Імперія. Рідний світ ордену тамплієрів. Аврелія. Саме на цій, квітучі планеті почав своє існуваня орден. Саме тут було збудовано перший монастир. А зараз він розрісся до колосальних масштабів. Це уже не поодинока будівля, а ціле місто із своєю інфраструктурою. Сам монастир збудований у готичному стилі. Більше ніде не побачити цей стиль, по крайній мірі в даний час. Третє тисячоліття. А Давіан Тул, так званий повстанець хаоса - мертвий. Його тіло зберігається у в'язниці уже як п'ятий рік. Він був приречений... Після різні у системі Кетер, уже не було вороття... Дорога назад закрилася... Він став зрадником для усієї Федерації. Як і Андерсон. Доля  наближених Давіана невідома. Ходять чутки, що частину стратили, а
інші гниють на планетах-в'язницях. Та це лише чутки і нічого більшого. Та уже нічого не зробиш.
У одній із частин монастиря тамплієрів, проходив свою "службу"... У нього немає імені... Він відрікся від нього, як і інші... Тепер його звуть Голіаф. Брат Голіаф...
День був як і усі інші. Хмари повільно текли по блакитному небу, а вся земля покрита зеленою травою. Вдалі виднілися дерева. Так і хочеться тут жити. І на фоні цієї природи монастир. Краса, що сказати? Та Голіафу не довго залишалося милуватися цією красою. Його із десяткою побратимів направили направили на захист одного із чиновників Імперії, який повинен бути на презентації нового експериментального озброєння. Це все повинно було відбуватися на одному із індустріальних світів Імперії. Голіаф із іншими братами зібрався у головному храмові. Усі стіни храму були розписані. На них уся історія ордену. Це безцінна реліквія, яку вони бережуть.
Вони молилися своєму богу. Хоча і в Імперії заборонена будь-яка релігія, та це не стосується ордену. Ордену дозволено те, за що б жорстко стратили звичайного гвардійця. Навіть якщо він із вищого офіцерського складу. В той час, як у всій Імперії процвітає атеїзм, тут процвітає релігія.
Після молитви, Голіаф із іншими зняли свій звичайний одяг. Згодом вони усі були і бронекостюмах ордену. Товстий шар бронепластин прикріплений до масивного екзоскелету. Як подивився то не повіриш, що там людина всередині. Це більше схоже на якогось робота. У висоту вищі за два метра, хоча люди всередині цілком звичайного зросту. Маска, подібна до лицарської із давніх-давен, закривала лице повністю. Навколишній світ термінатор бачив через камеру, вбудовану у шолом. Після повного одягання бронекостюму, почалась перевірка справності усіх систем.  По завершенню якої, уже можна було рухатися. Голіаф підняв праву руку і зжав її у кулак. Кулак розміром як голова самого Голіафа... Не дивлячись на всю громадськість бронекостюму, термінатор вільно рухався, наче це було його тіло.
Він узяв у руки свою штурмову гвинтівку, на якій виднілися слова на невідомій мові, яка нагадувала латинську: "Chaos innumeratos! Chaos vobis apportatis!". Що перекладалося як "Хаос незліченний! Хаос ми вам несемо!" Цю мову використовували лише в ордені. Мало, хто знає її, крім самих членів ордену. Схожі надписи були і на бронекостюмі, тільки іншого характеру. Вони уже прославляли термінаторів.
Після усіх перевірок, термінатори прийшли на космопорт, де вони уже вилетіли на своє завдання. Для когось воно буде останнє...
На чолі групи стояв Вітус. Так його назвали... У всіх бронекостюми були піщано-жовтого кольору. На великих наплічниках виднівся золотий імперський орел, із широко розпущиними крилами. Шолом з маскою були схожі на середньовічні, та набагато кращі. Наргудна пластина була поділена на дві половини. У Голіафа на правій грецька чотири а на лівій один. По всьому тілі були бронепластини, лише на кисті руки їх майже не було, по зрозумілій причині. Та були одягнені рукавиці із невеличкими бронепластинами.
