Кіра подивилася в зеркальце, що було у її не надто просторій каюті. Її погляд привернула товста книга із пожовклими сторінками і чорною обкладинкою, що лежала на полиці. Її охопили сумніви: "А чи те я шукала? Можливо... Але якщо це так? Що сталося з Давіаном? Невже мої надії тануть, мов сніг на сонці?". Вона стояла і дивилась на цю книгу, після чого ріско взяла її і почала нервово листати сторінки, заляпані дивними символами та моторошними малюнками. На мить жриця зупинилася й почала вчитуватися в текст. Зверху сторінки було написано великими літерами "Avataris". Рядок за рядком, абзац за абзацом, сторінка за сторінкою Кіра перечитувала в надії знайти відповідь на своє ж питання. Та нічого такого написано не було. Жриця розчаровано закрила книгу і поставила на місце. "Мабуть, я помиляюсь, чи ні? Ні! Тут точно щось не те"— сказала про себе Кіра й вийшла із каюти. "Я повинна дізнатися. Я, або ніхто...". Вона не звертала уваги на інших, лиш, майже бігом, йшла по коридорах поки її хтось не взяв за плече. Вона обернулася й перше, що побачила, то це імперську форму.
— Щось сталось?— спокійно промовив до неї Тіт.
— Так. Ні. Ні, нічого— не чекаючи такого питання невпевнено сказала у відповідь.
— По тобі такого не скажеш. Говори уже, на мене можна покластися— Тіт уже трохи стурбувався, побачивши реакцію Кіри.
— Нічого— відрізала та.
— Як це нічого? Подивись на себе? Що сталося?— наполягав імперець.
— Добре... Не тут— Кіра знала, що Тіт просто так не відступить, поки не дізнається— Пішли— промовила Кіра і, не дочекавшись відповіді, пішла далі.
— Можеш хоч пояснити, що відбувається?
— Можеш хоч помовчати? Це не для широких верст!— не помітила, як викрикнула це на весь коридор— Слухай, я і сама не знаю ще точно. Просто іди мовчки, добре?— нервово продовжила та.
— Добре-добре...— уже не став наполягати Тіт. Він лиш мовчки йшов за жрицею. Поки ті не прийшли у медвідсік. Кіра сіла за комп'ютер і почала щось шукати у медичних записах.
— Так, що сталося? Може розповісиш?— знову продовжив своє, сівши коло Кіри.
— Результати обстеження Давіана.
— Що ти задумала? Невже це ти його тоді?!
— А може це ти? Тіт, не вмикай дурня— сердито відповіла та.
— Тоді що ти шукаєш?
— Відповіді... Відповіді...— промовила та, знову подивившись на результати обстеження.
— Якого...— Тіт не мав слів, у нього наче забрало мову від побаченого.
Тим часом я сидів на містку. Попереду ретранслятор і весь флот прямує до нього. Попереду фрегати й крейсера пройшли скрізь нього і зникли. Дредноут повільно влітав всередину, ледве поміщаючись. Якесь дивне відчуття  охопило мене, та я не звертав на це уваги. Ми опинилися по той бік ретранслятора, де розгорнулася битва. За дредноутом вийшли ще сотні кораблів. Із ангарів вилетів рій білих перехоплювачів і направився вперед. Проти нас стояла блокада лояльних уряду військ. Вдалі виднівся дредноут старого зразка. Такий, який був у мене...
— Привести "Лібератора" до готовності!— крикнув я, після чого наблизив тактичну карту до дредноута ворога— Курс на дванадцять годин! Повернути "Лібератора" на шістнадцять градусів десять мінут! Зарядити акумулятори на повну! Вогонь по команді!— кричав я на весь голос, стоючи перед картою. Зав'язався бій між лоялистами і нами. Фрегати стали дугою навколо фронту, а за ними зразу вишикувалося троє лінійних крейсерів, що вели вогонь по найбільш небезпечних ворогам.
— Аккумулятори повністю заряджені!— викрикнув хтось попереду.
