В модельному агентстві «Vogue» робота кипіла: всі працювали не покладаючи рук. Швачки, дизайнери, монтажери, моделі, художники, скаути снували туди-сюди й боялися розізлити мадам Рішар, яка прагнула, щоб всі виконували свою роботу бездоганно. Один тільки Федерік Мартінес почувався впевнено та час від часу закочував очі від зайвої метушливості своїх колег.
– Патріку, як я радий тебе бачити, – розвів театрально руки Федерік, коли побачив високого блондина, що супроводжував новеньку модель.
Чоловіки привіталися один з одним і обмінялися рукостисканням. Мартінес був дійсно радий бачити когось спокійного і врівноваженого серед цього вулика.
– Вулик у нас, як бачиш. І так, любі мої, кожного сезону. Скоро буду приймати ліки від тиску або від нервів. Тримають мене тут лише ангельські дівчатка, – Мартінес задоволено і привітно посміхнувся до Евелін.
Сьогодні дівчина була у червоному костюмі, який вигідно підкреслював її красу і незрівнянність. Волосся було розпущене і від нього тягнувся приємний шлейф парфуму Том Форд.
– Оу, Евелін, який гарний у Вас смак. Це Rose de Chine. Неперевершений аромат, – захопився Фредерік.
Раніше б Евелін просіяла від того, що сам Фредерік Мартінес зробив їй комплімент, але зараз в очах засів смуток і душа знаходилася у палаті біля Луї. Іноді мадемуазель Дюбуа ловила себе на думці, що подумки спілкується зі своїм братом. Її горе і біль були сховані вглибині її душі, а на публіці вона робила фальшиву посмішку і спокійним тоном відповідала:
– Дякую, що оцінили мій стиль, я думаю вони дуже добре передають мій характер.
Мартінес кивнув в знак прихильності і вибачавшись відійшов у справах.
– Ловелас. А дівчата все одно, Еві, вішаються, – підсумував Пат.
– Ти теж нічого, – грайливим тоном відповіла дівчина.
Життя з Патом виявилося веселим і цікавим. Іноді йому писали і дзвонили подруги, але він, як вірний друг залишався з Евелін і втішав її. Вдома був затишок і порядок. Він наставляв, давав поради і захоплювався її наполегливістю.
Пат провів Евелін до мадам Рішар і пообіцяв нікуди не пропадати, адже розумів, що дівчина може запанікувати і приїхати в пусту оселю, наповнену темрявою і неприємними спогадами.
– Все буде добре, – юнак стиснув її руку і подивися добрими очима на Евелін.
Дівчина зашарілася від приємного жесту і посміхнулася кутиками губ. Їй було незвичайно добре, що Пат завжди поруч і підтримає її і магічний ритуал на удачу проведе.
– Добрий ранок, мадам Рішар. Я готова до всього, що Ви мені скажете, – по-бойовому привіталася Евелін із засновницею «Vogue».
– Рада тебе бачити, Евелін. Сьогодні будеш працювати в парі з Ерікою. І щоб нічого не утнули, як Бланш, – застерегла мадам і вхопилася за голову. Жінка любила все контролювати до ідеалу і постійно говорила про дисципліну та порядок.
– Звісно. Правда, я не знаю хто така Бланш, – здивовано проговорила мадемуазель Дюбуа.
– Це моя подруга, – спокійним тоном відповіла модель, яку Евелін теж вперше бачила в агенції.
Худорлява дівчина наблизилася до них і Еві змогла розгледіти її ближче. Елегантна, ніжна і водночас тендітна незнайомка видалася їй привітною і без зайвої зверхності.
– Еріка Ренар, – привіталася блондинка і протягнула Евелін руку для знайомства.
Мадемуазель Дюбуа легенько потиснула кість і радісно посміхнулася:
– Рада знайомству, Еріко. Я Евелін Дюбуа. Поки що на стажуванні у вас.
– Навзаєм. Думаю Вам все сподобається, – впевнено відказала Еріка і подивилася пильно в очі своїй новій колезі.
Еві кивнула і перевела погляд на Валері. Залізна леді спокійно спостерігала за їх розмовою і не втручалася. Жінка бачила, що дівчата знайшли перший контакт і доповнювали один одного, як білий і чорний лебідь.
– Зараз у нас довгі і виснажливі репетиції так що налаштуйтеся, дівчатка, – промовила мадам Рішар.
Жінка була у своєму репертуарі і безмежно хотіла, щоб всі викладалися на 100, а то й більше відсотків. Від сьогоднішніх дій залежала доля Евелін в модельному агентстві і її успіх у майбутньому.
Мадам не мала жалю і вимагала ще і ще робити проходку. Не було довгих перерв чи балачок. Все повторювалося знову і знову, як по колу:
– Ви маєте бути, як один злагоджений механізм, – нарікала Валері.
Жінка виступала в ролі диригента і керувала цілим модельним оркестром, як досвідчений режисер-постановник давала настанови і змінювала деталі. Ніхто з моделей не жалівся, а виконував те, що вона казала.
Десь ближче до вечора мадам похвалила дівчат і сказала, що вони можуть бути вільні. Еві з Ерікою пішли в кімнату відпочинку і почали збиратися додому. Еріка говорила мало, але кожного разу згадувала, як вона потрапила до цієї агенції, як хвилювалася, коли проходила проби і робила перші фото.
