Валері розчаровано спостерігала як поліцейські проводять обшук в її агенції. Правоохоронці перерили все верх дном. Вони шукали якісь докази, зачіпки, можливо, компромат.

– Навряд чи, ви знайдете тут щось цікаве. Продивіться записи на камері відеоспостереження, – порадила мадам Рішар, щоб уникнути ще більшого погрому.

– Мадам, ми добре знаємо свою роботу, нам потрібно перевірити все чим жила і де проводила найбільше часу вбита.

Жінка скривилася від слова «вбита». Одну з її улюблених моделей відправили у вічність. Її стальні нерви дали тріщину, вона почувалася невпевненою у словах та вчинках. Тепер в її модельному королівстві були нові управителі.

– Ви вже всіх опитали, комісар Вальтер? Тепер прийнялися мучити мою душу.

– Мадам, я розумію ваш крик душі. Ви зараз знаходитеся у полоні власних страхів, але я не бажаю вам зла. На початку ви не перешкоджали нашій роботі, а тепер обурюєтеся, що повсюди безлад і тривають пошуки.

Валері зашила в спокої поліцейських та покинула прохолодну гримерку. Вона відправила моделей, Адріана та Фредеріка, а також обслуговуючий персонал додому. Тепер жінка пожалкувала, що запропонувала своєму єдиному сину повернутися в агенцію.

Мадам Рішар подзвонила Адріану і переконалася, чи юнак добрався додому без пригод. Не вистачало їй ще проблем з сином. Той відповів, що все добре і натиснув відбій.

Попереду на неї чекали важкі дні. Щось сильно запекло у грудях і мадам Рішар згадала, що вона має серце, яке не давало про себе знати за часів аварії з Адріаном. Невже лиха доля спіткала її знов?

Тим часом Вальтер хотів знайти щось цікаве і компрометуюче в гримерці: записи, відбитки пальців чи можливо ще щось, що було пов’язано з Ерікою Ренар.

– Давайте, хлопці, жвавіше шукайте!

Шарль переможно подивився на комісара і підніс йому листочок із загадковою адресою:

– Бачите, прямо тут вказана дата й адреса. Потрібно перевірити що там знаходиться.

Вальтер задоволено запитав у помічника:

– А де це ти знайшов, бо я не спостерігав за тобою?

– Усередині її особистого туалетного столика: папірець був прикиданий декоративною косметикою. Напевно, дівчина забула викинути, тому що поспішала додому.

– Це вже щось. Завтра поїдемо туди, бо зараз вже пізно, – промовив комісар і продовжив спостерігати за роботою своїх колег.

***

Евелін відновила свої сили і вирішила заскочити до себе додому. Ніч проведена в готелі пішла їй на користь і зменшила тривожність та відкинула на задній план негативні думки.

Мадемуазель Дюбуа увімкнула мобільний телефон і побачила десятки неприйнятих дзвінків та повідомлень від Пата. Іноді він нагадував їй няньку, яка мала контролювати кожний крок. Евелін вирішила передзвонити, однак, на протилежній лінії була тиша. Тепер Пат ігнорував її. Напевно, він образився.

Дівчина написала коротке повідомлення: «вчора я дізналася, що вбили модель з моєї агенції, тому сил відповідати не було; сьогодні я в порядку, не переживай».

Пат не переживав більше за Евелін, він вирішив піти на чергову тусовку та добре провів час з тутешніми дівчатами. Останнім часом, він дійсно загрався в контролера і вирішив більше не вмішуватися в життя Евелін. Криза з Луї минула і юнак зрозумів, що більше не потрібен цій сімейці.

Скинувши оголену білосніжну ніжку із себе, юнак поплентався у ванну і прийняв душ. Нічка пройшла весело і безтурботно. Пат оглянув себе в дзеркало і був задоволений тим, що він такий красень. Самолюбування тривало не довго: юнак знову згадав про карооку брюнетку з довгими ногами і красивим обличчям. Образ Евелін міцно в’ївся в голову. Іноді дівчина приходила в його сни і дивилася на нього своїми круглими сумними очима.

