Я стер з чола піт і стомлено посміхнувся. Це було ой як непросто, але я впорався. Через мить усмішка зникла з мого обличчя, бо я побачив, як попіл порталу зарухався, застогнав, загарчав. З нього повстала двометрова постать. Місяць якраз вийшов з-за хмари і я зміг розгледіти нового супротивника в усіх деталях.

Під сірою шкірою сходилися вузли м’язів, які перемежовувалися багровими річками вен. Обличчя було безносим, безгубим та безволосим наче якийсь череп. Глибоко посаджені очі горіли червоним пломенем та нескінченною злобою та ненавистю. Через відсутність губ здавалося, що демон, а це точно був демон, постійно шкірить гострі ікла. Це тіло диявольського бодибілдера доповнювали великі гіллясті роги.

Чорт забирай, виходить на якусь долю секунди портал встиг спрацювати і один з демонів встиг проскочити до нас. При чому не свинособачий, а якийсь, можливо, більше небезпечний. Та будь-який демон може наробити в нашому світі таких справ, що мама не горюй. В цей момент, я чи не вперше пожалкував, що не сповістив про результати свого розслідування Захисників. Моя незалежність та самовпевненність часто приносили мені проблеми і колись могли привести до катастрофи. Виглядає так, що це колись ось зараз і настало. Звичайно, можна прямо зараз зробити крок в Потойбіччя і таким чином втекти. Але, по-перше: не факт, що монстр не зможе переслідувати мене в потойбічному світі, по-друге: якось недобре залишати так просто цього виродка тут.

Тим часом демон розпрямив груди, розправив крила за спиною, закинув голову і дико зареготав.

Е-ні, рогатий. Сміється той, хто сміється останній. Я направив на нього скіфа на коні. Він якраз був за спиною у демона і його удар вийшов несподіваним. Монстр похитнувся і трохи не впав, але удар, наче, приніс більше шкоди моєму бійцю, ніж рогатому уродцю. Як з коня, так і зі скіфа посипалася частина кісток. Я швидко підхопив їх силою і спробував завдати нового удару, але не встиг. Демон розвернувся і з люттю вдарив прямо в груди скелета коня. Від удару сила, яка скріпляла та керувала піднятими мною рештками коня та воїна миттєво випарилася і ті впали на землю, як звичайні кістки, якими вони і були без мого чаклунства.

Сильний, ох же сильний супротивник!

— Жалюгідний некромантишко! Проти кого ти вирішив поборотися? Я — архидемон Гаарфегор. Ти просто нікчемний тарган переді мною. Біжи, ховайся, поки я не розчавив тебе! — наче грім пролунав голос демона.

Не хотів я використовувати цей засіб, але виглядає так, що в мене нема вибору. Я дістав маленьку пляшечку і хильнув ковток пряної густої рідини з неї. Кров дракона. Дуже рідкісне зілля і дуже небезпечне. Ні, воно не вб’є мене, як вбило б звичайну людину. Але забере частину души. Я стану ще менше людиною ніж був і хтозна, що буде, коли в мені не залишиться нічого людського.

Але я випив того зілля. І в цю ж мить по моїх венах пройшовся вогонь, з усіх сторін він зійшовся у грудях і почав нестерпно пекти. Але з болем, яким давав той пекельний вогонь я відчув приплив сили. Великої сили. А разом з силою і хоробрості та впевненості.

— Ша! Це ти десь у своєму Пеклі архидемон, а у нас в Одесі ледь-ледь чорт рогатий. Краще сам забирайся туди звідки прийшов, поки роги не обламали. — вигукнув я, благорозумно перемістивши джерело звуку в кущі на двадцять метрів лівіше.

І не дарма. Демон завив від образи, змахнув рукою і з неї з шипінням вилетіла вогняна куля, яка точно влучила у ті самі кущі.

Це буде непросто, навіть з силою крові дракона. Але та все прибувала і прибувала і я почав чаклувати своє найсильніше заклинання. А щоб демон не скучав — тим часом пустив вигук, що лунав по черзі з усіх боків.

— Промазав, шлімазл! — глузливо звучало то з-під пагорба у ста метрах справа, то з вершини дерева п’ятдесят метрів зліва, то знову десь справа.

Демон гарчав та жбурляв фаєрболами як навіжений. Добре вони хоч швидко гасли, потрапляючи на землю. Ну най буде, може й у нього сили не нескінченні.

Тим часом всі кістки в радіусі двохсот метрів прийшли у рух, потягнулися одна до одної, наче цвяхи під дією магніту, почали складатися в одну величезну фігуру. Кістяний дракон. Якщо щось і може відправити демона назад у Пекло, то тільки він.

З кісток щурів, птахів, кішок, собак, людей, коня, пари корів та козла вийшов такий собі дракон. Не дуже то й схожий. Але великий і сильний, що для мене зараз головне.

Демон нарешті зрозумів, що його дурять і перестав слати свої вогняні подарунки. Відчув чи то скупчення сили, чи якийсь шурхіт за спиною і почав обертатися. Саме в цей момент мій дракон наніс йому добрячий хук в щелепу своєю кістлявою лапою.

Демон не очікував такого і втратив рівновагу. З клацанням його щелепа прийняла не надто природне положення. Один-нуль, рогатий покидьок.

Але, на жаль, ця невдача тільки додала демону сил та наснаги. Він підскочив, одним точним рухом вставив щелепу назад і вже сам почав наносити моєму дракону удар за ударом. Ці удари не змогли зруйнувати могутню силу, що тримала докупи цю гору кісток, але пробивала астральні дірки, через які вона, наче через друшляк, почала втрачатися. Я гарячково почав латати ті дірки, але виглядало так, що демон швидше завдава удари ніж я міг ліквідувати їх наслідки. Сам же рогатий вміло ухилявся від атак великого, але неповороткого дракона.

В якийсь момент витік сили став настільки критичний, що наступний удар демона таки розвалив мій кістяний шедевр. Я не встиг ще нічого зробити, коли рогата тварюка розвернулася в мою сторону і жбурнула вогняну кулю прямо в мене. Очевидно, в той час, коли демон вів бій, він ще й вираховував де знаходжусь я, а використання такої сильної магії, що надає кров дракона, мабуть, сильно демаскувала мене.

Я виставив руки у захисних рукавичках і зробив надзусилля, щоб поставити щит проти демонічного вогню і мені майже вдалося. Вогонь не опалив мене, але від ударної хвилі я підлетів метрів на п’ять вгору. В польоті встиг помітити, як над демоном нависла велетенська тінь, начебто якийсь глиняний пагорб, схожий на велетня, встав і рушив до рогатого виродку. Удар об землю вибив з мене дух і в очах потемніло.