Після того, як я розібрався як користуватися Бібліотекою — справа пішла. Ікона виявилася і справді прадавньою та цінною. Але ж, не думаю, що маг, який спромігся на те, щоб зруйнувати захист Одеської Інтелігенції та долучити до викрадення Антихристенко, робив це заради грошей. Тож я зосередився на потойбічних властивостях ікони. Їх було, на подив, не так і багато. Крішна накладав благословіння та просвітлення на того, хто володів іконою, йому фортунило по життю, але не так щоб занадто, й, практично, все. Жодних суперздатностей чи надсили. Також я не знайшов якихось можливих ритуалів в яких злодій міг би використати ікону.
Тільки в одній книжці я знайшов байку про те, що викрадач цієї святої речі помре страшною смертю і як приклад розповідалася історія про такого собі Раджеша з Карагтапутри, який посмів вкрасти ікону з Храму і перетворився через це на пилюку під ногами брахманів. Виглядало як звичайна казка, придумана, щоб залякати можливих крадіїв. Але я на власні очі бачив, як Антихристенко розсипався сірим пилом на підлозі власного дому. На мить промайнула думка, чи не було це все задумано для того, щоб вбити цього невдаху. Але я одразу її відкинув, бо від кого-кого, а від Антихристенко можна було здихатися сотнею простіших засобів.
А от відповідь, чому маг не сам викрав ікону, хоча міг, це давало. Вкрав руками того невдахи Антихристенко і він через це вмер, а от замовник живий та здоровий забрав цю реліквію. Такі прокляття завжди працюють за конкретними дуже специфічними умовами, інакше б від них люди навкруги мерли як мухи. Тож, замовник особисто не крав ікону, а лише допоміг, а потім, скоріш за все, навіть і заплатив крадію — можна сказати купив річ, а не викрав.
Що ж, хоч одну відповідь на свої питання я знайшов. Але цього замало — без розуміння нащо злодію ікона, я цю справу не розплутаю. Якщо саме це зображення Крішни не використовують в ритуалах, то, можливо, якось використовуються складові ікони: фарби, полотно, інші матеріали з яких зроблена ця річ.
Пошук в цьому напрямку привів мене до книги арабського вченого-чорнокнижника Абу Джафар Мухаммад ібн Муса аль-Хорезмі. Виглядала вона відповідно — обкладинка зі шкіри невідомої тварини, чорні сторінки, де арабська в'язь написана червоними чорнилами, а може й кров’ю. Від книги так і тхнуло темною силою та потойбічним злом. На секунду я навіть задумався, чи безпечно брати до рук таку річ і чи не варто одягнути мої захисні рукавички, але вирішив, що Бібліотека має якось захищати своїх відвідувачів на такі випадки.
Саме в цій проклятій книзі нащадка зороастрійських магів-жреців, якого ми більше знаємо, як перського математика, що заснував алгебру, я знайшов ритуал, що використовує попіл з панаяри. Це специфічний матеріал, з якого зроблене полотно вкраденої ікони. Підходить тільки панаяра однієї з десяти великих ікон, до яких і відноситься вкрадена.
Коли я дочитав до цілі ритуалу, то волосся встало дибки у мене на голові. Клятий злодій хоче відкрити портал до Інферно! Місця де мільярди демонів божеволіють від голоду, люті та бажання дістатися нашого світу. Деякі чорнокнижники наважувалися викликати цих клятих інфернальних створінь у пентаграми, щоб долучитися до їх безмежної сили та знань, але цілий портал! Навіщо? Що за ідіотська ідея? Він дозволить демонам пройти до нас і людської уяви не вистачить, щоб просто уявити собі наслідки. Будь-який фільм жахів буде просто доброю казочкою у порівнянні з нашестям демонів.
Я не зміг вичитати усіх деталей ритуалу, бо деякі слова розпливалися під моїм поглядом, ховалися наче живі. Чи це магія книги така, чи це Бібліотека не дозволяє таки узнавати найнебезпечніші таємниці. Менш за тим, головне я узнав: крім різних інгредієнтів потрібен попіл з полотна вкраденої ікони, п’ять жертв — безневинних дів, повня, найближча, до речі, завтра, та місце сили. Отже, будемо вважати, що інгредієнти у злодія вже є. Що там з жертвами? Робота дозволяла мені першим узнавати про таке. Наче жодних ритуальних вбивств не було за останній час. Я задумався. Мабуть, треба переглянути експертизи за останній місяць, не виключаю, що я щось пропустив. Вже коли я думав перемикатися на інші деталі ритуалу, як мене наче блискавка вдарила. Дівчинка-підліток, що впала з Тещиного мосту! Вона навіть говорила про чотири жертви та портал! Тоді я відкинув ці слова, вважаючи їх маячнею притаманною свіжим привидам. Але зараз це знаходить абсолютно зрозумілий сенс! Дівчата-підлітки — це і є безневинна діва. Фізіологічно вони вже часто жінки, але розумом ще діти. Правденко сказав, що вже є чотири жертви. Це воно і є! Так званий “синій кит” — то не просто маніяк-психопат, чи група таких маніяків. Це маг-чорнокнижник, який за допомогою таких хитрих засобів робить жертви для ритуалу.
Чорт забирай, як же хитро. До того ж використовуючи новітні технології. Отакий от “кит”. Стоп. Так і привид-моряк розповідав про “рибу-кита”, як я на це не звернув увагу? Два привиди мені розповіли про “кита”, а я не подумав, що то щось важливе. Не пов’язав одне з одним. Виходить, мова йде про якогось мага, який сприймається, можливо, через значну силу та вагу в Потойбіччі, як величезний кит. Все сходиться.
Треба зібрати дані про загиблих дівчат. Особливо місце їх гибелі. Це, скоріш за все допоможе визначити, де злодій планує робити ритуал. Зайду завтра у відділок до Правденко і якось, щоб не дуже підозріло, спробую узнати деталі його справи з приводу “Синього кита”.
Ці думки так охопили мене, що я вирішив більше не затримуватися у Бібліотеці. Глянув на годинник — ого, вже третя ночі — я просидів тут чи не п’ять годин.
Я підхопився та попрямував до виходу. Вже перед тим як пірнути у темний коридор, оглянувся назад. Сова розплющила одне око та дивилася на мене. Ну що ж — прощавай, бібліотекарко.
Цього разу, після того, як я зробив крок до коридору, то миттєво опинився надворі. Чи павутиння та його мешканці потрібні тільки при вході, чи це якась спеціальна магія для тих, хто скористався Бібліотекою — не знаю, але це було дуже зручно, бо ще раз переживати непростий прохід крізь ліс голодних червоних очей не дуже вже хотілося, надто після виснажливого п’ятигодинного пошуку інформації.
По щастю, тут поруч був і ще один вихід у Потойбіччя, через який я швидко дістався додому, не ризикуючи потрапити до лап патрулів, які вишукували порушників комендантської години.
Вдома, я був вже зовсім без сил, тому швидко роздягнувся та, з почуттям виконаного обов’язку, миттєво провалився у глибокий сон.