Пройшло з того часу багато років. Нічого в розкладі галактичних сил суттєво не змінилося. Як і раніше Ієрихон ділиться на дві частини, хоча і не сказано це ніде. Більша частина — фанатичні послідовники богів хаосу; інша же, менша, на більш-менш врівноважених. Такі не дають Ієрихону окунутись у повний хаос. Такі не так воюють, як координують все. Повсюди є свої висновки. Хоча Ієрихон себе проявляє більше релігійному та військовому плані. Простий народ лише вірить у богів хаосу, не більше. Фанатично, та все ж...
Ада стояла на головній площі планетарної столиці. Точніше на підвищені по центрі. Навколо було безліч народу, який слухав обрану. Панувала тиша, яку порушував голос Ади. Вона як-не-як, а представниця культу Узатота. Обрана говорила чергову промову, де прославляла Верховного. Пафосні промови змінювалися  стратою "єретиків". Вільнодумців, що не приймали віру у богів хаосу або були незгодні із діями влади. Їхня страта не була звичайною. Їх душі давали як жертви богам хаосу.
Разом із Адою стояли й інші, високопоставлені і не дуже, ієрихонці. Кіра, тепер уже наставниця Ади, дивилася за усім цим позаду. Після завершення промови Обраної, відбулася ритуальна страта. Сама ж Ада в ній не брала участь.
—Сьогодні ще більше єретиків спокутували свою вину, свій гріх. Без таких нам буде краще жити. Їх слова - отрута. Народ вірить моїм словам. Це велика честь для мене. Що ж... Скоро кінець цього. А мене чекають інші справи— подумала Ада, відірвавшись від усього. Вона навіть не помітила, що усе завершилось. Всі почали розходитись. До неї підійшла Кіра і стала зліва.
— Щось не так?— промовила наставниця, подивившись на народ, який почав розходитися.
— Вибач, що? Уже кінець? Я тут задумалась трохи.— сказала Ада, яка лиш тепер помітила, що уже все закінчилося.
— Що тривожить?— сказа Кіра, подивившись на стурбоване лице своєї послідовниці.
— Нічого... Сумніви, які потрібно стерти. Не хвилюйся...
— Думаєш, чи правильна наша справа?— зацікавлено сказала наставниця.
— Наша справа правильна, та мене турбує інше.— підроблена усмішка зникла із лиця, а очі почали бігати по сторонах.
— І що ж тоді?— зацікавленість Кіри лиш примножилась. Вона дійсно хоче дізнатися відповідь.
— Я уже втомилась... Ти говорила не йти на поводу голосам. Та... Вони що день, то сильніші. Вони знають усі мої найпотаємніші бажання. А що, якщо вони дійсно дадуть мені те? Як тоді. Вони врятували мене. Я не впевнена, потрібно їм противитися? Це ж голоса Вищого. Чому я не можу прийняти його дари? Я обрана для цих дарів. Я і зараз маю велику силу, а що буде, якщо я прийму Його дари? Що тоді?
— Ада... Боляче це чути. Ти думаєш, що у мене такого ж немає? Я кожну ніч перед сном слухаю це. Знову же подивись на хаоситів. Може Безсмертні? Чи Преторіанці? Хоча краще буде на Чорних ангелів? Хочеш бути як і вони? Спочатку наче полегшує, а потім ти в темряві і холоді. От вони і приймають дари— із крихтою злості сказала наставниця.
— Та...
— Що "та"?— Перебила її Кіра. Думаєш я не знаю, що говорю?! На твоїх плечах важкий тягар, я розумію. Та  в божевіллі ти не зможеш виконати свою місію.
— Та шо то за така місія у мене? Ти весь час мені це говориш, та я не знаю нічого!
— Ну, тоді ти знаєш, що я скажу.
— Як прийде час, то дізнаюсь...
— Вірно. Тож, пішли. Тобі пора дізнатися історію.
— Яку історію?
— Нашу історію.
— Так, я знаю її— стурбовано сказала Ада.
— Ти впевнена?— із долею авантюризму сказала жриця
— Уже ні...
— Думаєш я для цієї промови сюди притягла? Пішли, пора і тобі дізнатися, як все було насправді.