— Вогонь!— на мить світло на містку моргнуло як гармата вистрелила. Три червоні нитки вмить досягли дредноута ворога, та нічого не відбулося— Щити! Зарядити акумулятори знову! Вогонь по готовності! Дві ядерні торпеди по курсу об'єктів номер два-два-п'ять та два-три-два— дві величезні торпеди із носу корабля вилетіли по курсу двох есмінців лоялистів. Лиш як я встиг віддати наказ, лазгармата ворога зарядилася й вистрілила прямо в місток. Простір навколо лазера наче викривлявся, немов хвилі по воді— Перенаправити енергію на генератор щита!— нитка лазера зникла вмить і "море" заспокоїлось. Вдалі показалось два великих вибуха і все навколо на мить сховалось за занавісом жовтогарячого полум'я, яке зникло так же швидко, як з'явилось.
— Заряд аккумуляторів?!
— Сорок два відсотка!
— Змінити ціль на об'єкт один-чотири-два!— гармата "Лібератор" повернулася трохи вліво і зупинилася.
— Готово!
— Вогонь!— крикнув я і замість трьох лазерних ліній з'явилося лишн одна, але й та змогла пропалити есмінець і якимось чудом зачепила реактор, після чого на місці величного корабля з'явилася кучка уламків. В цей час спалахнуло декілька вибухів і один із крейсерів попереду спалахнув, немов сірник, а в наступну мить він уже розлетівся на маленькі частини — Авіаносець номер чотири, зайняти позицію на місці знищеного крейсера номер три! Випустити штурмовиків!— велетенський продовгуватий корабель став попереду дредноута й з його верхньої частини почав вилітати рій штурмовиків, що біли набагато більші за перехвадчиків. В цей час група перехоплювачів лоялистів досягла перших кораблів строю, якими були фрегати. У відповідь на це один із фрегатів спричинив електромагнітний імпульс, що знерухомив як і ворога навколо себе, так і себе ж. Лінійні крейсера почали поливати поле битви вогнем із безлічі невеличких бортових гармат. Всі намагалися захиститися від безлічі менших кораблів, що носились то туди, то сюди — Стан щита?
— Шістдесят відсотків. За даного приливу енергії щит буде відновлений до ста відсотків через три години тринадцять хвилин, сер.
— Перенаправити енергію з двигунів на гармату. Яких зараз заряд?
— Сорок один відсоток.
— Повідомити при заряді в дев'яносто!— сказав я, після чого на невеличкому передатчику на вусі перемкнув частоту і продовжив наказувати— Групі перехоплювачів номер Зета-Дев'ять перевести вогонь на фрегат підтримки один-два-нуль, що перед авіаносцем ворога. Знищити, або вивести із ладу озброєння до прибуття групи штурмовиків Альфа-один, Зета-Дев'ять, як чути?— промовив я і прислухався.
— Якість зв'язку чудова, сер. Змінюємо курс відповідно до нової цілі— із оптимізмом промовив капітан групи.
— Доповісти про пошкодження.
— Серйозно пошкоджено Зета-Дев'ять-три. Інші кораблі у відносно хорошому стані, сер.
— Після прибуття штурмовиків повертатися групі на авіаносець. Альфа-один завершать справу.
— Принято.
— Давіан Тул, кінець зв'язку— холодно промовив я, після чого знову виключив передатчик— Згодом група Зета-Дев'ять доповіла про успішне знищення фрегата і повертається на приписаний авіаносець. Попереду дредноута ще з десятків три фрегатів було знищено, поки перехоплювачі лоялистів не відступили, мабуть, дозаправитися. Мобільні, невеличкі, із малим запасом палива. На жаль, чи на щастя, ми ще не знайшли доступний спосіб виробництва енергії на таких малих кораблях. Тому приходиться заправляти їх рідким паливом для створення реактивної тяги.
— Заряд аккумуляторів дев'яносто відсотків!— крикнув хтось попереду.
— Перенаправити енергію на двигуни знову. Повернутися на дві години, приготування бортові гармати до пуску термоядерних зарядів по курсу дредноута ворога— після моїх слів корабель трохи труснуло, та дредноут почав повертатися.
— Гармати готові!
— Три залпа під ряд по курсу дредноута лоялистів. Вогонь по готовності!— Крикнув я і знову ворог вистрілив у нас. Так же само пішли "хвилі", та на цей раз ближче...
— Тридцять відсотків щит!
— Заряд гармати?