– Мадам згадувала про твою подругу. Де вона зараз? – зацікавлено запитала Евелін, не підозрюючи того, що Бланш тепер тут персона нон грата.
– Бланш – яскрава особистість, пристрасна і запальна по своїй натурі. Вона ослухалася мадам і та її вигнала. Зараз Бланш підробляє в інших фотографів. Я думаю, що Валері замінить Бланш тобою. Ти не обділена красою і харизмою, – підбила підсумки Еріка.
Мадемуазель Ренар не була зверхньою, але навіть Еві помітила, що її нова знайома часто пʼє воду, поправляє зачіску і макіяж, неначе нею придумана певна система правил, яка дозволяє триматися на плаву.
– Я не хочу бути чиєюсь заміною і тим більше наживати собі ворогів тут, – промовила Еві спокійно і врівноважено.
Еріка тихенько засміялася і ще раз перевірила, як вона виглядає в дзеркалі. Піднявшись, вона зібрала гребінець і дзеркальце в маленьку сумочку та послала Евелін повітряний поцілунок.
– До зустрічі, Евелін.
Мадемуазель Дюбуа кивнула на прощання і передзвонила Пату, щоб він прибув і забрав її. Дівчина сильно втомилася за цілий день: ноги боліли від підборів, спина теж повідомляла, що хоче масаж і теплу ванну. Весь день Еві не жалілася і виконувала свою роботу бездоганно, бо знала, що ніхто тут її силою тримати не буде.
Вимкнувши світло в гримерці, Еві не помітила, як налетіла на людину, точніше врізала в інвалідний візок. Дівчина заклякла. Їй знадобилося декілька секунд, щоб зрозуміти, що вона ледве не накоїла лиха. Її перелякані очі зустрілися з холодними блакитними очима.
– Все в порядку? – заїкаючись запитала Евелін.
– Це я у Вас маю запитати. Ви злякалися більше, ніж я, – приємним мелодійним голосом відповів Адріан.
Мадемуазель Дюбуа зрозуміла, що Адріану нічого не загрожує і візок не нахилився під її масою тіла. Дівчина заспокоїлася і привела себе в порядок.
– Я вас не бачила. Ви прибули до своєї мами, бо ми нещодавно закінчили репетицію.
Син мадам Рішар нахмурився від слів Евелін і проговорив до неї суворо і напружено:
– Я не дитина. Чому ви мене жалієте?
Модель відвела погляд, тим самим признаючи, що наговорила зайвого. Адріан від’їхав від неї. Юнак образився і Еві розуміла це:
– Ви сильна людина, Адріан. Я б не змогла так, як Ви.
Cин мадам Рішар зітхнув і подивився кудись у далечінь. Розмова не клеїлася і Евелін хотіла скоріше піти на вихід з кімнати. Їй було ніяково і соромно через те, що до вісімнадцяти років вона так і не навчилася гідно розмовляти з людьми, які мають певні вади зі здоров’ям. Вона тільки вміла жаліти та співчувати, однак до кінця не розуміла, що навпаки ранить цим.
– Вам здається, Евелін. Раніше у мене було багато друзів і захоплень, можна сказати, я мав райське життя і ні в чому собі не відмовляв. Зі мною багато хто хотів дружити і проводити час. А зараз все інакше: я мертвий для своїх друзів і тягар для власної матері.
Еві бачила, що зачепила юнака своїми словами. Вислухавши його одкровення, мадемуазель Дюбуа боялася давати якість поради. Вона топталася на місці і поглядала на годинник на стіні.
Почулися рятівні кроки десь неподалік. Еві в душі зраділа, що скоро буде не одна знаходитися разом з Адріаном. Золотиста шевелюра з’явилася із-за кутка і Пат, як голлівудська зірка обвів поглядом присутніх. Вони так відрізнялися: Пат був наповнений енергією та життєрадісністю, а Адріан був як блідолиця міль і сидів в тіні.
– Еві, я думав, що ти вже заснула в гримерці. Здрастуй, Андріан. Я бачу, ти розважаєш нашу мадемуазель поки нікого немає.
– Здрастуй. Тепер Евелін в надійних руках, – юнак тихо відповів і розвернув коляску до кабінету мадам Рішар.
Еві дивилася вслід Адріану і розуміла, що нарешті може видихнути. Вона дуже рада була тому, що Патрік нарешті прийшов вчасно і врятував від напруженої розмови.
– Я щаслива, що ти прибув вчасно. Мені було не комфортно в компанії Андріана, я наговорила багато зайвих речей, – чесно призналася Евелін.
– Раніше дівчата вмліли, коли спілкувалися з ним, то ще був той нарцис. Аварія змінила його, зламала. Тобі жаль його, чи не так?
– Він такий же безпорадний, як Луї. Дорослий хлопчик з трагічною історією. Мені важко розмовляти з ним на рівні. Це друга наша зустріч, але я відчуваю себе не у своїй тарілці, – проговорила дівчина, сідаючи на переднє сидіння біля Патріка.
Друг хмикнув і наказав пристебнутися. Машина їхала на середній швидкості, але в Еві злипалися очі. Патрік нерозбірливо щось говорив про зустрічі, тусовки, але дівчина відкинулася на сидіння і перестала його слухати. Від втоми мадемуазель Дюбуа не помітила, як заснула, і Париж зник з її видінь.