Пожавши плечима, Ада пішла вслід за своєю наставницею. Зупинилися вони аж перед величезним святилищем. Дочекацишсь, як усі із неї вийдуть, вони зайшли. Капелан, стурбований таким візитом, зразу же направився до них.
— Чим я забов'язаний такому візиту, о велика жрице, обрана богами?— Промовив капелан, наче був слугою.
— Нам потрібно просвітити обрану.
— Як скажете. Проходьте, сідайте— вони сіли на передніх лавка, а капелан розпочав розповідати Історію, яку знають лиш декілька осіб на планеті.
— Давно... Ще до становлення нинішнього порядку. Наш народ був розбитий на дрібні шматочки цілого. Ми тонули у міжусобицях, поки Вищий не почув голос самого Верховного Бога. Ім'я йому Узатот. За вірність Вищому була дарована сила, про яку ніхто і не міг подумати. Почалось кровопролиття , та все закінчилося об'єднанням нашого народу. Часи були неспокійні та ми були змушені покинути галактику до майбутньої війни, що поклала фундамент новому ладу. Ми збудували гігантських розмірів материнські кораблі та вирушили у забуття... В пустоту... Лиш інколи ми поверталися назад. Лиш для того, щоб ми могли далі існувати за межами галактики. Коли ж прийшов новий лад у світі, ми повернулися щоб забрати те, що по праву належить нам... Під проводом богів. Ми забрали усі наші землі та пропонували припинити усі військові дії. Згодом мир був підписаний, та він не довго протримався. Невірні порушили договір, чим підписали собі смертний вирок. Війна продовжилась. Продовжили рости наші землі. Та це не найважливіше. Ми просвітили усі ті народи невірних і они присягнули у вірності Вищому. Вони побачили істину і тепер разом із нами йдуть до неї— дальше ж капелан почав усе із самого початку, та більш детально. Це була та сама історія, яку простому народу не можна знати. Лиш потомки тих самих перших ієрихонців та вищі чини ієрархії знають це.
Через декілька годин історії, жриці зібрались та поспішили приєднатися до місцевого флоту, що збирався летіти до сусідньої системи.
Діставшись до космпорту, вони ледве встигли на корабель. Сіли разом із усіма. Всі займалися своїми справами: розмовляли, читали книги, щось робили на телефонах, або просто сиділи.
— Що ж, ледве встигли— сказала Ада, коли корабель почав підніматися.
— Щось затягнулось, я не думала, що капелан забере аж стільки часу. Було потрібно б показати тобі ще дещо, та іншим разом— відповіла їй наставниця.
— Надіюсь, нічого невідкладного не прогавила. Так, що за справи у нас?
— Нічого цікавого. Щось там твориться і "їм потрібна присутність обраних або жреців". Що ж, ми найближче були із підходящої кандидатури. Інші або на фронті "перемагають", або ще десь. А ми якраз у сусідній системі. І так, як ми сюди прилетіли, я не знала про це. Тому ми і не спішили.
— Так, що там саме твориться?
— Сама не знаю, якщо чесно. На місці дізнаємся точно. А пока що розслабся.
Флот без проблем дістався нового сектора, де жриці покинули його. У космопорті їх зустрів представник місцевої влади і провів до якоїсь білої будівлі у формі піраміди. Пройшовши по коридорах вони зайшли у ліфт, де спустилися під землю. Зразу за ліфтом стояв шар товстого скла, за яким була лабораторія. Вони пройшли через металеві двері туди і побачили якусь камеру із металевими стінами і однією скляною. В краю сиділо щось, що віддалено нагадувало людину.
— Вітаю вас, жриці. Ми були просто забов'язані повідомити вас про таку значиму подію!— підійшов блідий чоловік у білому халаті. Вигляд у нього був хворобливий.
— Що це? Це ж не може бути тим, про шо я подумала?— Відповіла Кіра, коли Ада не знала, що й робити чи говорити.
— Так, це дійсно аватар. Перед вами аватар. В ньому демон Кейна! Хіба це не дивовижно?— Продовжував говорити, із піднесеним голосом, чоловік, як його перебила Ада.
— Я... Я бачила схожого під час медитацій. Він майже як цей...— Невпевнено сказала та.