— Сто відсотків! Дозвольте відкрити вогонь!— стурбовано хтось говорив попереду
— Чекати! Повернути гармату на місток ворожого дредноута, чекати...— Термоядерні заряди полетіли, залишається лиш чекати. Надіюсь, штурмовики встигли знешкодити хоч половину фрегатів із ПРО.
Навіть звідси я бачив як група перехоплювачів поверталась на борт авіаносця. Крейсер збоку нарешті вистрелив із своєї лазерної гармати й влучив у есмінця лоялистів, що підлетів занадто близько до наших позицій. Нажаль, у крейсера недостатньо потужний реактор щоб поставити на нього гармату дальнього радіуса ураження. В цей час доповіли про влучання семи із дев'яти випущених термоядерних зарядів, на що я крикнув відкрити вогонь із лазгармати "Лібератор". Три яскравих промені вперлися в щит дредноута. Ці десять секунд були наче вічність. Та на останній момент чудом щит ворога пав і лазери влучили в місток.
— Пряме попадання по містку!— Хоча я й сам на карті бачив як від моделі дредноута відлетів місток. Загалом якщо подивитися на карту, то видно лише прямокутники і трикутники із різними позначками, що відрізняє один тип корабля від іншого. Карта в реальному часі. Із кожного корабля йде сигнал на дредноут, що дає змогу створити динамічну картинку. Та серед цих геометричних фігур виділяються крейсера, емсінці та дредноути. У всіх своя 3D модель. Так-то наші кораблі позначені жовтим кольором, а лоялисти - червоні— Висунути есмінців на першу лінію. За ними фрегати і крейсера. Авіаносці в кінці коло дредноута. Повний курс вперед на позиції ворога. Їхній дредноут виведений із строю! Також командира групи Зета-Дев'ять до мене— промовив я і обернувся на звук відкриття дверей. Гук розійшовся по всьому містку. Тіт, мабуть, спішив. Він віддав честь і став праворуч від мене перед картою.
— Здається, ми виграємо, Давіане.
— Інакше й бути не могло під моїм командуванням— з гордістю промовив я, знаючи, що важко уявити більш оптимістичний фінал бою. Звісно, бій ще іде, та я не думаю, що щось зміниться.
— Прийшла вістка від Голіафа і його тамплієрів— стурбовано промовив Тіт, поглядаючи на мене.
— Що там таке? Що сталося?
— Він передав, що до нас прийде Інквізиція...— сказав той і опустив очі.
— Інквізиція... Ні, ні! Тільки не не ваша інквізиція. Ради всього святого, чому ми зв'язалися з імперцями?— візит інквізиторів - не хороший знак. Паніка і злість... Щось середнє між цим мене охопило.
— Що накажите робити? Вони скоріш всього ближчим часом доберуться до нас. Адмірале?— Тіт дивився на мене, а я на нього. Запанувала мертва тишина на всьому містку. Немов сам час зупинився.
— Інквізиція...— мабуть, у всіх присутніх від цього захолола кров у жилах... А у мене забрало мовлення... — Знаєш, що сталося після візиту до Блеквуда? Знаєш? А я тобі скажу, його знайшли у власному кабінеті з численними побоями! Усе! Абсолютно усе, що може хоч якось не в нашу користь щось сказати негайно знищити й доповісти мені! Уже! Уже починай! Бери що хочеш, я скоро й сам до цього долучусь— аж голова розболілась... Витерши холодний піт з лиця, я знову подивився на карту й оцінив становище— Який заряд акумулятора?
— Сорок відсотків— ледве сказав хтось попереду.
— Повернути "Лібератор" на десять годин. Ціль - есмінець. Вогонь— гармата повільно повернулася та вистрілила прямо в борт есмінця й той розлетівся на шматки— Зарядити акумулятори до дев'яноста відсотків і перервати зарядку. Гармату в початкове положення— мене перебив гудок на годиннику. Звонив Велеріум... Ввімкнувши передатчик знову, я промовив— Я трохи зайнятий. Завершую бій, що там?
— Інквізиція там... Вони на протязі тижня повинні до тебе добратися...
— Уже знаю... Вже почав чистку всього. На випадок чого я маю козир в рукаві...
