Голіаф стояв на містку, і дивився у безкрайній космос. Серед безлічі зірок, знаходилась та, до якої прямують термінатори. Серед безлічі зірок і планет...
У цей час Голіаф багато про що думав. Здебільшого про сам план, про те, як довести вантаж. Хоча якщо ціллю завдання є доправити озброєння повстанцям, то навіщо долучати до справи Тамплієрус? Тим більше, що навіть флот не їхній? Тамплієрус спеціалізується на наземних операціях, і то не на кампаніях, а лише точкові удари. Легіони - молот імперії, яким вона б'є воргів, а Термінатус та Інквізитус - кинджал, який завдає смертельні рани ворогу. Вони не займаються довгими війнами, кампаніями, а лише короткі операції. Та крім плану, Голіаф літав десь у мріях. Мріях про краще майбутнє. Майбутнє без війни, де буде панувати мир. Де не буде Ієрихона, і його сект, як не несуть людям нічого доброго. Він мріяв про цей мир. Так само як і Давіан... Та його уже немає... Немає Давіана... Голіаф знав про "подвиг" Давіана, який пішов проти офіційно уряду. Нова влада знищила його. Із героя перетворила на хаосита. На ворога народу, який був маріонеткою богів хаосу... Темних богів... Хоча усім було відомо, що бог знань не темний бог, та... Та Давіан "любив позичати" технології у ворогів, і артефакти ієрихонців. Він зібрав навколо себе багато людей, не підозрюючи цього. Через це його і боялася влада. Для Імперії він був би хорошим союзником. Його місце ув'язнення так і не знайдено агентами повстанців, та йде пошук. Вони надіються, що Давіан ще живий.
Також лякає те, що влада робила із його наближеними, навіть якщо вони були вірні уряду. Про ті тортури не говорять. Багато, хто не витримував це. Інші відбувають ув'язнення у в'язницях надсуворого режиму. Інші же переховуються по краях фракції. Будують секретні бази серед поясів астероїдів, само собою, із допомогою Імперії. Куди ж без допомоги... Із сторони Федерації ллється стільки пропаганди, скільки не бачив ніякий імперець. Все заради того, щоб усі ненавиділи імперців. За їхнє жорстоке ставлення до людини, хоча у них не все так і добре. Як завжди, багатий знущається над бідним. Правий той, у кого більше грошей. І так усі проблеми вирішуються. Не те, щоб у Імперії такого не було, та таке притискається, на відміну від Федерації. Приходять політики, які хочуть це виправити, та вони довго не витримують. Демократична Федерація, що тут сказати? Замовні убивства політиків? Залякування? Усе це до Федерації. Звісно це є і у Імперії, та таке карається смертю. А у Федерації немає смертної кари, і політики "нагліють", та не лише політики. От і та демократія, менш суворі закони. Чесно говорячи, у Імперії жити не так і погано, як говорять у Федерації. Місцями гірше, місцями краще. Через суворі закони, менший рівень злочинності. Хто говорив, що більш суворі закони погані? Лише ті, хто їх порушує. Для звичайних людей жити у Імперії не важко, не відчувають вони всього того, що було сказано пропагандою. Лише те, що будь-який культ богів заборонений. Чи то світлих, чи темних. Та якщо людина народилася із дарами богів, особливо світлих, то їх не переслідують, як у Федерації, а забирають у Інквізицію. Там їх тренують, удосконалюють уміння та створюють загони із біотиків, що спеціалізуються на боротьбі із Ієрихоном. Звісно, іх ніхто не запитує. Тоталітаризм. Також досягнення Імперії - стабільний внутрішній ринок. Все-таки державний контроль ринку не такий і поганий, якщо добре налаштований, і гнучкий. У минулому усі країни із такою економікою не могли похвалитися тим, чим зараз Імперія. Так, більша частина населення працює у первинному і вторинному секторах економіки, на відміну від Федерації, та сам рівень життя не нижчий. Він на рівні із Федерацією, та про це ніхто там не говорить. Там лише негативне, та і зачасту перебільшення. Така от вона "демократична" Федерація. Звісно Імперія також не ідеальна. Вона із Федерацією в середньому на тому ж рівні. Все ж доля звичайної людини нікого не цікавить.