Юнак вмив обличчя і шию прохолодною водою, щоб прийти в себе і не думати про сестру Луї. Пат почув тиху мелодію, яка йшла з кишені його штанів та вирішив не відповідати на дзвінок і провести сьогоднішній день так, як йому хочеться.

***

Валері не спала всю ніч. Темні тіні лягли під очима, а руки легенько тряслися і видавали її вік. Вчорашній жахливий день закінчився і настав новий. Жінка боялася їхати на роботу, бо думала, що знову прийде звістка про чиюсь загибель.

Адріан намагався підтримати мадам Рішар, згадуючи цікаві родинні моменти та розповідаючи новини, які почув по телевізору. Мати слабо посміхалася та поглядала на годинник.

– Може, не поїдеш на роботу. Нічого за день не станеться, – заспокійливо проговорив Адріан Рішар.

Мадам усміхнулася і по виразу обличчя вона стала схожою на пацієнта психіатричного відділу. Син не знав як зарадити матері. Вона завжди була для нього людиною зі стальними нервами та холодним розумом.

– Ні, сидіти вдома і занурити голову в пісок – це не найкраще рішення. Вбивства трапляються кожного дня у Франції, але люди продовжують жити і не озираються на своє минуле, – жінка продовжувала грати образ, але і сама не дуже вірила у свої слова.

Адріан дозволив матері приймати рішення на власний розсуд. Валері поснідала та викликала таксі на роботу, а син залишився вдома.

***

Евелін провітрювала будинок, який давно сумував за свіжим повітрям. Відсутність господарів давала про себе знати: пил, важкий запах і павутиння в кутку. Мадемуазель Дюбуа була не найкращою господинею останнім часом: робота і жахливі обставини не давали часу на прибирання.

Раптом у двері подзвонили. Евелін насторожилася: хто б це міг бути? Пат, Фредерік чи можливо комісар поліції? Або ж вбивця Еріки? Стало по-справжньому страшно. А з чого їй все-таки переживати, вона ж не знала всіх деталей із життя мадемуазель Ренар. Але ж вбивство сталося після «Золотого Голлівуду» на якому вона мала честь бути присутньою.

Дівчина не відкрила з власних переживань щодо її безпеки. Минула година і їй потрібно було вирушати на репетицію в агенцію, але ж вона не чула більше ніяких підозрілих звуків. Напевно, той хто вже приходив пішов, бо якби це був хтось зі знайомих, то телефон би обов’язково подзвонив та й вбивця теж би придумав як потрапити всередину.

– Щось ти, Евелін, передивилася детективів та трилерів на ніч. От і уява розігралася, – проговорила сама до себе дівчина.

Вона обережно виглянула у вікно і не побачивши нічого підозрілого, вийшла на ґанок. На порозі будинку був залишений великий букет свіжих троянд.

– Нічого собі! Хто це мене так балує? Я вже нафантазувала собі Армагедон.

Дівчина забрала букет і повернулася у теплу вітальню. Вона знайшла записку від її прихильника:

«Люба Евелін, всі квіти світу будуть усипані до ваших ніг. Так мало часу минуло, як вас не бачив. Вже сумую і не можу забути ваш погляд. Тому набрався сміливості написати вам і запросити в оперу Гарньє сьогодні о 19:00. Сподіваюся, вам сподобається балет і дух опери назавжди залишиться у ваших спогадах. За вами приїде шофер, так що не переживайте за транспорт та інші зручності».

Мадемуазель Евелін не знала як реагувати на запрошення та пориви серця Філіпа. Вона про нього майже нічого не знала і навіть не думала, що він захоче увірватися в її життя. В листі він не очікував на її згоду, лише поставив перед фактом. Видно, що цей чоловік не звик до відмов чи поразок в житті.

– Ох, Філіп, якби ви тільки знали, що зараз відбувається в моєму житті, то оминали б мене десятою дорогою, – стиснула в руках записку Евелін і проговорила до свого відображення в дзеркалі.

