Я ледь не запізнився. За моїми планами до початку ритуалу мало бути ще понад години. Але шаман, очевидно, розпочав все за московським часом — на годину раніше.
Маадир-Монгуш якраз закінчував ритуал порталу. Той світився синім вертикальним овалом по центру кола, насипаного спеціальною сумішшю. Повний її рецепт я не знав, але у ньому точно був попіл полотна індійської ікони, викраденої з музею Реріха. В порталі можна було роздивитися орди демонів, що готувалися зробити крок в наш світ. По синій поверхні, схожій на дзеркало час від часу проходили хвилі, разом з ними хвилі проходили й по мерзенним пікам демонів. Вони змінювалися від огидних глумливих рил схожих на свинячі на не менш огидні вишкірені собачі морди. Свинособачі демони. Ну звичайно, кого б ще викликала на поміч російська армія?
Горлове виття шамана досягло якогось піка, його танок став зовсім хаотичним, він звивався наче черв’як, якого навпіл перерубали лопатою. Разом з тим портал засвітився яскравіше, його поверхня стала максимально гладкою та прозорою.
Зараз або ніколи! Ще мить і буде запізно. Ще коли я ліз на гору, то збирав під свою волю дрібних мертвих гризунів, яких була чи п’ять сотень тут в траві та землі. Напівзгнилі трупики, скелети, якісь недоїдені котами рештки, все, що могло хоч якось пересуватися, повзло, чалапало, клигало та шаруділо у траві. Всі вони з усіх сторін ринули до мене, як до того Гамельнського щуролова. Ціла армія, хоч і квола та не занадто боєздатна. Але мені зараз терміново треба було порушити ритуал шамана. Я направив частину своїх підопічних руйнувати магічне коло навколо порталу, а іншу напасти на шамана. Звичайно, я не розраховував, що вони зможуть нанести йому якусь суттєву шкоду, але точно відволічуть від ритуалу. І головне, вони практично не забирали моєї сили та уваги, тож я міг зосередитися на другій хвилі моєї атаки.
Мій задум вдався. Маадир-Монгуш, скоріш за все, захистив і себе і коло порталу від живих створінь чи магії. Принаймні щось таке я відчував. Але він не додумався додати захисту проти мертвих. І зараз сотні трупиків мишей, пацюків, хом’яків розривали цілісність його кола. Одночасно інші атакували самого шамана. Він абсолютно цього не очікував, його виття обірвалося на самій високій ноті, замість цього він зашипів якісь прокляття.
Портал потемнів, його поверхню заштормило. Демони з тої сторони завили від розчарування та люті так що мені заклало вуха.
Тим часом я набирав під свою волю вже похованих тут людей. З цим було набагато складніше. Тим більше, що кістяки були дуже старими: козацькі понад двох сотень років, а скіфські так взагалі більше двох тисяч років. Довго, дуже довго ставали вони під мій контроль. Ще довше вилазили з землі, хоч і магія виклику розкрила їх могили, наче тріснув та розколовся ґрунт під яким вони лежали. Я розраховував це все зробити зарані, але через запізнення довелося чаклувати прямо під час бою.
Поки я був зосереджений на чарах виклику Маадир-Монгуш оговтався і почав діяти. Йому вдалося поставити таки якийсь захист на себе і зараз скелетики гризунів відскакували від нього як м’ячики, не завдаючи шкоди. Щоб впоратися з тими, хто атакував коло порталу шаман почав розкидувати якісь хутряні кульки. Ті швидко росли поки котилися по землі наче снігова куля, що збирає сніг і стає великою. Досягши певного розміру кулі розкривалися і ставали якоюсь хижою хутряною твариною на кшталт манула чи дикого кота. Ці чаклунські тварини почали вести досить ефективну боротьбу проти моїх мертвих пацюків. Вбити мертвого не так вже й просто, але шаманським потворам це вдавалося. Одним ударом лапи з великими пазурами вони перетворювали скелетики у пил.
Менш за тим, ритуал був перерваний і демони не могли скористатися порталом. Якщо я протримаюсь ще хвилин двадцять, то необхідний час для цієї магії сплине й у Маадир-Монгуша все піде прахом. А коло порталу моя армія добре покоцала — багатенько часу треба на відновлення.
Але й тут у клятого шамана знайшлася якась хитра магія. Він завив наче вовк чи сильний вітер. Я і справді відчув потік повітря, що пройшовся по моїй спині. Цей потік дійшов до порталу і почав закручувати суміш, розкидану навколо порталу, у спіраль. Через хвилину цей смерч закрутився максимально швидко. Ще мить і суміш була розкидана ним по місцях. Сам же Маадир-Монгуш знову повернувся до свого шаманського танку та чарам порталу. Той знову засвітився синім кольором, затріпотів, начебто від радості.
Ой-вей, сильний цей Маадир-Монгуш, нічого не скажеш. І на мене не відволікається, розуміє, що якщо витратить час на боротьбу, то не встигне завершити ритуал і все буде дарма.
Я думав накопичити хоча б пару десяток воїнів, щоб атакувати якомога сильним загоном, але часу на це не було, тому я почав кидати в атаку те, що було.
Маадир-Монгуш спочатку думав просто ігнорувати скелетів, що кинулися на нього, розраховуючи на свій захист. І перший мій воїн і справді не зміг пробити її. Проте другий мав у руці іржаву шаблю, з якою був похований. І саме ця нікудишня зброя пробила шаманську оборону. Хоч би як шабля не зіржавіла та затупилася за роки у могилі, мертва козацька рука направила її в голову Маадир-Монгуша. Той інстинктивно підставив руку і хоча шабля не відсікла її, але увійшла в плоть глибоко, до самої кістки. Шаман заверещав і знову був вимушений призупинити свій ритуал. Йому на поміч кинулися хутряні монстри, яких він створив до цього. Зупинити моїх скелетів вони не могли, але сповільнили їх атаку. Маадир-Монгуш дзиґою закрутився на місці, з його хутряної одежі раптом виросли шипи, наче голки їжака. Зараз мої мертві воїни не могли дістатися шамана через ті шипи, зломати їх вони теж не могли. Маадир-Монгуш знову продовжив ритуал. Портал засвітився яскравіше, демони оживилися, їх вищирені морди засмикалися у передчутті виходу в наш світ.
Це було геть погано, але в мене якраз справа дійшла до скіфського воїна. Він був похований на коні й вдалося підняти їх разом. Мертвий вершник на такому ж мертвому скакуні світив жовтими кістками у світлі місяцю. Стукіт копит коня вторив стуку мого серця і так само як моє серце він набирав швидкість.
На всьому скаку скіфський воїн врізався у наїжачений силует Маадир-Монгуша. Шипи витримали, але швидкість помножена на вагу кінського та людського скелета, згідно з законом Ньютона, надали тілу шамана чималого прискорення. Той буквально полетів уперед в сторону порталу. По дорозі він стер частину магічного кола, але й цим не обмежився, бо долетів аж до самого порталу і вдарився об його поверхню. Звук був наче в друзки розбилося велетенське дзеркало. По поверхні порталу пішла не просто хвиля, а справжнє цунамі. Половина Маадир-Монгуша опинилася по ту сторону порталу, з нашої — стирчали ноги. Портал замість синього спалахнув багровим кольором. Ноги шамана засмикалися і в ту ж мить справжнє полум’я охопило портал, Всього пару секунд і на його місці залишилася гора попелу в якому виднілися багрові прожилки та нижня половина Маадир-Монгуша, ноги якого ще продовжували судомити в агонії.