Про Ієрихон і мови немає. Там суцільний культ темних богів. Ніхто не знає, та усі припускають, що вони просто маріонетки темних богів, які лише виконують їхній план. Загалом про сам Ієрихон майже нічого не відомо. Так і ніхто не знає, звідки вони взялися, який у них порядок всередині, крім того, що ієрархія як у якоїсь секти, релігії, про них нічого невідомо.
Єдине, що відомо про сам Ієрихон, то це те, що вони змогли ненадовго відкрити так званий прохід у світ богів хаосу. Так і почали з'являтися біотики. Можливо, вини знову хочуть відкрити цей прохід, та про це нічого не відомо. Ні один із агентів не повертався живим. Ієрихон - це зло. Його методи війни, та і багато чого направлене на спричинення найбільших страждань людям. Також жорстокі жертвоприношення, "во ім'я" богів хаосу.
Згодом конвой благополучно перетнув кордон Імперії. Вони рухалися згідно із планом патрулів. Голіаф навіть був здивований. Він не вірив, що агенти зможуть дістати дійсний план патрулів. Та, схоже, що їм це вдалося. Також Голіафа не покидала думка, наскільки ж уряд Імперії надіється на це повстання. Крім того, що ризиковані переправи озброєння на територію ворога, так ще й важка техніка! Це серйозне повстання. Хоча дивлячись на те, що дістали план патрулів, то агенти у них повсюди. Цікаво, а скільки повстанців із вищого командування?
Тамплієр спустився з містка, і пішов до своїх побратимів. Вони були у вантажному відділі. Там стояло декілька контейнерів з зброєю, все інше було або у транспортниках, і трохи у інших фрегатах.
— От ми и перетнули кордон, брати,— промовив Голіаф, як підійшов ближче до них.
— Які наші подальші дії після доставки вантажу?
— Тут я нічого не можу сказати. Наказ - доправити вантаж. Мабуть, після цього повертатися.
— Зрозуміло, просто хочеться повернутися на Аврелію, розумієш?
— Розумію... Я й сам хочу цього... Ще не було у мене таких завдань, де нічого не зрозуміло...
— Ти про що, брате?
— Про те, що частина завдання дана зразу, інша на станції, а що далі? І не зрозуміло, повертатися після доставки вантажу, чи ні.
— Це так... Я ще не можу прийняти те, що Вітус мертвий...
— Не ти один, брате, не ти один... Я яскраво пам'ятаю, той момент, коли я його знайшов, лежачого на землі, серед уламків. Це велика втрата для усіх нас.
— Так, велика... А зараз, ти на його місці...
— Я не в захваті від цього, повір. Краще б тут був Вітус. Він - герой, не те, що я...
— Не говори так, ти також герой. Не опускай носа, боги хаосу лише цього і чекають. Вони шукають те, через що зможуть проникнути у твір розум.
— Може ти і правий, та без Вітуса усе не те.
— Як повернемося, то...
— Давай не будемо говорити на цю тему... Болюча вона для мене...
— Як скажеш.
— Що ж... Я уже навіть не знаю, що говорити. У мене якесь дивне відчуття всю дорогу. Наче за нами хтось дивиться, чи... Я не знаю... Це відчуття важко передати словами.
— Я думав у мене одного воно, та... Та це не так.
— Те саме, брате... Те саме...
Голіаф відійшов від своїх побратимів та присів окремо від них.
Усе проходило гладко. Кораблі помалу, та просувалися вглиб території ворога. Генератори перешкод працюють.
Голіаф і уявити не міг, чим усе це закінчиться. Та, мабуть, краще йому цього і не знати. Усе це частина грандіозного плану. Якщо усе піде так, як задумано, то скоро... Скоро, через декілька місяців Федерація буде горіти у вогні. І цей вогонь дасть їй нове майбутнє. Нове життя!