***

– Як же я не люблю ці ранкові підйоми. Давайте хоч заїдемо та десь кави вип’ємо, а то я помру до середини дня, – пожалівся на важке життя Шарль. Він не виспався і не розумів чому комісар Вальтер вирішив дуже рано поїхати за тим адресом, який був написаний на листочку вбитої моделі.

– Немає часу відволікатися на непотрібні нам речі. Потім вип’ємо, коли дізнаємося важливу інформацію.

– А ви відчуваєте, що ми почуємо щось цінне, а не стандартні фрази: «Вона була нормальною людиною, з усіма добре спілкувалася, ми її знали не довго, а не конфліктів не було». Вчора нічого важливого не дізналися, – пробубнів поліцейський.

– Ми робимо частину нашої роботи й вона не завжди цікава та романтична. Гори паперів, допити і пусті балачки – це теж наша робота. Завжди можна звільнитися, якщо щось не подобається. Зараз світ інший: ніхто за одне місце не тримається, професію можна змінити і знайти своє справжнє покликання, Шарль, – по-філософськи пояснив молодому працівнику комісар.

– Мені хоча б ковток кави і я буду вже цьому щасливий, – відказав юнак.

– Як мало тобі потрібно для щастя, – посміхнувся Вальтер.

Вони прибули на вулицю Дарю і свіже повітря трохи підбадьорило Шарля: погляд посвіжів, а вимова стала більш зв’язаною та чіткою.

– Здається, це тут. Але це більше схоже на маленьку приватну клініку. Дівчина, що хворіла, – зробив ранні висновки поліцейський.

– Зараз дізнаємося, не дарма ж ми сюди приїхали.

– Влучне зауваження, – погодився Шарль і вони попрямували в бік клініки.

Шарль з дитинства не дуже полюбляв відвідувати лікарів навіть з особистих причин. Однак, зараз це був його обов’язок.

Коли вони увійшли, медсестра та інший медичний персонал здивовано подивилися на двох дорослих чоловіків. Сказати, що вони були здивовані це нічого не сказати.

– Чому вони на нас так дивляться, наче ми не люди, а інопланетяни, – прошепотів Шарль.

– Напевно, вони вперше бачать тут чоловіків, – стримуючи сміх, промовив комісар.

Поліцейський закотив очі. Іноді гумор Вальтера був не зовсім доречний та ще більше збивав із пантелику. Вони прямували далі, наче нічого не сталося. Побачивши адміністратора, яка привітно посміхалася, неначе з реклами зубної пасти, Вальтер і Шарль привіталися і запитали з ким можна поговорити щодо Еріки Ренар, яка була їх пацієнтом.

– Вибачте, але це конфіденційна інформація і згідно з правилами клініки ми не маємо надавати інформацію про наших клієнтів та про історію їх хвороби. Вибачте, але нічим вам не зможу допомогти, – спокійно промовила працівниця.

– Розумієте, мадам, ми з поліції і ваша клієнтка мертва. Однак ми знайшли адресу вашої клініки в її особистих речах. Ми знаємо її вже і так дуже близько. Я думаю розтин покаже все, але нам потрібно знати, чому дівчина була тут.

– Перепрошую, мені треба подзвонити мадам Перет. Одну хвилинку, – адміністратор поблідла і нервозність передалася Шарлю. Він хотів скоріше покинути клініку.

– Ох, ці жінки, все їм треба порадитися з кимось, – присів Вальтер на пуфик.

Адміністратор підійшла до них через декілька хвилин і передала те, що сказала їй мадам:

– На вас чекають. Я проведу до мадам Перет.

Гості з поліції йшли за милою жіночкою та прокручували в голові майбутній діалог.

– Заходьте, – проговорив жіночий голос.

Вальтер та Шарль увійшли до світлого та приємно пахучого кабінету. Мадам Перет була мініатюрна та мала темне хвилясте волосся. Також по її зовнішньому вигляду можна було зрозуміти, що вона добре заробляє. Жінка поправила золотий наручний годинник і та запропонувала гостям присісти.

