Сюрпризу не було: володарем черевиків був Антихристенко. Судячи з його вигляду — він не просто приліг на спину відпочити за диван. Навіть в цьому слабенькому світлі було видно, що шкіра його неприродного сірувато-блідого кольору, вени чорним павутинням проступали крізь неї, рот вишкірився у німому крику, очі закотилися, білки покрилися мереживом судин, що полопалися.

Я перевірив пульс — як і очікувалося — нічого. Але, на диво, труп був ще теплим. Це дає мені певний шанс — душа ще десь поруч, можна спробувати її трохи затримати та допитати. Якби некромантів додати в кожну слідчу групу, то процент розкриття вбивств піднявся б на неймовірний рівень. Але простим людям краще навіть не знати про таке. Можливо, колись Потойбіччя та магія стануть абсолютно нормальною частиною життя суспільства. Але не зараз, людство ще не готове для такого.

Між тим, часу втрачати було не можна — чим пізніше після смерті я спробую допитати Антихристенко, тим менше шансів, що то вийде.

Я покопався у кишені та витягнув срібний денарій, окроплений мертвою водою на повню, і поклав на лоба мерцю. Довго вишукував зілля виклику. Капнув каплю на сині губи Антихристенко, присів біля нього і зашепотів “Отче наш” навпаки. Це було непросто і потребувало ще тої концентрації.

— … і алис і авалс иківан. Німа. — завершив нарешті я ритуал.

На обличчі мерця під шкірою, наче хробаки, заходилися жовни на вилицях, він нарешті закрив свою пащу.

— Раб Божий … — на секунду я задумався, як же звуть того Антихристенко.

— … Микита, — невпевнено продовжив я. — закликаю твій дух прийти ще раз до тіла, яке ти покинув так передчасно. Прийди сюди та розповіси мені все. Покайся перед Чистилищем, бо не буде в тебе іншої можливості.

Тіло Антихристенко здригнулося, якийсь хрип видався з його рота.

Будемо вважати це за згоду. Про всяк випадок я тримав між собою та мерцем руку в захисній рукавичці, а іншою рукою наготовив порошок вигнання духів. Той Антихристенко був яким-не-яким, але чорнокнижником, хтозна чи вдасться повністю опанувати його. До того ж бува, й таке, що, замість очікуваного духа, приходить якась пакосна тварюка. Чув про таке, що медіумам та некромантам доводилося дорого сплатити в таких випадках. Я хоч і формально безсмертний, завдяки магії мого грімуара, але то від природної смерті чи від кулі та шаблі. А от магічні та потойбічні сили запросто можуть і мене упокоїти.

— Відповідай мені, чи це ти обікрав музей Реріха? — спитав я.

— Я. — прохрипів мрець.

— Де речі, які ти прихопив з музею? — продовжив я допит.

— Там. — знову односкладно відповів Антихристенко, його рука повільно піднялась та вказала на книжкову шафу у стіни.

— Чи там все?

— Ні. — відповів дух.

— Чого не вистачає?

На обличчі мерця заходилися всі м’язи, кожен з них начебто діяв окремо, незалежно від інших, тому пики, що виходили, була одна страшніша за іншу. Антихристенко щось прохрипів, але абсолютно незрозуміле.

Що ж, на жаль, часто бувають випадки, коли дух може давати тільки короткі відповіді. Очевидно, в Анітихристенко не виходить сказати довгі фрази чи навіть слова і тим більше речення.

Ну і гаразд, насправді я і сам зможу зрозуміти чого не вистачає, важливо інше.

— Де те, чого не вистачає?

Знову незрозумілі хрипи та судоми, що торкнулися вже всього тіла.

Треба питання, на яке можна відповісти так чи ні. Я на секунду задумався.

— Їх забрав замовник пограбування?

— Так — наче з полегшенням прохрипів Антихристенко і перестав корчитися.

— Це був той маг, що прорвав для тебе захист музею?

— Так. — підтвердив Антихристенко.

— Це він тебе вбив?

— Ні. — відповів мрець, хоча я очікував протилежної відповіді.

— Тоді хто або що? — спитав я та одразу пожалкував про це.

Мертве тіло наче почало танцювати на підлозі танок святого Вітта, мені довелося відсунутися подалі, щоб він мене не зачепив.

Коли Антихристенко трохи заспокоївся, я вирішив, що цікавіше було б розпитати про замовника, радше ніж про смерть невдахи. Мені обіцяли заплатити за розкриття крадіжки, а не вбивства Антихристенко.

— Замовник має відношення до музею? — спробував обмежити коло підозрюваних я.

— Так — відповів дух після чи не хвилинної паузи.

Не відійшов від попереднього питання чи мав якісь сумніви?

Тільки в цей момент я зрозумів, що не склав список працівників музею. Отакий от Шерлок Голмс та Еркюль Пуаро! А зараз же міг би просто називати імена співробітників, щоб Антихристенко говорив так чи ні.

Ну когось-то я все ж знаю.

— Це директор музею? Аделаїда Мирославівна?

Замість відповіді мрець раптом вигнувся дугою, вже не захрипів, а завив. Після чого, раптом, його тіло осипалося вниз наче зроблене з піску. Мить і переді мною лише купа сірого пилу в одежі, яка була на Антихристенко.

Такого я ще не бачив. А за більше ніж сто років життя та ще й повного ризикованих пригод я бачив чимало. Я моментально відсахнувся подалі, щоб сірий пил не попав на мене. Невідомо ще, що може статися в цьому випадку. Одночасно затамував дихання, щоб не вдихнути тої пакості. На щастя пил не дуже розлетівся і ліг на підлогу за формою тіла Антихристенко.

От і закінчився допит підозрюваного. З тим, що залишилося від цього невдахи, вже не поговориш.