Згодом, та як "згодом", через декілька днів колона дійшла до першого ретранслятора, який повинен був стати першою точкою Квантового тунелю. Сам тунель являв собою мережу ретрансляторів, з'єднаних із людськими, менш ефективними, більшими, та все ж ретрансляторами. Вони уже не "розривали" простір, як ретранслятори древньої раси. Вони розганяли об'єкти, що в них потрапили, до швидкості, що була близька до швидкості світла. За таких умов час і простір викривлялися. Все як у законах фізики... Та маса предметів не сильно збільшувалася... Усе через особливий елемент, який було названо "мінусовий елемент". Як побічна дія від використання цього палива - колосальне зменшення маси усього, що знаходиться навколо нього у гігантському радіусі. Цей радіус залежав від маси елемента, що ввійшов у реакцію. На розчин сірчаної кислоти і кристалів "мінусового елемента" подається колосальна напруга, після чого елемент починає розширюватися. До того, як він вибухне, його подають на випромінювачі Грея, які бомбардують об'єкт мінусовим емелментом, після чого подається слабкий електромагнітний імпульс, який змушує покриття із мінусового елемента вступити у досі не вивчену реакцію, таким чином об'єкт втрачає більшу частину своєї маси. Після чого запускаються потужні магнітні прискорювачі, які розганяють металевий об'єкт до гігантських швидкостів, за рахунок того, що об'єкт майже не має маси. І так сам корабель переміщується на гігантські відстані, та проблема у тому, що нічого не повинно бути на шляху, у іншому випадку... У іншому випадку, якщо пощастить, то об'єкт буде сильно пошкоджений, хоча зачасту це повне знищення корабля, через те, що маса перешкоди набагато більша за масу корабля. Тут звичайна фізика, хоча закон збереження маси викривляється. Батон не розрізати іншим батоном. У них і маса, і густина однакові. Фізика, що тут сказати. Самого мінусового елемента не знайти просто так. Він не трапляється у природі. Його можна лише синтезувати. Технологію синтезу цього елемента людство узяло тієї ж древньої раси. Відтворити сам механізм не виходило. Весь мінусовий елемент синтезується на декількох станціях, та для його синтезу нічого не потрібно. У прямому сенсі нічого не потрібно! Лише велика кількість енергії, що не є проблемою у третьому тисячолітті. Знайдені високоефективні способи добування енергії. Серед них і холодний синтез. Є теорії, що ці станції черпають цей самий "мінусовий елемент" із іншого світу, що і забезпечує його аномальні особливості. Це елемент порушує фундаментальні положення фізики. Ніщо із нашого світу не може це зробити. Та для роботи ретрансляторів не потрібно багато цього мінусовошо елемента, який синтезується у великих кількостях. Кількість синтезованого мінусового елемента прямо пропорційна до енергії, що затрачається. Та, на жаль, відтворити цю технологію не вдається. Через що потрапляння до рук ворога хоча б однієї станції стає грандіозною втратою.
Подорож була не із приємних, та відносно швидка. Якимось чином виснажувалась нервова система, хоча і не було на то причин. Один із побічних ефектів "мінусового елемента"...
Конвой прибув до системи Корусан. Кінцевим був ретранслятор древньої раси. Надалі я буду називати їх просто Древніми. У цій системі усього три планети, і лише на третій є життя. Хоча воно там з'явилось завдяки процесу тарраформінгу. Ще навіть стояв шпиль від цієї системи.
Сама планета майже не мала океанів. Вона посушлива, та життя є. Процес терраформінгу не закінчений... По завершенні повинна площа морів та океанів набагато збільшитись. Це довгий процес, який триває близько століття, а то й більше. Тут залежить від самої планети. Так, ця технологія також була "запозичена" у Древніх. На цей раз це не один механізм, а ціла станція, яка приземляється на планету, розпочинає первинний терраформінг, що включає в себе створення придатної для життя атмосфери. Цей процес іде відносно швидко. Лише близько десяти років.