— Так... Це нижчий демон Кейна. Як ви змогли підсилити його сутність людині?
— Не людині, а лиш оболонці без душі, жрице. Демони дійсно можуть вселятися в тіла без душі. Ми і створили таке тіло. Провели окультний ритуал і Він побачив це тіло.— Після цих слів Ада побачила різні символи на підлозі карцера, у якому сидів аватар.
— Він нас чує?— Запитала Ада.
— Ні, не чує.
— Може й на краще...
— Що ві нас потрібно?— Перебила її Кіра.
— Поговорити з ним. Ви ближчі до богів, ніж усі ми разом взяті, жрице.
— Що ж... І як ми будем говорити, якщо він нас не чує?
— Ми, звісно, можемо вас туди впустити.
— До демона Каїна? Так, звісно. Це найкраща ідея із тих, які могли б прийти вам в голову!— Викрикнула Кіра— До демона, сутність якого тільки й бажає кровопролиття? Іншого демона не можна було підсилити?
— Ми не знали, кого підсиляєм.— піднесений настрій змінився на відчуття провини.— В цей час аватар піднявся на повний зріст. Він був більший за два метра! Це місиво із плоті і кісток почало битися об скляну стіну, перебивши розмову.
— Що ж, воно нас помітило. Це все, що було від нас потрібно?
— Е-е-е... Так. Не смію вас затримувати, о великі.
— Добре. Пішли, Адо— Кіра пішла, а Ада ще споглядала, як аватар поступово розбивав скло. Він дивився своїми пустими зіницями прямо їй в очі. Це зторбувало Аду і та пішла за Кірою, яка чекала ту в ліфті. Та замість того, щоб піднятися і покинути лабораторію, вони опустилися в ліфті та Кіра почала щось шукати по коридорах.
— Що ми робимо?— так же стурбовано говорила Ада.
— Побачиш— із явною прохолодою відповіла Кіра, пришвидшивши крок.
— Все добре?
— Так, все добре— Так же само відповіла їй наставниця.
Знайшовши серверну, вона прогнала із звідти усіх працівників, після чого підключила туди планшет і почала скачувати якісь файли.
— Це точно законно?— сказала Ада, погано приховуючи свої хвилювання.
— Запам'ятай, тут ми диктуємо закон. Повір, це на краще— Голос із планшета перебив Кіру, повідомивши про завершення скачування файлів. Після вона загорілася біотичним полум'ям і усі серверна почала горіти. Протипожежна безпека не могла погасити полум'я.
— Тепер убивай усіх, хто тільки побачить нас! Зрозуміла?— сказала Кіра, направивши на Аду меч. Ада довго сумнівалася у правильності слів наставниці, та все ж відпустила рукоять свого меча.— Я знала, що ти зробиш правильний вибір.— Промовила та, виходячи із кімнати та добавила— Ніхто із сьогодні присутніх тут не повинний вижити. Демона не чіпай. Зрозуміла? Також... при будь-якій можливості потрібно знищувати усю документацію і так далі— Ада лиш кивнула і дістала меч.
Кіра пішла в одну сторону, а Ада в іншу.
"Кіра збожеволіла... А тепер і я втягнута в це. Бережи мене Вищий..."
Розійшовшись по різних сторонах, Ада залишилась на нижньому поверсі, а Кіра поспішила на верхні поверхи лабораторії щоб не дати нікому врятуватися.
Попереду Ади стояло троє працівників техобслуговування, що говорили про щось, не помічаючи жрицю до тих пір, поки та не підійшла до них и не одним махом меча не відрубала голову ближньому. Одразу після цього проткнула іншого в груди, прибивши його до стіни. Відпустивши застряглий у стіні меч, вона збила з ніг і почала душити іншого, який навіть не зрозумів, що сталося, поки не стало пізно. Після Ада дістала із стіни меч та пішла дальше. За поворотом стояло двоє військових, які перевіряли наукового працівника, як Ада підійшла и мовчки проткнула його, наставивши на охоронця пістолет.
