Вальтер квапився, наче за ним гналася зграя диких вовків. Він хотів оглянути квартиру ще раз та розпитати сусідів. Комісар відчував, що знайде щось нове, яке було непомітне на початку.

Вулиця Рю де ла Пе не змінилася з того часу, коли на ній востаннє був Вальтер. Ювелірні магазини та бутики чекали на відвідувачів, але комісар не мав часу милуватися цими дрібничками.

Пройшовши крамницю Картьє, чоловік побачив знайомий будинок та зайшов туди. В під’їзді приємно пахкотіло квітами та жіночими парфумами. Комісар звернув увагу на те, що ніколи ще не бачив такого чистого під’їзду у Парижі.

– Добрий день, – представився Вальтер. – Я з поліції. Дозвольте увійти.

І так разів десять за день. Він задавав питання у певній послідовності і чекав поки хтось щось пригадає.

– Я чула крики. Я виглянула зі своєї квартири і побачила високого чоловіка, який швидко спускався по східцях. У мене склалося враження, що йому все спротивилося і він мчить на свободу.

– Так-так, можна детальніше, як він виглядав? – Вальтер подивився з надією на жіночку з червоним густим волоссям. Вона повідала йому що тільки недавно повернулася із роботи та дуже втомлена, а тоді коли комісар приходив зі своєю свитою вона міцно спала.

Комісар кивнув з розумінням і жінка продовжила свою історію:

– Він не повертався обличчям, але я знаю, що він був високим і статним.

– Чи припускаєте ви що це був ваш сусід Готьє?

Сусідка Фран задумалася, неначе зважувала всі за і проти. Вальтер очікував на її відповідь.

– Ні, це не міг бути Готьє. У його спини інша енергетика, – дивно відповіла жінка. Вона сплеснула руками і сказала, що поставила чайник на плиту. Заливши комісара на декілька хвилин, жінка крутилася на кухні, а Вальтер робив помітки.

Фран повернулася, а по дорозі подивилася на спину поліцейського. Вальтер відчув, що його оцінюють.

– У вас сильна енергетика. Видно, що ви на своєму місці, – привітно промовила Фран.

– Дійсно? Як ви це визначили? Ви захоплюєтесь психологією чи езотерикою? – Вальтер стримав смішок.

– Ваша спина допомогла мені це визначити. Я відчуваю людей і добре в них розбираюся без всіляких психологічних трюків.

– Якими ж були ваші сусіди? Чи міг Готьє вбити свою наречену? – прямолінійно запитав комісар.

– Не міг. Він м’якотілий і слухняний хлопець. А такі дівчата, як Еріка вміють отримувати все від чоловіків.

Вальтер дістав мобільний телефон і показав фотографію Фредеріка Мартінеса в компанії Валері та моделей на модному показі в Парижі:

– Ви бачили коли-небудь цього чоловіка тут?

Фран зблідла. Її реакція говорила сама за себе.

– Так, і здається в той фатальний день він також був тут. Я відчуваю, що це цей чоловік спускався по сходах.

– Добре, дякую.

Вальтер розумів, що це було лише припущення, але чомусь Мартінес на допиті не розповів, що бачив мадемуазель Ренар в день її смерті. Треба поговорити з ним сьогодні і зробити фото його спини.

***

Евелін та Патрік провели ніч разом. Їм обом не спалося ні миті, тому до опівночі вони гуляли вулицями Парижу, слухали вуличних музикантів та насолоджувалися прохолодним осіннім повітрям.

На обличчі у мадемуазель Дюбуа іноді проскакувала посмішка, але вона швидко ховалася, як сонце за хмарами. Патрік намагався цінувати кожну хвилину проведену з нею, вдивляючись в її прекрасні риси. Він боявся втратити її у світі модельного бізнесу.

– Мені так не хочеться повертатися додому. На вулиці так прохолодно, я не задихаюся від своїх поганих думок. Я рада, що Луї та моя мати не бачать мене в такому розбитому стані.

Евелін поклала голову на плече Пата. Вони сиділи в парку та спостерігали за нічним небом та озером. Волосся дівчини колихалося від вітру. Вона дивилася карими очима на навколишній світ і не розуміла куди її привели мрії.

– Луї все розуміє і скоро він буде вдома, а я стану вам не потрібен, – сумно подивився блондин на Евелін.

Дівчина підвелася і міцно стиснула руку юнака. В її очах він бачив вдячність, ніжність та підтримку. Вона дивилася на його обличчя і промовила:

– Тебе неможливо забути. Ти став частиною мого життя. Не смій так думати.