Сам конвой прийшов за графіком. Вони влетіли у атмосферу планети. Так небо було затягнуто свинцевими хмарами. Йшов дощ, що не дуже і характерно для пустинної планети, хоча точка збору із повстанцями була недалеко від моря, і була покрита лісами. Конвой сів на місцевому космодромі, та ніхто не спішив виходити із кораблів.
Усі тихо сиділи, та декілька імперців, у формі нижчого офіцерського складу Федерації, вийшли із фрегата, що сів попереду есмінця, у якому був Голіаф. Напроти них вийшло декілька чоловік у такій же синій формі. Вони почали розмову, після чого один із федералів дістав кишеньковий проектор, і поклав його на землю. З'явилась голограма генерала Імперії, після чого Голіаф вирішив не сидіти, склавши руки, а вийти до них. У будь-якому випадку їх би розкусили, якщо це не повстанці. Він спустися на ліфті, і зразу же як відчинилися двері, він направив зброю на федералів. Ті спочатку злякалися, почали помалу відходити назад. За Голіафом спустилось ще декілька побратимів. Та на горизонті показався хтось у жовтій формі, що збентежило Голіафа, і він опустив зброю. Той імперець підійшов ближче до Голіафа.
— Здоров'я бажаю!
— І тобі...— Голіаф розгубився, та все ж відповів— Так, наші?
— Не зовсім. Мене звати Тіт, мабуть, моє ім'я вам нічого не говорить, тамплієре.
— Так, нічого. Так, хто тут головний?
— Полковник запізнюється. З'явились проблеми. Вважайте, що я тут головний поки що.
— Мені не говорили, що тут будуть інші імперці.
— Вважайте, що я федерал. Я давно уже не імперець.
Голіаф направив Тіта зброю і промовив,— Значить зрадник!
— Заспокойтеся, тамплієре. Я не зрадник. Я, можна сказати, свій серед чужих.
— Не зрозумів.
— І не потрібно. Так вантаж у вас?
— Так. Куди його вивантажувати? І не засічуть сам вантаж?
— Не хвилюйтеся, у нас тут все серйозно. У цьому секторі лише ті, хто підтримує ніс. Усі інші переправлені у інші місця. Тут можете ходити спокійно.
— Так, та я не збираюся тут затримуватися.
— А вас не повідомили? Ви передаєтеся під командування полковника. Все узгоджено із вашим командуванням і магістрами ордену.
— Що?! Чому мене не повідомили? Я б не пішов на це!
— От і та причина, по якій вас і не повідомили. Якщо не вірите, то у мене, хоча точніше у полковника, є запис розмови із вашим командуванням. Можемо ще раз зв'язатися із ними, якщо вам це буде потрібно, та це ризиковано для усіх нас.
— Чомусь я не здивований... Так, я тепер повинний виконувати ваші накази?
— Ну, по суті так. Скоро станеться те, що уже не зупинити, і ви зіграєте у цьому свою роль.
— Так у вас тут найстарший по званню полковник?
— Ні, та це його система, і він у ній головний на даний момент. Адмірал не покидає свого місця поки не станеться "Це".
— Добре... Не до цього зараз. Куди вивантажувати усе?
— Давайте усе у підземне сховище.
Після недовгої розмови імперці разом із повстанцями почали перевозити техніку у гігантські підземні сховища, там уже була різна техніка Федерації. Від БТРів до важких танків і важких екзоскелетів. Тамплієри дивилися за усім цим разом із Тітом.