Та у Вітуса був дещо інший бронекостюм, хоча краще буду називати це силовою бронею. Наплічники були оздоблені золотом, так само як і шолом і інші частини силової броні. У всіх звичайні наплічники, формою як чверть сфери. А у нього з нижнього кінця продовжується наплічник. Краї плавно переходять у щось, що нагадує язик полум'я, так же само і з верхньою частиною. Ці язики полум'я із золота. А з озброєння то у нього рельсотрон! Ручний, легкий рельсотрон. Хоча, як легкий... Без силової броні не підніметься... А батареї кріпляться до спини. Зброя грізна, та Голіаф вважає її непрактичною. Хоча Голіаф не сильно то і хотів стати капітаном, хоча це велика честь. Та і не сильно хотів собі таку ж шикарну броню, як у капітанів. Вважає, що через бажання до кращого, в його душі поселиться насіння хаосу.
Через декілька днів термінатори уже були разом із тим чиновником. Голіаф його так і не побачив. Із чиновником пішов Вітус, а Голіаф із іншими мав забезпечувати охорону периметру. Самі вони усі знаходились на індустріальній планеті Аурус-3. Більша її частина покрита однією великою фабрикою. На планеті є атмосфера, придатна для життя, та це завдяки терраформінгу. Сам Голіаф, як і його побратими, патрулював навколишню гігантську, рівну територію із металевою підлогою. На самій металевій плиті був зображений гігантський імперський орел. А навколо були різні сірі будівлі, які здавалися жовтими, через забруднену атмосферу.
Та повсюди уже були агенти Федерації. Вони лише чекали вдалого моменту для нападу. Голіаф із побратимами не були готові до такого... Вони такого не могли навіть допустити. Вітус разом із чиновником був у вежі, з якої повинні були дивитися за самим випробування. Коли усе було готово, та металева площа почала розходитися. Це був люк. Гігантський люк. Із нього почався підніматися на ліфті гігантський бот на чотирьох "лапах". Вони були як у якогось жука. Та і саме тіло чимось нагадувало павука. Спереду було дві величезні башні із гігантськими гарматами. Це можна було би назвати павуком, та у бота в два раза менше лап. Також на корпусі були і мені башні, із меншими гарматами, в тому числі і ППО. Цей "недопавук" почав повертатися і тут "прокинулися" агенти Федерації. Із всіх сторін почалась стрільба. Здавалося, що тут ціла армія федералів. Почулися вибухи. То горіли склади з пальним. По периметру випробувального полігону стояла бронетехніка імперії, та що вона зробить, якщо невідомо, де ворог? На криші одної із будівель з'явилися федерали із важкими гранатометами і почали стріляти по техніці імперців. Згодом усі сили ворога кинулись у бій. Вони повилазили із своїх схованок і почали масований штурм полігону. У них навіть була бронетехніка! Вони захопили бронетехніку імперців! Один із таких загонів виїхав прямо перед Голіафом. Один легкий танк, класичної конструкції, декілька піхотинців, одягнених у легкі бронежилети, які невідомо де взяли. Вони зразу почали стріляти по Голіафу, а той в свою чергу побіг прямо на них. І він біг дуже швидко, хоча силова броня доволі важка. Тут допомагали штучні м'язи броні та сервоприводи. Танк стріляв по ньому, та не міг влучити прямо у тамплієра, а навіть ті снаряди, що вибухнули прямо під ногами нічого не могли вдіяти тамплієру. Лише подряпали силову броню. Голіаф зупинився в декількох метрах від ворогів і короткими чергами убив їх. Після чого зразу же кинувся на танк. Видерся на самого танка і видер люк, після чого розстріляв весь екіпаж танка. Далі озирнувся і побачив, як вежа, у якій повинний бути Вітус вибухнула. Він зразу же кинувся до вежі в надії, що Вітуса там не було.
Та йому не судилося вижити. Голіаф побачив тіло Вітуса, лежачого у обломках, і підбіг до нього. Та запізно... Вітуса уже не було в живих. Хоча у нього і ультимативна силова броня, та тіло людське. Від падіння із вежі, у п'ятнадцять поверхів, він не зміг вижити. Яким би він не був героєм, та тіло не обманеш. Командування побратимами узяв на себе Голіаф.
Його єдиним наказом було стримувати ворогів, і не пускати їх до експериментального бота.  Це єдине, що було важливе у той момент. Віддати бота ворогу означало віддати владу у його руки.
Цього бота не могло пошкодити звичайне озброєння. Він вів вогонь зразу по усіх сторонах, без справ стояли лише гармати ППО. На ньому були навіть ракети ПРО. Цей бот сам може знищити ворожу оборону, якщо його правильно використати, і Голіаф до цього догадувався. Та і віддавати розробки ворогу також не можна. Та сили ворога швидко закінчилися. Усі федерали були знищені. Вони заплатили за те, що зробили із Вітусом...