— Бачу до тебе швидше донесли цю інформацію. Шкода, що до Блеквуда не встигли....
— Живий там?— промовив із невпевненістю я, згадуючи картину, що побачив...
— Йде на поправлення... Давіане, нам потрібно поговорити. Ти розумієш...— голос затих, на декілька секунд панувала мертва тиша.
— Добре, зрозумів. Ще щось?..
— Ні, можеш продовжувати перемагати. Після візиту інквізиторів зустріч на місці. Сам знаєш— Промовив той і вимкнув передачу. Тепер час глобальної чистки усього...
    Кіра тим часом сиділа у медичному відсіку і змальовувала щось собі у книгу. На її лиці проскакували нотки відрази, захоплення і знову відрази. Раптом двері в кімнату хлопнули й вона різко закрила книгу, й подивилася на звук. Це зайшов Тіт, котрий зайшов і став позаду жриці. Та відкрила книгу й почала далі переносити на папір побачене.
— Давіан дав мені повну волю... Потрібно знищити все, що може бути компроматом на нас, чи Давіана.
— Дай ще з годину, я зайнята— сказала Кіра, розуміючи, що це все потрібно видалити...— Запишу це все й видалю. Дай тільки час— вона нервово водила олівцем по паперу й ненароком зламала його— Та щоб його... Година, максимум півтори. Добре?— Кіра навіть не дивилася на реакцію Тіта й заточила олівець знову.
— То, що це може бути? Це якась хвороба, чи що?— говорив Тіт, не розуміючи нічого на моніторі.
— Може це космічний СНІД, а?— різко промовила та.
— Я просто сказав свою думку, чого ти?
— Я й сама не знаю, що це. Краще знайди тих лікарів, що біли причетні до огляду й приведи їх сюди— говорила Кіра, не відриваючись від книги— А ще краще зараз.
— Добре-добре, як скажеш. Не буду заважати— промовив Тіт відійшовши від Кіри й доказав— У випадку чого це в тебе матеріал для книги. Вирішила писати свою книгу.
— Та йди вже... Книгу пишу...— Жриця намагалася якомога чіткіше перемалювати побачене й описати побачене. Майже кожна нова сторінка була із тим чи іншим малюнком органа, системи органів, описі цього всього та власних думок, що писалися окремо від всього іншого. "Мої надії тануть, немов сніг під весняним сонцем"— єдина думка, що крутилася в голові жриці й не давала їй спокою... Слово за словом, рядок за рядком, сторінка за сторінкою вона писала й описувала те, що більшості не зрозуміле. Вона шукала закономірності там, де простолюдина бачить лиш хаос...
Кіра вже завершувала свою справу, коли двері відчинилися і зайшли в кімнату троє лікарів, що не розуміли, що відбувається. Жриця закрила книгу й відставила в бік олівець. Підніматися вона не спішила, лиш повернулася на стільці до "гостів".
— Що ж, дорогі медики, вам відомо, чому ви тут?— та відповіді не дочекалася й продовжила— хто ще знає про результати обстеження адмірала?— після цих слів та піднялася й підійшла до них ближче, стала перед одним із лікарів і підняла його опущену голову— Хтось ще знає?
— Ні... Ніхто...— невпевнено промовив той.
— А сам Давіан Тул?— жриця опустила свою руку й повторила— Давіан знає результати?
— Ні, лиш присутні тут.
— Що ж, нехай це тоді так і буде, добре? Ні, не винять себе, ви все правильно зробили і будете правильно робити, якщо продовжите мовчати— монотонно і спокійно говорила Кіра— Це не повинне вийти за ці стіни, ви це розумієте? Як мінімум наші недосоюзники заберуть Давіана. А з ними і спишуть всіх нас. Зрозуміло?— уже більш грізним голосом промовила та.
— Так, я погоджуюсь з цим.
— От і добре. Всі ми розумні люди і розуміємо чим це може закінчитися. Можете бути вільні, лиш не робіть дурниць. Я йому сама розповім— сказала та й знову сіла за роботу— Тіт, якщо потрібно, то проведи з ними бесіду, добре?
— Що ж, я з радістю розповім у деталях, чому розповідати всім погана ідея— підіграв їй Тіт, хоча й не хотів нічого такого робити, лиш залякати. Він розумів, чому Кіра так не хотіла щоб про це всі дізналися.