Дощ у не думав кінчатися. Та важкі боти дивилися ще величнішими, коли об них розбивалися краплини дощу. Не дивлячись на все, грому не було чути, як і не видно блискавок, хоча дощ був сильний. Це була ціла злива! Та тамплієру всеодно. Силова броня герметична. Він дивися на ліс, що оточував космопорт. Він... Він прекрасний. Це важко усвідомити, коли бачиш це усе кожний день, та коли побачив безплідні пустелі, гори на мертвих планетах, то розпочинаєш цінувати звичайне дерево. Шкода, що не усі це розуміють... Не усі розуміють цю красу... Згодом таки дощ закінчився. Почали пробиватися перші промені сонця через густі свинцеві хмари. Все навколо промокло, та імперці з повстанцями як вивантажували озброєння, так і вивантажують. Хтось був у плащах, а хтось так і ходить мокрий.
— Залишилось ще трохи,— промовив Тіт.
— Ага. Так, звідки ти? Як тут опинився?
— Ехххх, довга історія.
— Часу у нас вдосталь. Розповідай,— Голіаф би усміхнувся, та Тіт би цього не побачить. Шолом-маска, яку він не хоче знімати на території ворога, закриває лице.
— Як хочеш. Хоча я уже погано пам'ятаю своє минуле... Загалом я був командиром загону, якому майже вдалося убити Давіана Тула. Так, майже... Я уже очікував смерті, та він мене помилував. Я уже не пам'ятаю, як там все було, та я став його правою рукою. Звучить дико, та саме так. Я намагався його убити, а він змилувався, а згодом я став його правою рукою.
— Не було можливостей тихо убити його?
— Можливостей то було безліч, та... Та я про це навіть не думав. Я почав думати інакше... Я ставився до Давіана з повагою, а він...
— Зневажав? Призирав?
— Ні... Він ставився до мене не як до підопічного, а як до старого друга. Я навіть це часом не розумів. Я з ним декілька років був, поки він не знайшов ту відьму...
— Ієрихонка?
— Так. Та... Ладно, я на неї зла не тримаю. Це все у минулому. Ми недолюблювали одне одного , та не суть. Згодом таки, ми "помирилися". Та і рятувала вона нас у скрутних ситуаціях. Хороша людина... Та не до цього зараз, вірно? Все було відносно добре, хоча у наш час не можна сказати, що щось йде добре... Та потім Давіану дали наказ вияснити, що сталося у системі Егіда. Думаю, що нікому не секрет, що там сталося.
— Не чув.
— Якісь лабораторії, я точно не знаю, перестали відповідати. І розвідати відправили Давіана. Мабуть, важливе там щось було, та він нічого не приніс, крім одного полоненого ієрихонця. Його подальшу долю я не знаю. Та після того на нас напав флот Ієрихону, і ми ледве утекли. Те, що далі сталося відоме під назвою "Кетерівська різня" Чули про таку?
— Так... Вирізав усю оборону системи.
— Тоді була перша спроба взяти його в полон, та не все пішло так гладко. Після перемоги над місцевими силами ми почали тікати. Давіан уже знав, що то були не зрадники. Та нас перехопили. По слухах, Давіан уже п'ятий рік як у в'язниці. Вона ще не відома нам, та... Скоро і до цього "докопаємся".
— То ти думаєш, що він ще живий?
— Чи вірю я в це? Чи думаю я, що це так? Я знаю це! Він живий! Він виживе... Він виживе...
— Добре...
— Що добре?.. Конвой, у якому везли мене і ще інших офіцерів, наближених до Давіана, перехопили ті, кого ще не встигли схопити. Ми почали нагромаджувати сили. Відтоді я тут, у повстанні, яке ще і не розпочалося. Так скоро... Скоро розпочнеться нова громадянська війна. Ми скинемо корумпований уряд! Він прогнив із середини. І скоро йому настане кінець.
— Ти дійсно думаєш, що уряд такий, як ти сказав?
— Я не думаю, я знаю! Думаю тут уже без нас впораються.
— І що ти пропонуєш?
— Пішли, думаю вам краще особисто з'явитися у нашому генштабі. Може і встигнемо до появи полковника. Беріть своїх людей, ми будемо вирушати. Дорога не те, щоб далека, та уже вечер, і не хочеться їхати серед ночі.