Після битви, Голіаф відняв тіло покійного побратима. Це був сильний удар по самому термінатору. Вітус для нього був наставником, другом, братом... Голіаф поклявся би, що знайде ти, хто це зробив і вони заплатять, та вони уже всі мертві. тамплієри зібралися навколо Голіафа. Вони стали в коло, а в центрі — Голіаф, із тілом Вітуса. В цей день помер ще один великий воїн, побратим, людина... Вітус завжди був оптимістом, не дивлячись ні на що. А зараз... Він відправиться у краще місце. Те місце, де не має болю і страждань.
Більше не було, що тут робити, завдання провалилося. Чиновник мертвий, хоча і випробування нового мегабота пройшли успішно, не дивлячись на те, що випробування у бою не планувалося...
Термінатори полетіли назад, у їхній рідний світ, щоб із всіма почестями поховати побратима. А на всій планеті-фабриці почались обшуки. Ордо Інквізитус не залишить в живих жодного федерала. Цей день усі запам'ятають. Цей день... Мабуть, якби замість тамплієрів були звичайні гвардійці, то б їх б судили, за провал важливого завдання. А так, тамплієпів ніхто не судить, вони правлять над законом. Так же, як і Інквізитус, що часто співпрацює із Тамплієрус у важливий боях. Цих два ордена панують над законом.
Ттамплієри летіли на Т-подібному фрегаті, що супроводжувався ще парою таких же. Чарез декілька днів, вони уже були коло ретранслятора. Сам ретранслятор був як округлий тунель, із чимось, що нагадувало гігантські шипи назовні. Та не рахуючи цих шипів, сам тунель не мав гострих кутів, він був заокруглений, якщо так можна сказати. Сама основа ретранслятора білого кольору із чорними прожилками та шипами. Пройшовши в середину ретранслятора, вони уже вилетіли із іншого. Після чого попрямували до наступного, що повинний був уже доправити їх до рідного світу Ордо Тамплієрус. Ще через декілька днів тамплієри уже були на Аврелії. Вітуса поховали із всіма почестями, як героя. Його довго вимолювали. Далі поховали його тіло на священній землі Аврелії. Після чого, по не зрозумілій причині, підвищили самого Голіафа.
На його силову броню нанесли золоті деталі, Замінили правий наплічник на більший, такий, як був у Вітуса. Після поховання Вітуса, Голіаф довго не відпочивав... Його було направлено на спеціальне завдання. Чому його не доручили  іншим, більш досвідченим? Так думав Голіаф. Та рішення прийняте, і йому потрібно йти. Він був головний у групі. З ним були ті ж самі люди, що і на Аурус-3.
Тамплієри сіли у фрегат і вилетіли в сторону ретранслятора. Таке от життя в ордені. Немає відпочинку, завдання за завданням. Та ніхто не скаржився, це честь, і вони знали, на що ідуть. Хоча і більшість кандидатів у тамплієри помирають ще на першому випробуванні... А їх всього три... Та йдуть кандидати. Бути тамплієром — велика честь. Ці випробування весь час змінюються. Кали Голіаф йшов, як кандидат, то першим випробуванням було виживання у команді. Він і ще десяток кандидатів із різних легіонів повинні були вижити на території ворога, маючи при собі звичайне спорядження гвардії. При чому їм самим потрібно було покинути територію ворога, без ніякої підтримки. Друге випробування - дістати прапор Ордо Тамплієрусус із самого центру вулика інопланетної раси жуків, розмірами майже як людина. Сам вулик являв собою мережу підземних тунелів, які були переповнені жуками. Вони дуже агресивні, і були чимось схожі на богомолів, та набагато більші. Вони одним ударом можуть розірвати людино навпіл, а там їх тисячі! У цьому випробуванні як-не-як, а потрібно думати головою. Та і добре подумати! Що перше випробування ще можна було пройти особливо не думаючи, то тут напролом не підеш. Та і боєприпаси закінчуться через десяток метрів просування вглиб вулика. Останнє випробування уже не таке страшне як попереднє. Усіх, хто вижив перевіряють на витривалість проти сил темних богів. Якщо кандидат пройшов усі три випробування, то його приймають у тамплієрири, святять, вводять у курс справ. Йому особисто виготовляється силова броня, дають ім'я. З цього моменту починається нове життя нового тамплієра.
