Але де її шукати? Ми ледве знайомі. Я нікого не знаю з її оточення, з її роботи. Блін, та в нас жодного спільного знайомого.
Почав з наймудрішого рішення, яке спало на думку, з Інтернету. Орлова не найменш відома особа, і таки помізкувавши та пошукавши в мережі, я знайшов багато цікавенького.
На неї було вчинено два замахи: два роки тому і пів року тому.
У дві тисячі п'ятому спалили офіс в Києві.
Вона бралася за ой які непрості справи. Була, певно, комусь, як кістка в горлі. Далі залучив свої зв'язки завдяки тільки що відновленій посаді. Дав дані, дав завдання, а зранку людина зателефонувала і дала всю інформацію, яка мене цікавила.
Не зважаючи на мої зусилля, саму Олександру ми так і не знайшли, але дехто нашептав мені на вухо, що її нема чого шукати в Києві, мовляв, вивезли її з міста до Білої Церкви.
Ні миті не думаючи і не зважаючи на важливі справи на роботі, я швидко владнав їх. Зібрався і поїхав туди, де мав бути вже давно. Залишивши людину чатувати тут та дивитися за плином справ. Не хотілося повторювати дурні помилки, тому почав відповідальніше ставитися до своєї компанії, а отже, і контролювати дії, а отже, і людей обирати делікатніше та пильніше.