— Добре, я відійду до своїх, добре?
— Без проблем.
Голіаф відійшов від Тіта. Він здався йому дивним. Та не схоже, що він брехав. Все-таки якщо сюди відправили таке озброєння, то можна довіряти їм. Та і інших варіантів не було. Залишатися тут? Ні, уже краще зустрітися із місцевим командуванням.
Інші тамплієри стояли по периметру. Стерегли, так сказати. Голіаф їх гукнув, і вони почали повільно іти до нього. Пафос... Пафос перед звичайними солдатами - невід'ємна частина Тамплієрус. Ще б якусь пафосну промову для повноти картини.
— Усі тут? Так... Ми відправляємося до генштабу повстанців. Бажано це зробити до сутінок. Питання є? Ні, то добре. Рушаємо зараз, беріть з собою лише саме необхідне.
Тамплієри зібралися, сіли у транспортники, і вирушили в дорогу.
Вільного місця у транспорті майже не залишилось після тамплієрів. Та, воно було. Через монітори, броньованого транспортника Федерації, було видно ліс, який плавно переходив у лісостеп, а згодом і у чистий степ. Навколо пагорби, вкриті травою. На них ростуть поодинокі кущі. Небо роз'яснювалося. Пробивалися промені світла поміж хмар. Хмари уже не були такими свинцевими. Вони уже ніжного білого кольору. Хмари плили за горизонт, на якому було видно гори. А над найвищою із гір зависла зірка, яка не давала мороку окутати нас. Та і вона повільно запливала за горизонт. Ще трохи, і тамплієри уже не бачили її, та все ще було видно її промені, які із останніх зусиль не давали мороку перемогти, до останнього стримували ніч. Горизонт горів яскравими жовтогарячими, жовтими, червоними і оранжевими кольорами. Навіть хмари зафарбовувалися. Красивішого заходу сонця важно уявити. Мабуть, цей захід один із красивіших, що лиш може бути. І точно один із красивіших, що бачив Голіаф, хоча і через монітор, та картина прекрасна. Попід дорогу почали загорятися вогні, що замінили зірку, та не її красу. Хоча і вони були красивими. Повсюди морок, ніч, а по краях дороги, пунктиром розкидані ліхтарі, які розганяли морок, і давали проїхати далі. Вдалі виднілися вогні міста, і судячи по
всьому, воно було гігантське! Мабуть, столиця. Хоча це просто вогні, які можуть і обдурити. Всё-таки доїхати до настання ночі не встигли. А на годиннику лише ранок... Планетарний і бортовий годинники сильно різняться у показниках. Та це і не дивно. Не може ж повсюди бути день. Планети хаотично рухаються, а не синхронно у всьому світі.
У місті через ніч майже нічого не було видно. Транспорт став перед якоюсь будівлею, тамплієри вийшли із іншими. По проханню Тіта, вони слідували за ним. Він відвів їх по кімнатах, де вони і заночували.
Ранок розпочався добре для Голіафа. Він зміг виспатися, що довго йому не вдавалося. Він подивився у вікно, та побачив лише білу стіну сусіднього будинку. Та кімната, у якій спав Голіаф була багатою. Різні вазони, оздоблені, дерев'яні меблі. Силова броня тамплієра, що стояв між ліжком та стіною, мов охоронець, навіть псував загальне враження. Хоча як декорація підійшов би, та краще почищений. Сама силова броня стояла, наче всередині була людина. Голіаф став перед нею і подивився прямо у вічі бездушній машині, яка для нього стала другою шкірою. Він дивився на шолом, що нагадував лицарський, наче той зараз йому відповість. Та цього не сталося, і Голіаф зайшов із іншої сторони. Повністю броня не було замкнута, і Голіаф відкрив її. Якось таки і заліз всередину, без сторонньої допомоги, увімкнув системи костюма, які уже самі замкнули костюм. Він довго намагався самому одягти костюм. Хоча його знімати на завданні не рекомендовано. Та і спати у ньому незручно. Ще й на ранок голова болить. Голіаф ще раз підійшов до вікна, наче сталося диво, і можна було побачити ще щось, крім стіни. Та як тільки він підійшов до вікна, то двері у кімнату відчинилися.