Кожному новопосвяченому надається наставник, який направляє його у новому житті. Новачку (неофіту) відчинені майже усі двері у монастирі. Він може користуватися бібліотекою ордену скільки хоче, та щоб не заважало іншим братам. У бібліотеці зібрана вся обширна історія ордену. Зібрані різні досягнення ордену. Це не просто бібліотека. Це щось більше... Можливо, у самого Улькира схожа бібліотека. Вона велична, стіни розписані історією ордену, безліч старовинних книжок, безліч знань.
Та сьогодні, у цей день, Голіаф не має змоги насолоджуватися бібліотекою. Він на важливому завданні. На одній із орбітальних станцій Імперії, вони повинні були забрати і супроводжували важких ботів та інші, менш важливі, бойові одиниці.
На самій станції були повинні розказати подробиці завдання і подальші дії так, як подальші дії після орбітальної станції не були сказані. Та якщо особисто тамплієрам доручене це завдання, то щось важливе. Та і це не може бути покаранням за не виконане завдання.
Вони так і летіли у тих же фрегатах, та уже їх було більше, хоча тамплієрів на одного менше, ніж раніше. Політ був довгий, та Голіаф весь час думав лише про одне. Чому саме його підвищили? Чому саме його обрали головним на завданні? Чому? Відповіді на ці питання він, звісно, не знайшов. Вони мучили його всю дорогу. Та нічого не поробиш. Наказ є наказ.
Згодом вони пройшли через останніх ретранслятор, і перед ними постала гігантська орбітальна станція, що знаходилась на орбіті Аполон-4. В честь планети і назвали станцію. Аполон-4. Гігантське горизонтальне кільце, із вертикальним шпилем у центрі. Якщо розгорнути то кільце, то, можливо, воно буде довжиною таке ж, як і шпиль. На вершині шпилю ще одне, та набагато менше кільце. А нижче великого кільця шпиль починав розширюватися. Саме там і стикувались тамплієри. На КПП їх зустріла служба безпеки станції. Вони тамплієрів навіть не зупинили, просто пропустили. Лише Голіаф підійшов до головного на КПП і запитав його на рахунок того, хто головний на станції, де він. Після чого уже сам почав підніматися по ліфті на самий верхній поверх станції. Ти часом інші термінатори розійшлись по станції. Та нас цікавить Голіаф. Він піднявся по ліфті і перед ним постав коридор. Стіни були скляні. Це було два великих акваріума. Та дорога тамплієру лише одна. Він зайшов у якийсь кабінет. Там, за столом, один навпроти одного, сиділо двоє чоловік, які про щось розмовляли, та як побачили тамплієра, то зразу замовкли.  Один із них вийшов із кабінету.
— Вітаю, вельмишановний Тамплієрус.
— Вітаю, мабуть, ви знаєте, чому я тут?
— Не хвилюйтеся, мене попередили. Так зразу до суті справ?
— Було б не погано.
— Зрозуміло, не хочете затримуватися на станції.
— Допустимо.
— В нижніх ангарах усе, що вам потрібно. Можете забирати усе. Вам потрібно доставити це у систему Корусан.
— А це наче не територія Федерації? Наші війська пройшли вглиб території?
— Ні. Ваша задача більш... Більш... Не знаю, як сказати. Якщо коротко, то вам потрібно віддати це озброєння повстанцям. У них багато агентів повсюди, та мало озброєння.
— Щось я не чув про повстання у федералів.
— Це тому, що воно ще не відбулося. Та не хвилюйтеся, сумно вам не буде.
— І як нам потрапити у систему Корусан? Вона не на передовій.
— Про це не хвилюйтеся. Вам видадуть техніку Федерації, та маршрути усіх патрулів і тому подібне.
— Нас свої же не...
— Не хвилюйтеся, усе уже сплановано.
— Який супровід у нас буде?
— Звісно, вантаж важливий. Супровід буде відповідний. Там вас повинен зустріти місцевий полковник. Йому можна довіряти. У випадку чого, ви передаєтесь під його командування.
— Я можу іти?
— Так, звісно. І удачі вам, тамплієре.
— Удача потрібна лише новачкам.
— Як знаєте.
Голіаф вийшов із кабінету і попрямував знову по ліфті. Усі здивовано дивилися на нього. Не часто у житті випадає можливість побачити термінатора на свої очі.
