1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
20

Ми майже приїхали до місця, де я зупинився раніше, коли Олександра сонно позіхнула та протягнулася.

— Де ми зараз?

— Ми їдемо до готелю. Нам потрібен відпочинок, до того ж я залишив там свої речі. Ми можемо переночувати тут, зранку поснідати, а вже так відправитися до Києва.

Вона пристала на мою пропозицію.

Але коли ми прибули в готель, виникла нова незручність: не було вільних кімнат, тому довелося розміститися в моєму одномісному люксі. Зайшовши в номер, перше, що я хотів зробити, це прийняти гарячу ванну, але глянувши у бік цієї жінки, зрозумів, що їй гаряча вода і піна потрібна більше.

— Сашо, сходи прийми ванну, а я замовлю нам пізню вечерю у номер, не хочу, щоб в ресторані всі косилися на твій синець.

Вона у відповідь невдоволено глянула на мене. Так, як тоді, аж мурашки по шкірі.

Не знаю чому, але я бовкнув:

— Не те щоб тобі цей синець не личив, просто дивно, ще подумають, що не добропорядний чоловік гамселить свою прекрасну пасію.

Вона ледве посміхнулася.

Ми так і вчинили, Олександра взяла рушник та все що могла тут знайти. Добре, що я оселився в хороший готель, де були й капці, і мийне приладдя, і банний халат.

А я заходився замовляти вечерю телефоном.

Через двадцять хвилин нам принесли замовлення до номера, а ще через десять Саша вийшла чиста та пахуча з ванної, за нею аж пар йшов. Вона була ідеальна, за винятком синця на пів обличчя, але з тим, хто це зробив я сподіваюся, вже поквитався.

На ній був халат, той самий, з готелю. Намагався не думати, як ідеально він лежить на неперевершеному тілі, який сексуальний вигляд вона має…

Нарешті сіли до вечері, але апетиту не було ні в кого.

— Ти знаєш хто це зробив, — запитав я в Саші?

— Так, знаю, і ти сміятимешся, бо це моя люба сестриця найняла тих козлів, а ще разом з нею це все влаштував мій колишній. 

© Вікторія Прохоренко,
книга «Особистий Адвокат».
Коментарі