думала, що він її підтримає, а не відмовлятиме. Евелін грюкнула дверима і вийшла надвір. Почуття незадоволеності та злості охопило дівчину. Її ніздрі здіймалися, як у розлюченого бика, а нігті боляче впивалися в гладку шкіру.
Луї підійшов до неї ззаду і по-дружньому поплескав по плечах, але дівчина відвернулася від нього. Брат розлютився і пирхнув через її грубий жест. Хлопець глянув на сонце, яке сховалося за хмари, і щось прикинув у голові.
− Гей, невдоволений хом'ячок, я знаю, як тебе розвеселити. Поїхали до Парижа. Кафе де Флор чекає на нас, − Луї переможно посміхнувся, побачивши як Евелін просіяла. Її карі очі спалахнули, як гірлянди на ялинці. Дівчина підстрибнула від щастя та побігла збиратися.

***

Сидячи разом із Евелін у таксі, Луї відчував, що супроводжує знамениту кінодіву, яка вирішила відвідати найкращий заклад у своєму житті. Хлопець погано розбирався в модних новинках щодо автомобілів, одягу, мотоциклів і не поділяв захоплення молодшої сестри. Він навчався на журналіста і любив картини, історію та кіно. Дивлячись на свою сестру, яка сиділа спокійно в машині і щось набирала на своєму телефоні, хлопець дивувався, як вона вміла себе піднести.
Водій повернув на бульвар Сен-Жермен, і Евелін побачила знамените кафе, яке вже багато років слугувало притулком для інтелектуалів та творчої публіки Франції. Брат подав їй руку і допоміг вийти з машини, подібно до галантного кавалера. Вони йшли у бік кафе, попутно оглядаючи визначні пам'ятки, які розташовувалися недалеко від закладу.
− Луї, ми обов'язково повинні відвідати Одеон, − скомандувала дівчина, хитро примружившись.
− Еві, щось ти розійшлася. Давно не була у театрі? − запитав брат. Він виглядав на тлі сестри простенько і навіть безглуздо. Синя футболка з музичними інструментами і джинси меркли  на фоні вечірньої коралової сукні Евелін. Також Луї мав татуювання біля мочки вуха: маленький напис латиною.
Кафе де Флор вабило Евелін запахом свіжої вечірньої випічки та ароматної кави. Інтер'єр кафе сподобався дівчині, він був виконаний у манері ар-деко, пояснив Луї. Брат запропонував сісти, і Еві зручно розташувалася на сидінні з червоного дерева. Вона досі не могла повірити, що брат запросив її в таке розкішне місце, де колись завсідниками були Пікассо, Хемінгуей, Аполлінер, Камю.
Луї розслаблено розвалився в кріслі і чекав коли худий офіціант з прилизаним чорним волоссям підійде до їхнього столика і запропонує меню. Евелін намагалася мовчати і придушувати свою цікавість на публіці. Краєм ока вона оглядала гостей, які здавались їй забавними, як фігурки в магазині іграшок. Товстий чоловік у зеленій сорочці дуже часто тицяв своїми пальцями по меню і намагався на жестах пояснити невисокій і трохи змученій офіціантці, що він хоче замовити. Мабуть, бідолаха був іноземцем і не розумів мови.
Також увагу дівчини привернула жінка, одягнена в старомодну коротку сукню. Предмет гардеробу обтягував і відкривав вид на криві ноги. Віяло дурним смаком від цієї мадам.
Але не це було головною проблемою для незнайомки, вона тримала в руках маленьку свиню, одягнену в літній костюм. Тварина почала пищати і вириватися з рук господині. Звісно, таке шоу потішило всіх присутніх у залі.
Луї почав глухо сміятися, при цьому його сміх передався Евелін і вона відповіла, що хоче зняти відео на телефон. Задовольнивши своє бажання, дівчина почала пити каву і їсти бізе.
− Класне шоу, я так давно не сміявся, − сказав Луї, скидаючи невидимі сльози. − Потрібно ходити сюди частіше.
