Йшов дощ... Місто палало... Чувся грім канонад, який не стихав ні на мить. Голіаф йшов позаду якогось танка й відстрілювався. Він уже прийшов в себе. Добре, що побратими були занадто далеко, розкидані пилом бою, й не бачили ті звірині інстинкти, що охопили тамплієра. Інші же вдавали, що не помічали нічого. Чи то від страху, чи то від поваги до "пана". Один із декількох конвоїв вийшов на головну площу перед штабом повстання, де розгорілася нова битва. Під град куль та снарядів попадало все, що лиш рухалося. Почувся хлопок і вмить все перед Голіафом охопило полум'я. І його теж... А йому все одно...
Сховавшись за тим, що раніше було танком, тамплієр почав оглядатися. Попереду знаходився великий і напівзруйнований "палац", що слугував планетарною столицею, а наразі був переформований під столицю нової недоімперії. Перед будівлею зі всіх сторін знаходилася одна велика площа, в центрі якої, власне, була ціль імперців.
У якусь мить почулися нові черги пострілів в іншу сторону й Голіаф викрикнув щось незрозуміле, після чого кинувся вперед, а за ним і всі гвардійці, які іншим танком відсунули підбитий. Тамплієр нічого не бачив через весь той град із вибухів, що був попереду, ззаду, з боків — повсюди. Його збивало з ніг, але повільно піднімався й знову біг вперед, не озираючись. Підбігши до якоїсь бетонної огорожі, той "влетів" у неї й зупинився, відбившись від перепони, що несподівано з'явилася на шляху. Зрозумівши, що щось тут не так, він оглянувся й побачив, що між такими великими плитами стояли менші, а звідкись з-за них йшли червоні лазерні промені. "Де я? Куди прибіг?"— промайнуло в голові й Голіаф зазирнув за край бетонного блоку, отримавши в лице порцію свинцю, яка пошкодила лівий окуляр систем зору. А всі лиш бачили, як на випуклому шоломі, що був схожий на лицарський, було розбите скло, що було на місці очей. Таким чином тамплієр осліп на  ліве око. Воно тепер бачило лиш темряву. Голіаф не розумів, чому це так. Екран перед очима ж. Але тамплієр не знаю, що картинка насправді проектується на сітківку ока, а не на екран перед очима. Інакше би очі занадто швидко втомлювалися.
За свинцем "прилетіла" і граната, яка вибухнула за огорожею й лиш подряпала силову броню. Як наступний раз Голіаф виглянув, то був готовий до всього й декілька повстанців упали замертво. В наступну мить щось на стороні ворога вибухнуло й тамплієр перепригнув через перепону й заховався за якусь кучу металу, на місці якої стояла якась протитанкова установка. Чулися якісь постріли за спиною і тамплієр лиш набирався впевненості. Вистрибнувши з-за укриття, той вибіг і заліз на якийсь танк, після чого якоюсь гранатою, що була на поясі, підірвав те, на чому стояв. Машина ж зразу затихла, а позаду почувся гуркіт техніки й гвардійці почали підходити ще ближче, а тамплієр так і стояв на підірваній техніці й поставивши одну ногу на башту танка, що була перед ним. Все навколо горіло вогнем, чулися людські крики, приглушені громом війни. Ось і остання лінія оборони повстанців зломана лобовою атакою, яку розпочали самі не розуміючи того щойно звільнені з оточення групи гвардійців, які лиш тепер дійшли до епіцентра всіх подій. Хоча, атака пройшла успішно, не дивлячись на землю, встелену трупами й окроплену людською кров'ю.
Вся будівля була оточена військами імперії і групи готувалися до входу в гігантський палац. А повстанці, втративши будь-яку надію, прощалися з життям.
Лиш тепер Голіаф помітив, що у його силової броні було відірвано передній щиток, що захищав ногу від коліна до стопи. А на його місці була лиш чорна металева щільна сітка, за якою знаходилися всякі дроти і гідравліка, що рухала цю величезну груду металу.
— Живий?— запитав хтось.
— Начебто. Ліве око не працює,— відповів той.
— Ану подивись на мене,— на це Голіаф лиш повернув голову й побачив побратима, який додав:— О-о-о, та тут у тебе куля застрягла в оці. А де щиток загубив?
— Та,— махнув рукою на площу, всіяне трупами,— десь там. Добре, це все— каже, подивившись на наполовину зруйновану будівлю,— але пора завершити справу. Пішли?— на це тамплієр лиш кивнув і вони обоє пішли вперед. За ними без команди зразу же послідували інші.
— Якийсь план буде?— почувся голос з рації.
— Заходимо, влаштовуємо геноцид і пафосно виходимо до гвардійців, які чомусь йдуть за нами.
