Кав'ярня була маленька, і на весь заклад була лише одна людина. Розгледіти її не міг через високу спинку стільчика.

— Ви Орлов Олександр? — недбало підійшов і запитав.

— Хм, я завжди думала, що я Орлова, але так я Олександра! Жіночий дзвінкий голос пролунав на всю кав'ярню.

— Вам щось потрібно?

— Так! Я Вадим Гончаров. Трохи запізнився через затори в місті, мені потрібна ваша допомога!

— Ну для початку добрий день, і перепрошую, звісно, та я чекала вас дві з половиною години. Тому мені шкода, але мій робочий день закінчився, не можу нічим допомогти.

— Що? Якого дідька? Що ти верзеш? Я сюди з усіх ніг біг, а ти мене за двері виставляєш? Усі ви, лярви, однакові! Учора десь носило, сьогодні, робочий день закінчився. Що за дідько! Це який графік в тебе такий? А робочий день у вас взагалі починався, чи ти гроші береш погодинно? Яка в тебе такса?

— Та що ви дозволяєте собі? Хто дав право так розмовляти зі мною? Хто я по вашому?

— Слухай, ти, дура нафарбована, ти чого розкудахталась курка общипана?

Олександра аж рота розтулила, так зухвало з нею ще не розмовляли. Не довго думаючи, чашку, яку тримала в руках з гарячою запашною кавою, вилила прямо в обличчя хамові. Кинула сотку на стіл встала та пішла, навіть не оглянувшись.

Вадим став як укопаний.

— Бля, ну що за дура?

Невдалий день закінчився повісткою до суду, звісно, ця жінка ще й заяву за публічне приниження написала.

Стрес він вирішив зняти в клубі.

Добряче випивши, побачив шикарний зад. Не довго думаючи, підійшов впритул. Отримав ляпаса, від неочікуваності аж вишкірився. І знову ця Орлова. Ну бля, що за непруха сьогодні? Та якого хуя вона тут?

— Ви переслідуєте мене ?Це не смішно!

— Навіть не думав, часто тут буваю, і в мене до вас таке ж питання.

Вадимові у голову прийшла геніальна ідея: споїти пані адвоката, і, якщо вийде, переспати. Тоді стане м’якшою. Ніхто ще після сексу з ним не жалівся, що було погано. Тоді вона сама забере заяву, і справа про приниження честі закриється так і не розпочавшись.

— Теж мені цяця!

Офіціанта підмовив, щоб той в її коктейлі доливав трохи більше спиртного. Коли вона була добряче п’яною, спробував йти на контакт, але нічого путнього з цього не вийшло. Бо вже без офіціанта вона продовжувала перехиляти келих за келихом. Щоразу замовляла міцніший напій, при цьому щось нерозбірливо белькотіла, дивлячись на Вадима. Потім перекрикуючи музику кричала, що всі чоловіки — козли. А потім її вирвало.

Декілька цікавих фізіономій тикалися, їм хотілося легкого м'яса.

А йому аж жаль стало її. Напевно, не з великої радості вона ось так. Вадим і себе побачив у поведінці адвоката.

Він перекинув її вже безпам'ятне тіло через плече, і пішов шукати жіночу вбиральню. Оминувши чергу зі сп'янілих дам зайшов, умив її, витер одяг.

Хотів залишити п’янчугу, щоб забрав той, хто прийшов з нею, але офіціант сказав що вона прийшла сама, і нікого поруч не було.

Не міг же чоловік залишити її тут на цих козлів.

Доніс жінку до авто, та допоміг сісти, так щоб не гепнулася головою.

«І що робити з нею тепер? От баба ж на мою голову! Сказав же правду - дура! І куди везти її тепер? Чорт знає, де вона живе, Київ - велике місто.

Блін, і взагалі, що така, як вона забула тут, та ще й сама?

Сп'яніння як рукою зняло. Ну що, доведеться до квартири її тягти.» - подумав Вадим.

За хвилин двадцять доїхав додому, добре, що живу недалеко, та і ментів не було.

Зайшов у квартиру, поклав на ліжко, прийшлося зняти одяг, кинув у пральну машину.

Накрив ковдрою та пішов на кухню.

Давно не турбувався про когось, це було дивно для нього. Колись це становило частину його самого, а зараз він інший.

Заварив чаю, але потім передумав, краще поспати.

Гостя зайняла його ліжко, тому довелося постелити собі на дивані.

Цілу ніч крутився, диван виявився ну дуже незручним. Тому заснув лише під ранок.