Того дня ще були справи, тому довелося поїздити. По обіді цигарки закінчилися, вирішив до магазину заскочити. Стою на касі, і тут побачив її — Іру, ту єдину, яку так кохав, до ніг якої готовий був покласти весь світ, марення обірвалося з появою Олега. Давно цього козла не бачив, розжирів, сука.
Як виявилося не лише я їх помітив, але і вони теж, адже змінили свій напрям в мою сторону. Я пройшов мимо, вдаючи що не помічаю, проігнорувавши вітання обох. З супермаркету мало не біг, і лише коли опинився в машині, зрозумів, що серце шалено калатає. У середині гризло та дерло, а по щоці покотилася сльоза. Бля, мужик і реву, як пацан, через шльондру якусь, навіть на похоронах своїх старих сльози не зронив, а тут…
Мої роздуми обірвав телефонний дзвінок, машинально підняв. Дзвонила Олександра Орлова, перепросила, сказала, що на понеділок плани змінилися, але якщо маю час, то через годину можемо зустрітися. Я витер сльози і соплі і, звісно, погодився.