поки він спускався на скляному ліфті, то бачив різне. Від киплячого на станції життя, до пограбування якоїсь дівчини. Тамплієр вийшов із ліфта, і прямо на нього вибіг злодій. Той спробував бігти у іншу сторону, та упав на слизькій підлозі станції. Та стати на ноги він уже не встиг. Голіаф стояв уже над ним. Мабуть, злодій уже встиг попрощатися із життям. Голіаф підняв його за шию і почав душити, після чого кинув і промовив: "Живи, хоча ти не заслуговуєш на життя". Голіаф забрав сумку і віддав її дівчині, що так вчасно підбігла. Вона була сильно вдячна тамплієру. Він міг пройти мимо, та він вирішив допомогти їй. Хоча Голіаф вважав є обов'язком кожного громадянина, а особливо тамплієра.
Голіаф продовжив спуск до ангарів. По дорозі, повідомивши групі через голосовий зв'язок точку збору, він продовжував спускатися.
У ангарах було безліч людей із СБА (Служби Безпеки Аполона). Вона ходила навколо техніки, яку потрібно було доставити. Цієї техніки було безліч! Від важких ботів, що називались Титан. На вигляд вони були як прямокутна кабіна, із повішаною на неї бронею, та двома руками, у лівій важкий кулемет, а у правій плазмова гармата. Ця гармата була велика, вона була у два раза більша за кулемет, і виділялася на фоні самого бота. Також були і середні та важкі танки. Середні танки були класичної форми. На гусеницях, екрани, на башні закріплені додаткові деталі для ремонту. Передня лобова деталь під великим кутом, а за башнею невеличкі зелені панелі, що діяли як радар. А от важкі танки були цікавіші. Набагато цікавіші, якщо можна так сказати. Він більш довгої форми, і у нього не по одній гусениці по боках, а по дві. Дві короткі спереду і ззаду. В них всього по два катка, прикриті екранами. Сам корпус був як і у інших танків. Та башня велика, майже як сам корпус, та цей об'єм їй задавали це і кулемети. Їх було двоє по боках самої башні. Незвичайно, та конструкторам краще видно... Гармата була велика, 122 міліметрові снаряди... Є модифікації цього танка і з більшим калібром гармати, та цей варіант найбільш універсальний і масовий. Та це не все, у танка "дикобраз" є цікава особливість, хоча вона є у всіх облогових танків. Ця особливість - перехід у режим облоги. Саме у цього танка його гусениці розкладаються по боках під кутом в сорок п'ять градусів. І танк може вистрелити до трьох снарядів за короткий час. На ходу танк не витримає такого: зламається ходова частина. Для безпеки механізм зарядки може здійснити таке швидке заряджання лише у обложеному режимі.
Також стояли важкі екзоскелети, які формою корпусу були схожі на Титана, та у ньому могла розміщуватися людина, яка і керує самим екзоскелетом. На обох руках були закріплені автоматичні гармати. Звісно, це уже не піхота, хоча це по суті екзоскелет, хоча і важкий. Крім цього були і вантажівки із контейнерами, у яких, судячи по надписах, повинна бути зброя.
Голіаф пройшов трохи і його зупинив один військовий. Він доповів про готовність відправлятися. Він був у звичайній піщано-жовтій камуфляжній формі, жовтий берет із золотим імперським орлом, що широко розправив крила.
Коли усі були в зборі, то Голіафом був наданий наказ вантажити техніку у транспортники. Це не зайняло багато часу так, як все було підготовлено, залишалося лише завантажити.
Голіаф дивився на транспортники федералів і сумнівався у собі. Він не знав, що робити. Наказ наданий, і його потрібно виконати. Та... Та щось хвилювало його. Щось незрозуміле. І везти техніку повстанцям в середину територій Федерації ризиковано. Та і як це залишити в секреті? Хтось повинний побачити це, та нічого не поробиш.
Він разом із іншими тамплієрами і звичайними гвардійцями, у формі Федерації, відправився у дорогу. Тамплієри були на борту захопленого есмінця Федерації. Сам есмінець був довгий, більше кілометра. Посередині був командний місток, який був схожий на ті, що на звичайних морських есмінцях. По бортах розміщувалися курсові гармати. А ззаду і спереду по одному рельсотрону. У нижній частині, прямо під містком, стояла ракетна пускова установка "Буря".