Цього разу запізнився я, адже мусів заскочити до дому, та прийняти холодний душ, щоб думки до ладу привести, але це не дуже допомогло.
Не зважаючи на тридцяти хвилинне запізнення, адвокат дочекалася мене. Це було приємно.
Я вирішив, окрім міцненької горілки, нічого не замовляти, що супроводжувалося осудливим поглядом Олександри. На мить я навіть відчув ніяковість через свою слабодухість, але потім мені стало фіолетово на думку навколишніх, як завжди.
Але до цієї жінки, я відчув повагу, хоча не мав наміру ні говорити їй про це, ні показувати якимось чином.
Протягом наступних сорока хвилин, вона розказувала мені подробиці судової справи, її плюси та мінуси, а я лише мовчки ствердно махав головою, як бовванець на передній панелі в авто. Час від часу просто машинально на щось погоджувався та випивав чарку за чаркою, відчайдушно намагаючись залити своє горе, хоча це ніяк не вдавалося. У голові зі швидкістю світла проносилися спогади зі спільного минулого з Іриною.
На другій пляшці у голові затуманилось. Уже з важкістю розбирав, про що йде мова.
А коли Олександра дала зрозуміти, що розмова закінчена, я встав кинув офіціанту гроші та пішов до авто, слідом йшла моя супутниця. Незграбно дістав ключі та безуспішно намагався відкрити дверцята. Наступної миті ключі в мене відібрала пані адвокат. Я намагався брикатися та огризатися, але моє тіло навіть на ногах міцно не стояло, тому вона засунула мене у своє новеньке BMW, і ми поїхали. Ясна річ, дорогою я заснув.