На ранок другого дня мого карантину, я зрозуміла, що довго не протягну в такому режимі: Лад і Меф постійно лаялись, часом доходячи до того, що після перших двух більш-менш раціональних аргументів, вони повністю забували про моє існування, і про причину початку бойових дій. Власне, черговий акт переділу території і підняв мене з ліжка о восьмій ранку. Хоча я могла спокійно дозволити собі таке збочення, як сон до дванадцятої, при тому, що лягла я о дев'ятій вечора. Варто серйозно задуматись над кармічними причинно-наслідковими зв'язками: може, в минулому житті я була котом?
Як би там не було, але заруливши на кухню, я була далека від возвишеності подібних філософських питань. Я була зла і налаштована вкрай не конструктивно.
- Ану цить, пройдисвіти!
Демон і муз, злякавшись мого, охрипшого зі сну, голосу, заледь не підстрибнули, щільніше притиснувшись один до одного і дві пари очей перелякано глипнули в мою сторону. Але я в тоді була не в змозі оцінити милоту моменту.
- Каву. Без молока, три ложки цукру. У вас десять хвилин, час пішов.
Ефектно гримнувши дверима, я попрямувала до ванної. І вжахнулась з того, що побачила у дзеркалі. З відображення на мене двилось Щось, що більше нагадувало скандинавську баньші, аніж людину - скуйовджене волосся, бліда шкіра, синці під очима, потріскані губи... Що тут сказати - красуня. Якось більш-менш привівши себе до ладу я повернулась на кухню. На полі брані залишився лише Меф. Сторожко підсунувши у мій бік чашку кави, демон сказав:
- Ми з твоїм другом вирішили оптимізувати свою діяльність і залишатись з тобою позмінно. Так ми зможемо паралельно шукати інформацію про те, що це за тату і з чим його їдять.
- Їсти людей шкідливо для здоров'я.  - з розумним виглядом зазначила я, роблячи ковток.
- Я, між іншим, досі ображений.
- Ага, воно видно.
- Ти хочеш, щоб я пішов?
- У будь-якому разі, тримати не стану.
- І звідки ти така розумна?
- Там де була, вже немає.
Демон всміхнувся. Сині очі уважно вивчали моє обличчя.
- Чого тобі хочеться?
Заплющила очі, зітхнувши.
- "Хочеться чуда і трішки вина." Але я не вживаю, тому просто чуда. А чому ти питаєш? - звернула погляд до співрозмовника.
- В мене робота така. - потис плечима, широко всміхнувшись.
- Зараза. - процідила і забравши каву, ретирувалась у кімнату. Діставши смартфон, пірнула у вир соцмереж. Доки надсадне гмикання збоку дверей мене не відволікло.
- Що робиш? - Мефістофель зіперся плечем на одвірок, не зводячи з мене уважного погляду.
- Оголошення пишу. "Віддамся в гарні руки. Годуйте,давайте читати і обіймайте. Обов'язково поїть кавою. Мультифункціональна, легко запам'ятовую нове. Звертатись за телефоном..."
А цей пройдисвіт рже, як кінь роханськиий! Ніякої серйозності.
Змахнувши з очей сльози, Спокусник примостився поруч, обійнявши мене за плечі.
- Та годі тобі! Ми з Ладомиром не найгірший варіант.
Я повела бровою.
- А, то ви вже разом проти мене дружите? Класно-класно...
- Дурненька, ми за тебе непокоїмось. - раптом Мефістофель торкнувся вустами мого чола. З чого б це такий прилив ніжності? Я вже хотіла вивертітись з міцних обіймів, як мені сильно захотілось спати. З якогось дива вирішивши, що буде зручно примоститись на плечі демона, я заплющила очі. Останнє, що я побачила, перед тим, як заснути, була тонка руда прядка, що лоскотала мені обличчя...