Раптом хлопець відчув тремтіння по всьому тілу і перестав посміхатися сестрі. Організм знову вимагав заборонену для людей речовину. Одна доріжка і Луї відчує блаженство.
Однак, хлопець чудово пам'ятав, де він і з ким. Він глянув на Еві і побачив, що вона нічого не підозрює і просто отримує задоволення від цього місця. У носі почало свербіти, але Луї продовжував ігнорувати цей напад.
− Я щось втомився, Еві. Може, повернемось додому? − запропонував брат, поглядаючи на наручний годинник.
− Ми нещодавно приїхали, мені так комфортно тут. Давай ще пів годинки посидимо.
− Добре, − фальшивим домашнім тоном відповів юнак, відраховуючи щохвилини у своїй голові. – Як там мама та вітчим?
Хлопець намагався поговорити із сестрою на дуже ризиковану тему. Він чудово знав, що Еві недолюблює вітчима за його характер грубого чоловіка. Містер Робінсон старший за їх матір на дев'ять років, очолює власний бізнес із продажу тканин. Їх мати Клариса працює адвокатом у відомій конторі в Монреалі.
– Чудово, обоє процвітають у своєму цинізмі, – пирхнула дівчина. − Я хочу жити окремо від них, але треба заробити достатньо грошей, щоб бути фінансово незалежною.
–  Дівчатам треба просто підшукати вигідну партію, і вважай, життя вдалося, сестричко, – натягнуто посміхнувся Луї, відчуваючи, як очі починають ставати сухими і свербіти.
− Ти, як завжди, банально мислиш, Луї. Поки ти пив свій еспресо, я у своїй голові розіграла шахову партію. Мій задум складається з того, щоб влаштуватися на тимчасову роботу в кафе де Флор. Заклад знаходиться неподалік агентства, і я думаю, що моделі або Мартінес часто бувають тут. До того ж зайві гроші завжди знадобляться дівчині з великими перспективами та ненадійним родичем.
– Добре, давай я познайомлю тебе з Патріком, він розуміється на всіх модельних трендах. Ти дізнаєшся від нього більше інформації про агентство, і зрозумієш у яке болото ти хочеш потрапити.
–  Патрік? Якщо він такий самий, як той незнайомець у будинку, то мені такі інформатори не потрібні.
Луї відчував, що його серце б'ється сильніше і боляче б'ється об грудну клітку, руки тремтять. Хлопець не витримав і схопився з місця. Він налякав сестру і, вибачившись, квапливо залишив зал у пошуках чоловічого туалету. Озирнувшись на всі боки, Луї закрив кабінку і почав діставати заповітний пакетик з білим порошком. Задовольнивши своє порочне бажання, юнак подивився на себе в дзеркало: розширені зіниці, запалі затуманені карі очі з короткими віями, широкі чорні брови і трохи кирпатий ніс. Його зовнішність не змінилася, але він отримав кайф.
Ненависть охопила Луї, як ураган Катарина. Ким він став: жалюгідна подоба людини, наркоман та нероба! Він умився водою і пішов до Евелін, яка озиралася на всі боки.
−  Тобі погано, Луї? Давай поїдемо додому, я бачу, що ти не в порядку, – дбайливо спитала сестра і потягла брата до виходу.
− Ти класна! Я так пишаюся тобою, −  пробулькотів брат, коли вони сіли в машину.
Усю дорогу до Медона, Луї вимальовував різні візерунки на руках Евелін. Сестра дивилася прямо на дорогу і думала, як швидше приїхати додому. Вона доторкнулася до лоба Луї і переконалася, що в нього жар. Здається, брат захворів і тепер йому потрібний догляд.
Діставшись до будинку, дівчина відправила Луї відпочивати, а сама почала господарювати на кухні. Для неї кухня була невідомим місцем у будинку і тому дівчина довго шукала столові прилади та пакетики з чаєм. Подбавши про брата і побажавши йому солодких снів, Евелін втомлено присіла за крихітний білий стіл і налила собі келих червоного вина для бадьорості. У маленькому віконці дівчина побачила своє відображення і сумно зітхнула: бути однією – тяжке випробування.