— Єресь. Повсюди єресь! Всі тут єретики! Чи ти також?— Солдат почав швидко махати головою "ні". Після Ада подивилась на іншого и той поклав на землю зброю— Убити. Усіх убити. Єретиків...— Солдати покірно пішои за Адою. Чи то від страху, чи то дійсно повірили, хоча це обрана, жриця. Якщо вона скаже застрелитися, то так всі і зроблять. Сам поверх був малим. Обійшовши його та завербувавши ще кількох охоронців, що не відкривали вогонь по обраній. Піднявшись на поверх вище, вони зайшли у столову підземної частини лабораторії.
Вхід був лиш один. Солдати стали попереду Ади й почали розстрілювати усіх, хто прийшов вечеряти. Вони пробували ховатися, та після розстрілу усі пішли добивати поранених і тих, хто сховався. Лабораторію охопила паніка.
Після ж жриці зустрілися біля аватара.
— Що тепер? Усі мертві...— промовила Ада.
— Не всі...— сказала та, обернувшись до солдат— Спалити все тут і можете бути вільні. Дякую за службу— Солдати віддали часть та пішли спалювати все, що лиш можна.
Після цього всього наставниця Ади на панелі доступу почала опускати скло, що стримувало аватара та разом із ученицею підготувалася до бою. Аватар же, не дочекавшись повного відкриття камери, вистрибнув із камери і вистрибнув на Кіру. Махнувши мечем, Ада збила ту груду плоті із наставниці. Аватар же кинув стіл в Аду і та впала. Кіра, зібравшись, кинулась на  демона й проткнула точним ударом його серце, після чого допомогла Аді піднятися.
— Я думала, що буде набагато страшніше, чим вийшло. Що ж тепер?— На це Кіра дістала із сумки невеличку колбу із прозорою рідиною.
— Пора нам тікати звідси, поки можемо— Після жриці пішли до ліфта і перед закриттям Кіра кинула скляну колбу в саму лабораторію. Та колба розбилася, та двері ліфта уже майже зачинилися.
— Що там було?— запитала Ада, що досі відмовлялася вірити в те, що їй прийшлось пережити у цей час.
— Те, що й ця лабораторія породила. Тепер слухай мене уважно. Зразу після виходу із цього місця, йдемо до місцевого представника влади. Там залякуємо його й зразу забираємося подалі звідси. Нам нічого за це не буде через те, що можемо звинуватити все місто в єресі. Запам'ятай, ми це зробили для блага усіх, хто тут живе. Краще убити сотню, та врятувати тисячі.
Ліфт уже доїжджав до верху, як по ньому щось ударилось таким глухим звуком. На підлозі почали з'являтися вм'ятини. Ліфт зупинився й жриці вибігли з нього. Вони дістали мечі та приготувалися дати відсіч аватару. Це був він, без ніяких сумнівів він... Ада крикнула  забиратися усім. Та охорона наче нічого не чула й стала коло жриць. Підлога ліфта все більше і більше вигиналася, поки воно її не розірвало. Як тільки воно висунулося настала мертва тишина. Всі дивилися один на одного. Аватар ще й тримав у обох руках по мечу, що був у охоронців. Цю тишу порушив гучний крик аватара й той кинувся вперед. Ада загорілася біотичним вогнем й відкинула ту груду плоті назад до ліфта. Усі охоронці почали стріляти по ньому, та, наче, аватар не відчував цього. Кіра кинулася із мечем на нього, та аватар відкинув її в сторону. Ада в свою чергу встигла відсікти одну руку аватару, після же той знову закричав й махнув мечем на неї, та Ада встигла прикритися своїм, хоча і  відлитіла в сторону від сили удару. Аватар зібравшись силами, яких у нього було досить багато, стрибнув на Аду, приготувавшись заколоти її мечем, та Кіра, лежачи під стіною, відкинула аватара в бік за допомогою біотики. Ада піднялася тільки, як в неї полетів меч. Та раптом попереду з'явився один із охоронців, який прикрив Аду ціною свого життя... Жриця здійснила випад й відтнула голову породженню пекла. Воно впало глухим звуком. На цей раз воно точно мертве. Згадавши про наставницю, Ада кинулась до неї. На щастя, та була все ще жива. Ада допомогла їй піднялися й подивилася на усіх присутніх.