– Ох, Еріка, я ж попереджала її, що здоров'я може підвести. Аборт – це дуже серйозна річ, – в голосі мадам почулося співчуття до померлої.

– Мадам, от ми і вияснили причину звернення Еріки Ренар до вашої клініки. Проте, вона померла не через те, що зробила аборт. Її було вбито.

Мадам Парет прикрила обличчя руками. Сказане налякало її, жах відобразився на обличчі. Вона налила стакан води і випила.

– Боже, який жах. Бідна дівчина.

Шарль і Вальтер спостерігали за тим, як жінка намагається переварити інформацію і заспокоїтися.

– Ви припускаєте, що її було вбито через те, що вона зробила аборт в нашій клініці й тепер ми є винними в смерті молодої дівчини, – останні слова мадам Перет промовляла швидко, неначе кудись поспішала.

Комісар не хотів ділитися своїми здогадками, тому що у своєму арсеналі мав ще дуже мало зачіпок, але гінеколог допомогла йому зрозуміти причину дій Еріки. Модель, яка будує кар’єру не буде сидіти і няньчитися з дітьми поки її ровесниці підкорюють світовий подіум та насолоджуються молодістю та можливостями.

– Ви невинні, що так склалися обставини в житті дівчини. Вона рятувала свою кар’єру. У кожного з нас є неприємні моменти в роботі, але аборт не заборонений на законодавчому рівні, хоча і церква проти цього. Підкажіть, будь ласка, хто їй порадив вашу клініку, чи, можливо, вона дізналася про вас з інших джерел? – комісар намагався не ходити манівцями і напряму ставити питання, які його цікавили.

Мадам Перет розуміла, що немає сенсу обманювати: комісар справив на неї приємне враження, він не давив та намагався увійти в її положення.

– Еріка звернулася до мене за рекомендацією моєї племінниці Бланш. Вони дружили і довіряли одна одній.

«Знову це ім’я», – подумав Шарль, воно переслідувало їх з комісаром.

– Зрозуміло. Я думаю, ви попереджали її про наслідки та не хотіли, щоб вона робила аборт.

– Так, але що поробиш, це наш заробіток і ми маємо виконувати забаганки наших клієнтів. Вона була втомлена, але щаслива, що зробила це. Дівчина не шкодувала, а навпаки, неначе позбавилася тяжкої ноші, – підбила підсумки мадам Перет, знову поглянувши на свій годинник.

Поліцейські попрощалися з мадам і вже на виході з клініки, Шарль з полегшенням видихнув:

– Ну нарешті можна випити каву і розслабитися, що не бачив медичний персонал.

– Не хвилюйся, Шарль: уколи тобі ніхто не збирається робити. Я думаю, що мадам вже зателефонувала своїй племінниці й повідомила їй, що ми скоро до неї навідаємося.

– Ви думаєте, що вона встигне щось вигадати, щоб приховати правду? – сівши в автомобіль, запитав Шарль

– Звісно, але наша робота перевірити правдивість її слів. Поїхали, – сказав водієві Вальтер.

Шарль пристебнувся та вже подумки сидів в кафе і пив смачну каву.

***

День минув швидко. Філіп виконав свою обіцянку і за нею приїхав водій. Мадемуазель була красивою, але сумною. Евелін мріяла розвіятися та забути події останніх днів. Вона не знала, що сьогодні за вистава буде в опері та як поводитиме Філіп з нею. Дівчина не фантазувала та не будувала теорії.

Водій мовчки їхав та не турбував дівчину. Евелін передивлялася стрічку новин із кримінальної хроніки. На диво, ще ніхто не написав про вбивство Еріки. Можливо, мадам закрила надокучливим журналістам роти?

– Приїхали, мадемуазель, – прозвітував шофер. Він відкрив двері машини і мадемуазель Дюбуа елегантно вийшла.