— Зупинити?
— Як хочеш. Мені всеодно, чи ведемо ми їх на вірну смерть, чи ні— байдуже говорив тамплієр.
— Ем-м... Добре...— здивований був відповіддю побратима.— Не підходити до будівлі ближче, ніж десять метрів. Прощу всіх гвардійців відійти...— говорив той до натовпу.
Голіаф зайшов же через головний вхід й почалась нова перестрілка, в якій так же само в повстанців не було ніяких шансів. Але вони не здавалися. Йшли до останнього. Воїни. Тамплієр ішов уже один по коридору й чув відлуння стрільби. Попереду дтрога була відрізана... Артелерійський снаряд влучив прямо в будівлю і розірвав все у великому радіусі. "Що ж... Я занадто багато важу... Не перестрибну... Потрібно шукати іншу дорогу... Та що ж це так голова болить?"— думав Голіаф, повертаючи назад.
Зачистка палацу йшла повільно. Але впевнено. І ось Голіаф разом із одним побратимом підійшли до металевої стіни з міцними дверима на підвальному рівні, якого не було на картах.
— Ще є вибухівка?— запитав Голіаф, на що побратим лиш достав з рюкзака, який з ним був весь час, якийсь плоский і доволі великих розмірів пакет, який був розгорнутий і закріплений на дверях. Тамплієри подивилися ще раз один на одного, Голіаф кивнув і почувся хлопок, за яким здійнялася хмара пилу й посипалися шматочки бетону зі стели. Вони ввійшли в простору кімнату з стратегічною картою, моніторами та п'ятьма людьми, які просто сиділи, опустивши голову. Тамплієри стали перед ними й вимагали підняти руки, але ті не реагували на слова.
— Тут лідери заколоту. Брати в полон, чи кінчати з ними?— промовив Голіаф, підключившись до містка дредноута. У відповідь командуючий флотом сказав, що в такому випадку до них, на планету, спуститься інквізитор.
— Прийшли по наші душі... Забрали у нас престол і правлять тут... Гади...— На це побратим крикнув заткнутися тому головному повстанцю, але Голіаф думав інакше.
— Говори.
— Що говорити, пес на повідку? Про те, як ви скинули з престолу династію засновників цієї проклятої імперії, яка розрослася, як бур'ян? Чи про те, як ви, тамплієри, які клялися вірою і правдою служити га благо країни взяли і особисто вирізали сім'ю монархів? А ні, один вижив. І ось я перед тобою. Через декілька поколінь перед тобою постає істинний імператор, а не той нащадок заколотників, що пішли проти устрою, за якого всім було добре? Тамплієрами ще називають себе. Начепили на себе новомодну броню і думають, що особливі, що мають право називатися гордим іменем "тамплієр"? Що мовчиш? Сказати нічого? А я тобі розкажу! Раніше тамплієри служили династії Трей. А, не знаходиш аналогію? Це моя імперія, а не того самозванця, якому ти служиш. Давай, пристрели мене. Обірви життя єдиного, хто залишився від засновників своєї ж країни. Так, давай. Я хочу, щоб ти відчув це, як убив останнє, що може врятувати цю країну від тої тиранії, що зараз відбувається. Ти думаєш, що це нормально, коли людина не більше, чим робоча сила? Коли вона з ранку до ночі працює на заводі чи в шахтах, приходить у свій дім, який ще чудом тримається купи й без сил падає на тверде ліжко щоб поспати тих шість нещасних годин перед тим, як знову йти на роботу без ніяких вихідних. Ну а що? Відпочине в гробу, якого в неї ніколи не буде. Просто разом з іншими кинуть в яму і закопають. Ну звісно, звідки тобі це знати? Тебе ж скоріш всього ще з дитинства забрали в армію, що є хоть якимось спасінням від тої долі. А потім ти чудом став тамплієром. Да, чудово жити вільним. Чудово, коли інколи відправляють на завдання, а так сидиш і відпочиваєш. Я не заперечую, чудово. Чи ти сліпий і не бачиш те, що тут відбувається? Коли майже кожен день убивають людину на те, що вона може бути "диверсантом", хоча вона ні а чому не винна. Чудово, я не маю слів, чавунна твоя голова. Стоїть без слів він. Да плював я на таких тамплієрів. Продажні потвори. От ви які! Лиш прийшла людина, яка хоче змінити все на краще, так на неї натравити тих, хто раніше вирізав сім'ю цього ж повстанця. Чи ви думаєте якось інакше? "У нас все настільки погано, що аж добре". Що? Не так?