    Пройшло декілька днів, мене розбудив голос Ари. Я, не зважаючи на все, одягнувся й промовив— Що там?— ще не проснувшись сонним голосом промовив я в пусту кімнату.
— Імперські інквізитори стикуються з дредноутом через пів години, адмірале— єдине, що я зрозумів, то це Інквізиція, все інше я уже не слухав— Ви просили повідомити мене про це все— зірвавшись ж місця, я почав приводити себе в порядок.
— Все потрібне було стерте?— сказав я, переставши чистити зуби.
— Так, я перевірила всю базу даних дредноута і командних кораблів. Поки ви спали до вас дзвонив адмірал Велеріум.
— Добре, потім, десь, передзвоню. Нагадаєш. До речі, ми взяли столицю?
— Ні ще. Сильний опір.
— Тоді добре, я їсти і в ангари. Дивись за всіма діями інквізиторів і записуй— після цих слів я відчинив двері й пішов їсти чергову порцію не надто смачної пасти, крім якої не було нічого. Відчинивши дверці холодильника, я подивився й сам не помітив, як почав говорити:" Паста з овочами, паста зі свининою, паста зі яловичиною, і ще, і ще... Взяти на сьогодні пасту, чи може пасту?"— на цій нотці я зловив себе за тим, що розмовляв сам з собою, взяв невеличку пластикову коробочку, в якій повинен бути мій сніданок, й зачинив холодильник. Розігрівши пасту в коробці, я зірвав шар фольги, зверху й пішов запах м'яса. Смачно пахне... Нажаль, на смак ця паста не така смачна. "Буде потрібно набрати чогось смачнішого на планеті. Набридла уже ця сіра маса. Хочу щось нормальне..."— та поївши, я подивився на наручний годинник і поспішив на нижні поверхи щоб зустріти "гостей". Як зазвичай, по коридору постійно хтось ходив. Попутно віддаючи честь, я йшов до ліфта й на ньому опустився нижче. Ліфт от-от повинен уже був зупинитися. Я трохи поправив форму й вийшов у просторі ангари із сотнями кораблів. Зета-Дев'ять, наче, ще не переправився сюди. Що ж, і де Інквізиція, уже час. Витягнувши із кишені передавач, я вчепив його на вухо й промовив: "Ара, де там Інквізиція? Мені довго чекати?". Натомість вона відповіла, що уже перед носом дредноута й заходять на посадку. Я подивився на гігантські відкриті ворота із видом на космос. Так, уже було видно грубе породження імперської інженерної ідеї, що летіло всередину. Корабель із символікою імперії спокійно пройшов через синьоватий туман у воріт й сів на вільному місці в ангарах. Звідти вийшло двоє інквізиторів. Всі в екзоскелетах, красиві... Темні елементи броні, імперські орли на наплічниках. Погляд мов їм усі щось винні. Позаду них вийшли тамплієри, що здавалися гігантами поруч із своїми "друзями". Вони підійшли ближче до мене і я ледве затримував посмішку. Думав, що буде хтось страшніший, а  я за них в екзоскелетах вищий на голову. Один інквізитор пішов кудись в сторону із двома тамплієрами, коли другий стояв із одним охоронцем передімною.
— Тож, це ти Давіан Тул?— тихо промовив карлик й подивився на мою форму.
— Так, це він— одізвався тамплієр позаду. Його голос був якийсь знайомий. Я уже догадувався, хто це.
— Не тебе запитував— пробурчав інквізитор і тамплієр замовк— Що ж, адмірале— той повернувся уже до мене й помітив мій зверхній погляд, який було просто неможливо приховати перед цим нікчемою із високою про себе думкою— вам відома ціль нашого візиту?
— Допомогти добитися спільної цілі? Може допомогти навести порядок на нових планетах? Чи ще щось, що допоможе нам?— говорив я, намагаючись не показувати своєї думки про нього— Чи ціль вашого візиту трохи інша?
— Трохи інша. Ми намагалися зв'язатися з вами дві години назад, та безрезультатно. Чому ви не відповіли на вхідний дзвінок?