— Там... Смерть... Спалити... Спалити це все...— у неї майже не було сил. Тепер вона зрозуміла, навіщо Кіра це вчинила... Вона, мабуть, зробила те, що повинна була...
Трохи відпочивши від короткого, та від того не легшого, бою, Ада допомогла піднятися своїй наставниці та вийшла із будівлі. Тут життя ні на мить не зупинялося. Постійно хтось кудись іде, їдуть автомобілі. Наче й нічого дивного, все як зазвичай, та від цього Аді стало  набагато легше. За товстими металевими стінами лабораторії вони нічого не чули. Для них це був абсолютно звичайний день. Маже ніхто не звертав уваги на жрицю із червоними плямами на одязі. А хто бачив просто обходив стороною. Двері позаду відчинилися й хтось поклав руку на плечі обраній.
— Пішли?..— сказала Кіра. Ада подивилася на її фальшиву усмішку й бачила втому на лиці наставниці.
— Так... Пішли...
Прийшли вони у мерію. Відчинивши масивні металеві двері, вони побачили блідого чоловіка за столом, що переглядав якісь документи. Він навіть не помітив, як до нього хтось зайшов. Ада прихлопнула двері й нарешті той відірвав свій погляд від паперів.
— Чим забов'язаний такому візиту, жриця, обрана— Кіра подивилася на свою ученицю, на це Ада лиш кивнула й взяла за свій мес за рукоять, та не спішила його діставати. Вони підійшли трохи ближче й права рука Кіри загорілася біотичним вогнем. Таким же загорілися всі гострі предмети, що були в кімнаті й почали труситися. Ада ж вся загорілася таким же полум'ям. В наступну мить меч уже був опинився коло горла мера. Після чого та зверхньо промовила.
— Все місто звинувачено в єресі! Владою, даною мені радою вищих жреців касти, я виношу вирок: усе місто і його населення буде страчено!— звісно, вона блефувала. Ніяких прав у неї не було, вона навіть наколи не бачила ту раду.
— А... Але... Це помилка! Яка єресь? Тут помилка!
— Помилка? Те, що відбувається у лабораторіях цього міста - єресь!
— Але я не маю до того відношення!— він уже й не знав, як йому бути. Просто хотів врятувати своє життя. Паніка...
— Дійсно?— продовжила стояти на своєму Ада— Мені здавалося, що саме пряме відношення ти маєш до тої єресі?
— Та... Не можна так... Що ви хочете? Я все дам, що в моїх силах!— він дивився то на одну, то на другу. Паніка... Страх перед обраною...
— Прийняти щось від єретика?— в цей момент все, що загорілося вогнем зірвалося із своїх місць и зупинилися в декількох сантиметрах від мера.
— Я не єретик! Повірте!
— Як повірити? На слово? Чи ти нас тут вважаєш за дурнів?
— Благаю! Вся єресь буде викоренина! Клянусь!
— Що ж... Вся єресь. До останнього її прояву! Я подумаю над чистотою твоїх думок. Подумаю над тим, хто ти.
— Так! Так, дякую вам, о велика! Я виконаю все у кращому вигляді!
— В іншому випадку ти труп. Так що інакше не може бути— жриці перестали горіти, все, що літало навколо мера попадало на підлогу.
— Дякую, я вас не підведу!
Після цих слів Ада з Кірою мовчки вийшли з кімнати й захлопнуди двері.
Поспіхом покинувши мерію, вони пішли до космопорту.
— Це спрацювало! Це дійсно спрацювало! Я не можу в це повірити!— раділа Ада й не могла стримувати емоції.
— Я ж говорила. Пора запам'ятати, що ми маєм більшу владу, ніж вони.
— Не знаю... Що тепер?
— Що ж... Залишається лиш чекати. Чекати того, що повинно відбутися...
— Тобто?— Ада стала перед Кірою й подивилася тій в очі.
— Ех-х-х... Побачиш...
Поспіхом покинувши планету, жриці добралися іншої системи, де лягли у кріосон. Їх заморозили на майбутнє. Рік розморозки виставила Кіра для обох. Мабуть, у неї був план на майбутнє... По її словах така була воля Узатота. Хоча, Ада й нічого від Нього не чула, та повірила Кірі. В неї не було приводу не довіряти їй.