Патрік не втримався і пригорнув Евелін. Дівчина розтанула в його обіймах, як солодка вата. Вона відчувала спокій та гармонію: її душа перестала страждати на мить.

– За такі теплі слова я повинен нести тебе на руках до самого будинку, але відчуваю, що моїх сил вистачить лише до машини.

Евелін сподобалася ідея хлопця і вона грайливо попросила зробити це. Вони байдикували і веселилися, як діти. Мадемуазель Дюбуа пригадала їх першу зустріч, як вона сказала, що Патрік має фарбоване волосся.

– До речі, чому ти не працюєш більше в агенції мадам? Ми могли б бачитися частіше?

– Розумієш, я просто підробляв там. Зараз у мене є інші справи, – якось невпевнено промовив хлопець.

Дівчина задумалася: як все-таки легко одні люди залишають місце її мрії. Вона звикла до агенції, до дівчат, до робітників та Валері. Пат був красивим юнаком, мав харизму та гарну пластику.

Евелін відчула, як втома поступово дає про себе знати, як очі закриваються самі по собі, як прохолода окутує її з ніг до голови.

***

Фредерік Мартінес переглядав фотографії дівчат з недавньої фотосесії. Йому подобався результат: моделі вийшли ідеально і виглядали, як живі ляльки без єдиної недосконалості. Чоловік любив все ідеальне починаючи від тіла закінчуючи обличчям. В агенцію потрапляли лише найкращі дівчата з гарною репутацією та ідеальними параметрами.

Чомусь Фредерік пригадав останню розмову з Ерікою. Він був розслаблений, біля нього лежала Дафна і цей роковий недолугий дзвінок з проханням приїхати збив його з пантелику.

– Ви? Знову ви, – Мартінес побачив, що Вальтер спостерігає за ним. Він без дозволу зайшов в його кабінет.

– Бачу мене раді бачити, – глухим голосом промовив комісар.

– Вже принесли наручники?

Вальтер проігнорував жарт Фредеріка. Він прийшов до нього, щоб вияснити нарешті, чи бачив Мартінес Еріку в день смерті.

– Будь ласка, поверніться до мене спиною і станьте ближче до вікна.

Фредерік був шокований проханням комісара та почав помітно нервувати:

– Бити будете?

– Ні, це потрібно для справи. Я думаю, що така дрібничка не забере у нас багато часу. Ось так, – Вальтер сфотографував спину Фредеріка і заховав камеру.

– Ви дивакуватий, як на комісара. Я завжди думав, що в нашій поліції працюють серйозні люди. Що ви ще хочете від мене? – Фредерік намагався приховати тривогу та розгубленість.

– Ви були у квартирі Еріки в день її вбивства? Ви ж розмовляли з нею, чи не так?

Мартінес відкинувся на кріслі. Комісар думав, що дані питання виведуть його на чисту воду, але, на диво, чоловік не показав ту реакцію якої чекав Вальтер.

– Вона телефонувала мені. Я був з дамою і не міг так швидко прибігти по першому поклику її нервів. Дівчина часто зривалася. Вона не любила Готьє і мене теж хотіла використати. Все мріяла про славу, як і наша новенька Евелін. Коли я приїхав до неї… Я підтверджую, що був там. Все одно ви вже якось дізналися про це.

Вальтер кивнув у відповідь, але не хотів розкривати всі карти перед цим самозакоханим піжоном. Фредерік Мартінес став найбільшим його розчаруванням в даній історії.

– Коли я приїхав до неї, то побачив, що двері її квартири відкриті. Тоді я подумав, що Еріка десь вибігла і забула їх закрити. Я пішов далі і побачив повний безлад в помешканні, наче ураган пролетів. Мені стало не по собі, але ноги вели далі. Еріка лежала і не рухалася. Мені стало недобре, я не зміг підійти ближче і був, як в тумані. Переляканий вибіг з квартири, навіть не викликав швидку. Я розумію, як це звучить, але це правда.

Комісар насупився. Розповідь Мартінеса виглядала жалюгідно і неправдоподібно.

– Ви все розповіли? Чи може є що додати?

Мартінес мовчав і розумів, що назад дороги немає.

– Ви заарештовані до вияснення всіх обставин. До речі, ваш брат не знає, що аборт Еріка зробила саме через вас і ви могли б її врятувати, якби не були таким боягузом.

Фредерік відвів очі. Його свобода закінчилася саме в тому місці, де почалися його страхи. Кабінет опустів, на столі залишилися спогади від вдалої роботи, а усміхнені красуні продовжували позувати вже без Мартінеса.