— Мабуть, тому, що я спав. Дізнався про ваш візит лиш пів години назад. Вибачте за...— на секунду задумався, чи повинний я вибачатися перед такими, як він— За незручності.
— Добре. Нам потрібна повна свобода дій і гарантія безпеки. Будь-яка спроба супротиву буде розцінюватися як супротив імперії Трей— продовжував зверхньо говорити той.
— А якщо я вирішу, що нам пора завершити співпрацю, то я можу кинути вас в карцер до кінця життя? Ні, це не погроза, а лиш попередження. Я не буду терпіти безчинство і свавілля на борту— вирвалося само собою. За цю хвилину-дві я встиг зненавидіти цього карлика із високою про себе й імперію думкою. Звісно, та що ж я знаю про прекрасне життя без права голоса й особистості? Що я можу знати про тоталітарність, коли все життя жив вільним. Яким же можна бути щоб вважати жорстку диктатуру кращою за свободу, демократію?
— Одначе, у вас є відчуття гумору— він навіть посміхнувся! Що він думає про нас? Що у нас тут лиш хаос? Жалюгідний імперець... Спалити б його на очищаючому полум'ї, на якому було спалено безліч волелюбних громадян— Ми можемо продовжити розмову в місці, де мало зайвих очей?
— Можемо піти в кабінет для нарад. Там нікого немає— пробурчав у відповідь тепер я...
Тепер у ліфті стояв не один я, а ще й гості. Місця було мало разом із тамплієром, що й приходилося стояти біля цього імперця.
Двері ліфта нарешті відчинилися і я рванув вперед. Відчинивши двері кімнати для перемовин, я пустив туди спочатку "делегацію", а потім сам зайшов і зачинив двері. Я сів подальше від інквізитора й ми продовжили розмову.
— Інквізиція вирішила перевірити щирість ваших намірів на довгочасну співпрацю. Для вас це велика честь повинна бути— інквізитор сів на стілець, що ледве тримав на собі весь тягар екзоскелету й гордості інквізитора.
— І що від мене потрібно?— промовив я, спершись на спинку крісла й добавив— я, наче, не готовлю змову проти вас.
— Ми це перевіримо, адмірале. Тож, я хотів би обговорити з вами подальші дії— на секунду з'явилася посмішка на його обличчі, або мені це здалось...— Ми ж повинні знати про подальші дії наших союзників.
— Після взяття планети, чи більш глобально?— гордий... Що ж, сам захотів. Тепер не відвертиться.
— В глобальному плані.
— Якщо в глобальному, то— на секунду задумавшись, я продовжив— було б добре об'єднати наші флоти для наступного удару по лініям комунікацій офіційного уряду й відрізати прилеглі сектора від поставок. За тим будемо прориватися через оці системи, що ледве стримують Ієрихон. Пройшовшись по послабленій зоні ми, по-перше, відкриємо сектора для набігів фанатиків, що послабить ворога. А також дасть нам змогу із меншими втратами прорватися далі— на невеличкій карті, що лежала на столі, я обвів приблизний маршрут і кинув її інквізитору. Той подивився й задумався.
— А не занадто ризиковано аж так далеко заходити вглиб територій ворога? Флот буде легко перехопити.
— Чи багато воїнів встигають перехопити стрілу, що летить прямо в серце?
— Це дещо інше...— той подивився на мене як на божевільного.
— Швидкість на все. Ми не будемо затримуватися і так само швидко покинемо все те, як з'явилися, інквізиторе.
— Тобто ви хочете швидко пробратися до столиці сектора й потім покинути все?
— Якщо на нас пришлють весь флот регіону, то ми зможемо довго триматися. Вони ослаблять фронт, що лиш потрібно для ударних груп, що вдарять по незахищеним системам.
— Тобто флоті на пориві будуть лиш приманкою?— недовірливо промовив той, не те щоб він до цього довіряв мені, але на цей раз прямо таки недовірливо-недовірливо— Для того щоб за допомогою хитрості винудити їх покинути позиції і задати удару?
— Саме так— впевнено відповів я, хоча я трохи іншу ціль маю. Більш корисливу...
— Часто таку тактику не зустрінеш. Це уже про шось говорить, ні?— інквізитор сперся на стіл.