— Добрий ранок, тамплієре,— почувся спокійний голос Тіта. Голіаф обернувся.
— Добрий.
— Полковник чекає вас. Якщо згодні, то я вас відведу до нього.
— Ну, давай.
Кабінет полковника був і не таким великим, як уявляв собі Голіаф. Хоча і не малий. Посередині великий Т-подібний стіл. На ньому стояли склянки з водою, ручки, якісь папери, мікрофони. Голіаф сів прямо перед самою "шапкою" стола, перед полковником. Сам полковник одягнений у зелену форму із синіми наплічниками, у яких були жовті краї. Зовнішність полковника зовсім непримітна. Це був полковник Блеквуд. Він один із тих, хто був наближений до Давіана та його не ув'язнили. Причини невідомі. Мабуть, адмірал постарався.
— Добрий ранок, тамплієре.
— Добрий ранок.
— Мабуть, вам цікаво, чому ви тут насправді? Чи це не так?
— Мушу визнати, що цікаво. Хоча вантаж і важливий, та просто так нас би не відправили на його захист. Так, чому ми тут?
Полковник усміхнувся і відповів,— З чого розпочинати? З самого початку, чи зразу до самої суті?
— Друге.
— Добре. Ви повинні допомогти нам із визволенням деяких людей із в'язниці. Так, як ми не можемо це самі зробити, та і це може нас видати, а якщо це зробить Імперія, то це усе змінює. Усі будуть зайняті тим, що шукатимуть спосіб, яким ви сюди попали, та як вони хоч трохи дойдуть до істини, то буде уже пізно.
— Доволі цікаво, та як ми невеличкою групою захопимо в'язницю, яка буде добре охоронятися? Чи у вас і на це є план?
— План є завжди. На те  нам і ваша техніка. Та зараз трохи рано для цього всього. Це все потрібно зробити швидко. Напади на в'язниці повинні бути із невеликим інтервалом, та одна із в'язниць нам досі невідома.
— Я можу уже поцікавитися, хто наші цілі?
— Звісно. Мені немає, що від вас приховувати. Тим більше, що це для нас усіх у пріоритеті. У першій в'язниці тримаються ті, хто пішов проти системи, а інша більш цікава. У ній нам потрібна всього одна людина. Ми не знаємо, чи підтримає вона нас, та повинна, у неї немає іншого вибору.
— Тул?
— А ви звідки знаєте?
— Тіт проговорився.
— Ехххх, чомусь я не здивований, що він колишнім друзям це усе розповів.
— Так, а не могли ви б про нього розповісти?
— Даремно ви це. Він уже наврядчи повернеться у Імперію, та не із своєї волі. Хоча ні, це як раз його воля. Та не буду глибоко копати. Він був правою рукою Давіана Тула, поки його не ув'язнили. З того часу він прагне визволити свого "друга". Він уже давно не імперець, та і не наший. Він буде вірний вам, поки ви вірні нашій спільній цілі.
— Я так і не розумію, що ним рухає.
— Так запитайтеся у нього самі.
— Питав я уже, і те ж саме. Незрозуміло, що ним рухає, і це навіть лякає, якщо задуматися.
— Ним рухає бажання визволити Давіана, і далі служити йому вірою і правдою.
— Та з чого така відданість? З чого таке бажання?
— А це ніхто, крім наближених до Давіана не знає, та зараз майже усі вони ув'язнені, а інші страчені.
— І до речі, чому така ненависть уряду до Тула, та усіх його наближених?