Евелін не могла повірити власним очам: велична споруда, яка була чимось схожа на володіння короля, була відкрита для всіх охочих. Людей було дуже багато на вулиці і загубитися в натовпі було легко. Дівчина зловила себе на думці, що навіть могла втекти від Філіпа.

– Ви розкішна. Якби можна було я б подарував Вам цілу оперу, – приємний чоловічий голос прозвучав за спиною в Евелін. Дівчина обернулася і побачила свого супутника. Зашарілася і відвела погляд.

– Добрий вечір, – ввічливо промовила модель.

– Добрий вечір, Евелін, – чоловік поцілував руку дівчини. Він поводив себе галантно.

– Як у вас день минув? Чи все було добре? Як Вам Париж?

– Вражає кожного дня. Я ніколи не була в оперному театрі. Моя місія була приїхати сюди і стати моделлю. Можливо, це трохи дивно звучить, бо інші люди з різних куточків світу приїжджають сюди, що насолодитися архітектурою, музеями, мистецтвом і смачною французькою кухнею.

– А ще зробити безліч фото та накупити сувенірів. Сьогодні ми йдемо на балет «Лебедине озеро». Я думаю, що ви оціните майстерність балерин.

Зайшовши всередину у Еві ледве не відвисла щелепа: помпезність театру вражала. Мармурові сходи та колони, на стелі розписи відомих французьких художників. На кожному кроці можна побачити скульптури, оксамит, позолоту та вироби із кришталю і мармуру.

– Я ніколи у своєму житті не бачила такої краси та божественної архітектурної величі. Розкіш та шик – справжнє обличчя опери Гарньє. Це дивовижно, Філіп.

– Я радий, що Вам все подобається, Еві. А зараз запрошую відвідати балет, – Філіп, як справжній джентльмен, подав їй руку. Дівчина з радістю підтримала такий жест.

Вони йшли разом і мадемуазель Дюбуа вперше за довгий час відчула внутрішній спокій та захист, який їй був потрібен, як ковток свіжого повітря. В опері було багатолюдно: туристи із різних куточків світу вирішили відвідати архітектурний шедевр Парижу.

– У мене немає слів! – в Евелін горіли очі, коли вона побачила з балкона, який вид відкривався на сцену. Вона відчула себе аристократом у п’ятому поколінні, а десь неподалік на неї чекали її слуги.

Балет розпочався, і дівчина намагалася закарбувати в своїй пам’яті кожний рух на сцені, кожну деталь. Вона насолоджувалася моментом та вірила, що життєві труднощі не зможуть зламати її.

Філіп водночас дивився на неї і захоплювався тим, як змінювалася її міміка та погляд, коли вона вперше побачила балет. Вона була такою красивою і одночасно. Чоловік був радий, що показав дівчині щось незвідане та нове.

Евелін не була схожа на своїх ровесниць: цілеспрямована, відповідальна, елегантна та ввічлива. Вона вміла радіти простим моментам та поводив себе достойно.

– Дякую, Філіп, за гарний вечір. Ви відкрили переді мною новий дивовижний світ балету та опери. Окрема подяка за те, що зробили фото на мій телефон. Жаль, що самі відмовилися фотографуватися.

– У мене недавно була фотосесія, як Ви пам’ятаєте, – усміхнувся Філіп.

– Точно, у Вас же є особистий фотограф. Та й не тільки. У вас є все. Ви король цього світу, – пожартувала Евелін. Вечір їй сподобався, як і карі очі Філіпа.

Він мило погладив їй руку і поцілував на прощання. Евелін відчула, що в неї з’являється симпатія. Якщо раніше вона весь час проводила серед моделей і спілкувалася тільки з Патом, Фредеріком та іноді Луї, то зараз в її життя прийшов чоловік, який вже багато чого досягнув та не був пов'язаний зі світом моделінгу.

– Здається, Еві, ти скоро будеш щаслива по-справжньому, – проговорила дівчина, коли повернулася в заміський будинок Луї.