— Це говорить лиш те, що ефект несподіваності буде максимально ефективним. Ніхто цього не чекає від нас— Продовжив настоювати на свому.
— Я хотів сказати де що інше, адмірале.
— Я зрозумів, що ви хотіли сказати, та ви почуйте мене. У вас занадто стандартні тактики. У Ієрихона тактика набігів. Все стало надто стандартним. Уже на кожну дію є своя протидія. Це як артилерія б'є піхоту, артилерію авіація, її зенітні загони, тих танки, а танків піхота— Я навіть, уже сам повірив у те, що говорю. З'явився азарт...
— Несподіваність це така річ, що зараз вона є, а через секунду і слід простиг.
— Грамотно складений план не те, щоб виправдає надії - він зробить навіть більше, ніж очікувалось!.
— Грамотно складений план?— з такою же недовірою до всього говорив той.
— Так!
— Добре... Коли план буде готовий?— я цого лиш чекав. Хоч і він інквізитор, та за просто так він мене не звинуватить. Немає доказів.
— А він уже й готовий.
— Можу я на нього глянути?— в його очах на мить засвітилася іскра цікавості, яку той відразу втопив. Після його слів, мовчки піднявся і підійшов до шафи в кутку кімнати. Відкривши, взяв футляр із картою й знову зачинив на замок шафу.
— Ось план маневрів, патрулів і так далі— промовив я, виймаючи карту й поклавши її на стіл й добавив— Електронної версії плану ще немає. Буде після того, як одобрять план.
— Що ж— промовив той, почавши роздивлятися карту— План складний. Важко реалізувати так багато синхронних дій...
— Про це можна не хвилюватися— перебив я.
— Добре, я доведу до відома про ваш план— неохотно промовив той.
— Надіюсь на те, інквізиторе. Я підготую копії карт. Це займе декілька годин.
— Добре— той піднявся і пішов до дверей. Коли тамплієр рушив за ним, то інквізитор наказав тому наглядати за мною.
Сівши на стілець, я подивився на тамплієра— Ну, можеш сідати кудись...— той сів на металеву софу, що ледве тримала його. Той зняв шолом і я остаточно впевнився в тому, що це був Голіаф. Щоб не кричати через пів кімнати, взяв стілець й підійшов до тамплієра ближче— Не надіявся я тебе так швидко побачити. Дякую, що попередив завчасно. Не хвилюйся, тут немає камер, про нашу розмову ніхто не дізнається. Розповідай що і як.
— Я теж не думав тебе так швидко зустріти. Не при таких обставинах...
— Як ви витримуєте цього...— я на мить зупинився щоб дібрати слово й продовжив— Зарозумілого інквізитора...
— Уже звик... Не всі такі, як він. Є хороші люди...
— Що ж, як життя?— промовив я і зняв адміральський кашкет.
— Та нічого. Останнім часом стали дуже часто відправляти на завдання. Намагаюся вижити в цьому хаосі.
— Може спробуєш до нас якось перевестись? Тут тебе поважають. Тут ти свій— я подивився тому прямо в очі.
— Я намагався, та марно. Не я вирішую все. Ти дійсно плануєш такий сміливий хід?
— Ти про цей план? Ну, все, що я сказав, майже правда. Я взагалі хочу повернути те, що належало мені.
— От як. А другий флот навіщо?— по очах Голіафа було видно, що той не міг зрозуміти мою задумку.
— Для прикриття. Більшими силами буде легше здійснити задумане й просто тому, що цей інквізитор мене дістав. Той план не включав в себе сили імперії
— В принципі, розумно. Та щось мені не подобається твій погляд, Давіане— я і не знав, що й сказати. На якийсь час тут панувала тиша, яку я, все-таки, порушив.
— Не знаю... Чесно кажучи, я хотів би відгородитися від імперії... Та й взагалі від усіх...
— Що сталося? Не розумію.
— Нічого... Просто хочу відпочити. А зараз я піду уже той план "блискавичного розгрому лоялистів" складу. Піднявшись з стільця, я сів за чисту карту й почав наводити на неї план... Переважно у кабінеті панувала тиша, яку час-від-часу порушував то я, то Голіаф. Хоч ми і довго не бачилися, та якось розмова не йшла. Раптом почувся голос Ари, що твердив про якусь проблему.