Тиждень минув швидко, але, мушу зізнатися, я чекав дзвінка від Олександри. Хотілося вірити в краще. Мені потрібно було почути про те, що я маю хоча б мізерні шанси виграти цю кляту справу… Вона, ніби читаючи мої думки, зателефонувала з хорошою новиною.
— Привіт знаєш, я розглядала твою справу, вона не проста, але є декілька зачіпок. Тобі це обійдеться недешево, але вважай, що справа вже в судді, і її розгляд почався. Думаю, якщо суддя буде совісним, то перемога у нас в кишені.
— Класно, слухай… Сашо, це треба відсвяткувати. Може, повечеряємо? Заодно обговоримо справу.
— Зараз не можу, але можемо в неділю зустрітися, бо справді треба поговорити про деталі.
Дзвінок обірвався.
А я подумав собі, що вона така непередбачувана. Це змусило усміхнутися. Хм, щось я посміхаюся багато останнім часом, але думки ці швидко відігнав.