— Це так і ніхто точно не знає. Наша версія така: Давіан не вигідний новій владі. Він лише заважає їй, на його місце можна посадити когось, хто буде пішкою, не задаватиме зайвих питань, не буде біотиком. Як він досяг усього цього так і ніхто не знає, хоча зараз йде вербовка старого уряду. Він ніколи не розповідав про своє минуле, а архіви із ним засекречені.
— І що це за така темна конячка? Вас це не хвилює?
— Могло б хвилювати, якби я його не знав. Так, я один із тих, хто знав його, та до мене репресії не дійшли. Швидко встиг "переналаштуватися".
— Тож... Чому ви усі так надієтесь на нього? Чому так його шукаєте? Скажіть, що у ньому особливого? Що?!—викрикнув невдоволений Голіаф.
— Не кричи мені тут!— викрикнув у відповідь полковник.
— Що ж... Я погарячкував... Та, всеодно. Що в ньому особливого? З чого такі надії? Як на мене який би він не був, та такі надії...
— Я не хочу відповідати на ці питання, та... Та для співпраці це потрібно... В його голові багато знань, що потрібні нам. Крім того він із вищого командування, яке нам потрібне. Також у всій Федерації не знайдеш такого командувача, як він. Також він дуже сильний біотик, уміє надихати солдат, і об'єднувати навколо себе інших, хоча і сам не помічає цього. Що ще сказати... Та і в боротьбі з Ієрихоном його знання важливі.
— Добре, важливий, так важливий.
— Ехххх, як зустрінеш його, то зрозумієш.
— А якщо не зустріну? То що тоді? А що, якщо він уже не в живих? Що тоді? Плакало ваше повстання?
— Заспокойся. Я ще терплю тебе через те, що у нас спільна мета. У нас є повно планів і без Давіана, та за його присутності багато, що може змінитися.
— Стільки надій на одну людину... Добре... То ви один із наближених Тула?
— Так.
— Так чому ви не розповісте мені, чому Тіт так раптово зрадив свою країну?
— Я знаю, та ця інформація не розповсюджується за наш круг. Вибачте, та я це не можу розповісти. Ви от розповіли б мені про внутрішній лад свого ордену?
— Так, це не... Добре... Це не стосується завдання. У вас є плани першої в'язниці?
— Так, звісно— полковник взяв із стола синю папку і кинув її Голіафу.— План, розклад патрулів, список в'язнів, навіть те, що дають на обід охороні.
— Останнє буде особливо корисне...
— Це я так... Ми вас повідомимо, як усе буде готово до операцій. Планування на завершальній стадії, щоб ви розуміли.
— Так, і які ваші цілі? Заради чого це повстання?
— Це не просте повстання, тамплієре... Зовсім не просте... Це - революція!— на це тамплієр лише усміхнувся, хоча цього і ніхто не бачив.
— І що ви зміните? Просто прийти до влади?
— Ми тут заради народу. Вам ще не зрозуміло, та у нас маже та сама Імперія, без образ. Тут майже ваш тоталітаризм, вибачте, та ми не за це боролися. Ми боролися за демократію, свободу, незалежність. Хоча б останнє у нас є. Та і відновити мир між нами. Хоча ми різні, та... Та не можна так продовжувати. Пора забути старі образи і дивитися у майбутнє. У нас спільний ворог - Ієрихон. Він знищить людську цивілізацію, у її теперішньому вигляді, ще за декілька століть. Може, навіть, ми створимо конфедерацію. Так, в принципі, буле ще більш демократично. Я так думаю. Є багато нюансів, і я навіть не знаю. Та добре, зараз не про це.
— Є ще питання?
— Ми будемо поки що тут проживати? Чи у другому місці?
— Тут. Ще питання?
— Та, начебто ні. Буду задавати питання по мірі їх появи.
Полковник встав і віддав честь. Голіаф відповів тим же, і вийшов від полковника. Це було для нього полегшенням. Не сподобався йому полковник, та наказ є наказ. Він багато, що хотів сказати на рахунок Давіана, та стримувався. Постоявши ще близько хвилини, дивлячись у двері, Голіаф повернувся і пішов.