Підійшовши ближче, у напівтемряві побачив страх в очах та синець на пів лиця. Спробував заспокоїти, мовляв, прийшов рятувати її дупу і все буде гаразд. Не дуже допомогло, але таки усміхнулася мені. Ноги з горем пополам звільнив, а руки не встиг, почув кроки та приготувався до нападу.
На цей раз так легко не було, але після тривалої боротьби, ще двоє лежали підпираючи стінку. Нарешті розв’язавши їй руки, ми почали вибиратися з будинку.
Діло виявилося нелегким: потрібно було вийти непоміченими, а численні побої дівчини істотно ускладнювали її рух, та і справу загалом. Вона добряче шкутильгала та весь час мовчала, я, у свою чергу, також не мав слів, можливо, це й на краще, бо вияснювати щось тут і зараз не було часу.
Лише сівши в авто та завівши двигун, я з полегшенням видихнув.
— Дякую, — так тихо сказала.
Я спочатку подумав, що почулося, але вже голосніше Саша продовжила:
— Кого-кого, а тебе тут я не очікувала побачити.
Я хотів задати сотню питань, але вирішив відкласти до приїзду, тому у відповідь лише усміхнувся.
Решту шляху я вів авто у повній тиші. Врешті Олександра задрімала, а я вимкнув приймач, щоб не заважав.