Тим часом повільно, але все-таки будівля була повністю зачищена. Полонених не брали. Навіть коли ті здавалися... В такі моменти показується справжнє жорстоке лице імперії, якій наплювати на людське життя. Хоча... Насправді всім наплювати... Це лиш ресурс. Такий самий, як залізо чи вода. Одні говорять, що це не так і кожне людське життя важливе, а в наступну мить кидає сотні тисяч простих солдат у м'ясорубку війни, які хотіли спокійно пожити вдома, а не в сирих окопах...
Посеред просторої центральної кімнати палацу, яка була напівзруйнована, стояли лідери повстання на колінах, попередньо зв'язані. Підлога була вся встелена пилом і дрібними кусками бетону, що падали з стелі. А десь взагалі не було даху, а лиш велика дірка, під якою валялися великі сірі камінці, побите скло й арматура. Сонце пробивалося всередину через розбиті велетенські вікна, підсвічуючи весь пил, що літав у повітрі. Нарешті дощ закінчився...
В зал зайшов інквізитор в темному плащі й став перед полоненими.
— Хто зачинатель повстання?— у відповідь полонені подивилися один на одного. Самопроголошений імператор уже хотів сказати щось, як хтось збоку викрикнув, що це він. І отримав кулю в груди...— Без жартів тут мені. Де це жалюгідне створіння, зо заявило права на трон?— повстанець не витримав і піднявся на ноги, плюнувши в лице інквізитору.
— Єдине жалюгідне створіння, що я тут бачу, — це ти і твої пси на повідку!— крикнув той і так би накинувся на всіх, але був зв'язаний...
— То тепер так "новий перспективний губернатор" думає про країну? Я прочитав сю твою біографію. Тепер скажи, чому сталася така прикрість, що імперія втратила стільки потенційних захисників, які могли померти в боротьбі з ворогом, а не самі з собою?— зі зневагою говорив імперський службовець.
— Я лиш спробував повернути те, що по праву належить моїй династії! Те, що ви забрали в мої предків, мене і моїх дітей!
— Імперія ніколи не буде твоєю. Ваша династія пала і більше ніколи не підніметься,— промовив інквізитор і, повернувшись до Голіафа додав:— а тепер чудово. Вбити їх усіх.
— А... Але...— не знав, що й сказати тамплієр.
— Я не ясно сказав? Розстріляти, щоб не було нових повстань.
Інквізитор розвернувся й неспішно пішов до виходу. Тамплієр подивився на лідера повстанців і підійшов до нього, діставши пістолет.
— Пора закінчити це все,— промовив Голіаф і наставив пістолет до лоба лідеру повстанців.
— Давай, стріляй!— крикнув той.
— Ні...— промовив той і взявши ніж розрізав мотузку і наставив на полоненого пістолет, рукояткою вперед.— Стріляй ти...— сказав тамплієр і відійшов.
В наступну ж мит пролунало декілька хлопків і щось глухо впало на землю. Голіаф зробив чергу вистрілів з гвинтівки кудись в спіну.
— Це ж потрібно так, ми пропустили когось. Що ж тепер буде. Бідний інквізитор пав смертю хоробрих,— із сарказмом говорив тамплієр. Інші здивувалися такому повороту подій, але нічого не сказали. Полонений лиш подивився на командира своїх захопників й передав пістолет.
— Дві кулі. Це не спонтанне рішення. Невже в тобі прокинулась совість?— здивовано говорив той.
— Совісті немає. Це лиш ілюзія суспільства. Я вчинив те, що вважав за потрібне, сер,— промовив той і став на одне коліно перед тим, кого ще недавно хотів відправити в трудові табори.

Голіаф, Низ та Евріал ввійшли в білу кімнату з картинами й столом із чорного дерева посередині. За ним сидів якийсь чоловік у військовій формі повстанців з федерації й писав щось. Побачивши незваних гостів, той залишив папери й подивився на них. Лице цього службовця показалось Голіафу до болю знайомим, але де він його бачив? Зовнішньо він взагалі не примітний.
— Блеквуд, так?— промовив інквізитор.
— Так, чим я забов'язаний такому "радісному" візиту?— сказав, вставши.
— Ну, для когось радісний.
— Що вам потрібно?— обурився Блеквуд, підійшовши до гостя.
— А ви думали, що ми нічого не взнаємо?— промовив той і вдарив щосили співрозмовника в живіт, підійшовши в упор. Блеквуд зігнувся й його знову ударили, збивши з ніг. А далі просто щосили ногами... Металевим взуттям костюма... До втрати свідомості...
— Блеквуд...— єдине слово, що вирвалося з уст Голіафа, але його ніхто не почув. Інквізитор вийшов з кабінету, а за ним тамплієри. Голіаф лиш перед виходом обернувся й все-таки пішов, не маючи вибору.