День, що розпочався паршиво, так само кепсько і продовжився. Зателефонував Пахомов, який мав сьогодні чергувати, та сказав, що захворів. Співробітників в мене і так поменшало — двоє пішли добровольцями до ЗСУ ще на початку березня. І якщо просто чергувати по моргу я міг залишити якогось стажера-студента, то замінити захворілого судмедексперта виходило цього разу тільки мені.

В місті-мільйоннику судмедексперту вкрай рідко випадає спокійно посидіти, попити чайок, гортаючи сторінки якоїсь книги. Так і цього разу, спочатку виклик на різанину на Поскоті, а зараз от падіння з Тещиного мосту.

Було декілька версій, чому в народі цей пішохідний міст називали на честь тещі. Найвірогідніша була в тому, що перший секретар обкому Синиця, який був головою області в сімдесяті роки минулого сторіччя, занадто полюбляв ходити на млинці до своєї тещі. Щоб скоротити шлях, він перекинув міст через балку, яка заважала йти навпростець.

Репутація у моста була неоднозначна. З одного боку тут часто фотографувалися весільні пари та символічно вішали замочки на залізну огорожу. Це навіть стало проблемою, оскільки, хоча замки регулярно знімали, їх кількість тільки зростала. Щоб не перевантажувати міст, одеська мерія пішла на хитрий хід і поруч з мостом встановили скульптуру у вигляді серця з металічних прутів і зараз замочки вішають на це “Серце Любові”.

З іншого боку, подекуди, Тещин міст називають мостом самогубців. Падіння з тридцятиметрової висоти практично гарантувало смерть і час від часу знаходилися охочі скоротити собі віку. І, хоча насправді серед усіх самогубців міста з моста плигало зовсім небагато, але кожен такий випадок попадав у газети та інші медіа і викликав ажіотаж. Мерія наростила огорожу до двометрової висоти, що виключало випадкове падіння та могло зупинити фізично чи морально слабких самогубців.

Однак, сьогодні хтось впав з Тещиного мосту і мене викликали на місце події.

— Були свідки. Парочка гуляла по мосту, коли ця дурепа малолітня поставила штатив з телефоном і полізла на огорожу. — сказав опер, прізвища якого я не знав. Мабуть, якийсь новенький.

— Мабуть, знімала Тік-Ток ролик. З глузду вони всі поїхали з тим Тік-Током. — відповів другий. Цього я знав — сержант Копейко давно працював в Приморському відділені поліції.

Обидва поліцейські старанно відводили погляд від тіла, що розпростерлося в декількох метрах від них. Хоча вони, певне, надивилися на різних мерців, але від смерті дитини стискається навіть цинічне серце досвідченого опера.

Тіло лежало в неприродній позі у калюжі крові. Ліва нога була загнута під гострим кутом в декількох місцях, в тому числі там, де не було суглобів, очевидно, в наслідок переламів зі зміщенням. Права рука підвернута під тулуп. З грудей стирчало два закривавлених ребра. Череп при падінні тріснув, і кров, міжмозкова рідина та шматочки мозку розлетілися на пару метрів від тіла. Буде багато роботи, щоб це все зібрати. Обличчя не видно через копну чорного волосся, але виходячи зі зросту та пропорцій тіла — підліток від одинадцяти до п’ятнадцяти років.

Я зітхнув і вже збирався розпочати роботу, коли почув збоку якийсь шепіт.

— Синій … кит. — почулося зліва.

Повернув голову наліво. ЇЇ тонка та по підлітковому незграбна фігура світилася синім. Бліде та красиве обличчя наче у порцелянової ляльки. Чорні зіниці заполонили очі й в них застиг сум та страх.

— Це все … синій кит. — повторила вона наче через силу проштовхуючи слова крізь тонку стрічку синіх губ.

Привид. Так часто буває з самогубцями. Видно Тік-Ток тут не до чого. Посварилася з батьками? Булінг у школі? Нещасне кохання? Якийсь там “синій кит”, чи може я не розчув і все ж таки “кіт”? Привиди часто кажуть маячню, яка насправді не має відношення як до їх життя, так і до їх гибелі. Мало хто з них зберігає якісь рештки розуму та й більшість існує після смерті лічені години.

Я присів і дивився на рештки дівчини, так щоб привид був у полі зору, але й для сторонніх не виглядало так, що я дивлюсь кудись у порожнечу. І так маю репутацію дивакуватого, не вистачає ще уславитися справжнім психом.

— Я … я не хотіла. Обіцяли вбити … батьків. — з зусиллями продовжив привид спотикаючись на кожному слові.

Хм, а може й не маячня. В моїй кишені був порошок з сушеної полині, зібраної в ніч на Івана Купала, та цвинтарного пилу, який би зміг затримати тут привид та допомогти його розговорити. Завжди ношу з собою пояс з найуживанішими для некроманта зіллями.

Я вже почав роздумувати, як, непомітно для інших, його використати, коли навколо привида з'явився темний туман. Привид відчув його. До суму та страху додався відчай. Фігура затремтіла. Губи панічно зарухалися на обличчі.

— Четверта … жертва. Портал … — вже не шепіт, крик. Крик, який чую тільки я.

В темному тумані почали запалюватися та гаснути багрові вогні. В якийсь момент вони оформилися у десяток червоних рук з великими гострими пазурами. Руки потягнулися до блідо-синьої фігури привида.

— Зупини їх! Зупини! — заволав він.

Як же я їх зупиню, бідолашна? Для такого усіх моїх сил може не вистачити, навіть з ретельною підготовкою.

Пазурі нещадно шматуючи тіло привида затягнули його кудись у найтемнішу серцевину чорного туману. Ще мить туман провисів на місці, а потім зник, полишивши за собою неприємний запах сірки.

Мене аж пересмикнуло. Чим же ти так завинила у свої роки, дівчинко? Не повинно було так бути.