За ці два тижні, що тільки не робив: телефонував, ходив до неї на роботу, чекаючи під вікнами офісу, можливо, з'явиться.
Потім вирішив ігнорувати, думаючи, що вона зникла, не бажаючи мати більше справ з таким як я. Тим більше обговорену суму я перерахував відразу. Так, її послуги адвоката справді не з дешевих, але виграна справа того вартувала.
А потім згадав її слова про те, що вона сказала мені тоді, після клубу, чи коли.. (через вічну дію алкоголю не точно пам'ятаю). Одним словом, про те, що добряче вляпалася.
А за ці дні ще зрозумів, що можна жити без алкоголю, на тверезу голову, що можна — без дівок, що можна не їсти себе, а відпустити тих, хто не мав наміру бути поруч. Я пробачив, скоріше себе, ніж Іру, бо вона зробила свій вибір. Дівчина була з тим, хто її вартий. Як кажуть, яке їхало, таке здибало, бо обидвоє покручі душею, яких годі шукати. А я через це себе випалював, щодня запиваючи емоції літрами алкоголю. Я був так близько до прірви, але думав, що я кращий, крутіший, усіх змішував з лайном, з землею. А потім з’явилася Олександра — мій демонічний адвокат. Вона, нічим не докоряючи, ні разу не виказавши й емоції, не вказавши на жодний недолік, лише дивилася на мене. І цей погляд вартував того, хоча випалював, але цього було достатньо, щоб переосмислити суть свого життя та вчинків, щоб закохатися.
А зараз вона зникла, просто випарувалася. Я довго зважував, не міг зрозуміти, де насправді Олександра могла дітись. Спочатку мій заспиртований мозок ненавидів цю ситуацію, потім її за те, що вона так зникла, а потім лише трохи протверезів, і зрозумів, що не по добрій волі вона зникла, і їй певне потрібна допомога. Сумнівів не залишалося, я просто відчував, що справи саме такі.