1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
23

Дорогою я бачив, що вона не боїться нічого, готова подивитися в очі будь-кому, і сказати, що її вини у цьому немає, що все це через злі чужі ігри за її спиною. Я бачив, що ця жінка дуже сильна особистість, і поважав цю рису. Але наші справи були незакінченими. Необхідно покарати тих, хто причинив їй стільки болю. Якщо це зробити не заради неї, то хоча б тому, що вона так щодо мене.

Ми багато говорили дорогою, я змушував її сміятися, просто тому, що подобається чути, як лунає її сміх на всю машину, і, здається, заповнює весь світ. Олександрина присутність змушувала бути щасливим, як ніколи раніше, а серце застукотіло прискорено, сказав би навіть шалено. Так тривало, поки я міг це витримати, а коли не зміг, то загальмував обабіч дороги, відчепив пасок безпеки, нахилився до неї, подивився в її чорні, як ніч очі, а потім палко поцілував. Вона відсторонилася, я отримав ляпаса. Не чекав такого оберту дій, але просто мовчки поглядом запитав: «Що не так?»

— Я не дівчина на одну ніч, не дозволю тобі використати себе, а потім забути, що взагалі були колись знайомі.

Відповіла вона, мовби читаючи мої думки.

— Усе не так, ти не така як всі, я закохався, як хлопчик. Ти подо…. Ні, я кохаю тебе!

Але її слова просто вибили з мене повітря.

— Тоді поводь себе, як закоханий, а не як козел. Я хочу романтики! Ніколи не мала її, але зараз хочу, влаштуй її для мене!

Вона була така різна, така непередбачувана, і це подобалося мені. Хоча було несправедливо, я тут в коханні їй зізнаюся, а вона романтики вимагає.

— Хмм, буде тобі романтика, але скажи що в нас є шанс?

— Будь хорошим, і я скажу тобі про це, можливо! А тепер бери кермо в руки та вези мене додому! А ще я хочу морозива!

Вона сміялася, а я шаленів. Ось капризуля на мою голову, але я був щасливий.

— Усе, що захочеш, тільки не проси номер банківського рахунку, ти й так зробила мене майже жебраком своїм рахунком за адвокатські послуги.

Обоє розсміялися.

У такій невимушеній атмосфері доїхали до Києва.

© Вікторія Прохоренко,
книга «Особистий Адвокат».
Коментарі