Лад зранку кудись завіявся, пообіцявши скоро повернутись. От чому вчора, коли я робила домашню, йому нікуди треба не було і він всіма правдами і неправдами відволікав мене від цього чудового заняття, а сьогодні, коли у мене весь день вільний, йому пришпандьорилось кудись піти? Л - логіка.
Щоб хоч якось витратити свою надлишкову енергію, я вирішила поприбирати. Намітивши наполеонівські плани по облагородженню своєї невеликої кімнати, я взяла вологу ганчірку і взялась до справи.
Вже дотираючи другу полицю, я почула, як хтось з ентузіазмом чхає в закутку.
- Даро, чого це ти з самого рання надумала наводити марафет? - на світло вийшов невеликий сивий дідок - зростом він був трохи вищий за мамині парфуми.
Це - Кузьмич, наш домовик. Про його існування я дізналась лише з появою Філа, та і особисто познайомилась тоді ж. Вони з демоном часто люблять перекинутись партію в доміно і поговорити про ситуацію в світі : Філ, хоч і набагато молодший від Кузьмича, але компенсує це тим, що зависає на плечі в мого тата, коли той читає новини.
- Доброго здоров'я, пане Кузьмич. - я завжди ввічливо поводилась з давніми надриродними, бо по-перше вони старші, а по-друге можуть так заклясти, що все життя очухуватися будеш. - Та от, вирішила прибрати, раз інших справ нема.
- То добре, мала господинько. - він завжди називає мене так, коли в доброму гуморі. - Не буду заважати.
- Тоді я позаважаю. - почулося з-за моєї спини.
Кузьмич моментально здимів, а я рвучко обернулася, від несподіванки спробувавши вдарити прибульця ганчіркою, але моє зап'ястя було вправно перехоплене. Я зойкнула.
- Мік?
Міклош - перелесник. Ми познайомились під час моєї мандрівки до Карпат і стали добрими друзями. Він все обіцяв приїхати і тепер от вирішив сповнити обіцяне. Виглядав він, як типовий мешканець Карпат минулого століття - вільні полотняні штани і сорочка, трохи сіруватого кольору з червоною оторочкою, біляве волосся, що прикриває шию, високий лоб, перетянутий червоною стрічкою, проникливі блакитні очі. Міцна статура, високий зріст - гуцул, одним словом.
Хитро всміхнувся, і розвів руки, запрошуючи обійнятись
- Єдиний і неповторний.
Я з радістю кинулась йому на шию - дуже вже скучила. Відклеївшись від нього, запропонувала заварити йому чаю. Про прибирання вже не могло бути і мови.
Ми розмовляли, аж доки сонце не почало хилитись до заходу . Він розповідав про гори, про їх жителів, про неймовірні речі, що там коїлись, а я - про місто, про його колізії і штилі. Не зчулись, як годинник вказав сьому.
- Дар, мені вже пора. - Міклош підвівся. - Було приємно з тобою побачитись. - Лукаво підморгнув. - Я ще зазирну як-небудь. Ой, заледь не забув. - він ляснув себе по лобі і заходився копирсатися у  наплічному мішечку.
Трохи перегодом він вийняв звідти тонкий плетений браслет і простягнув мені. - Це тобі невеликий сувенір з гір.
Я взяла подарунок і стала роздивлятись - сплетений в чотири ряди блакитними і синіми нитками, а посередині - прозора кулька з якоюсь квіткою.
- Дя.. - я підвела погляд, але Мік уже кудись щез. Визирнувши у вікно, я постаралась розгледіти спалахи вогню вдалині, але нічого не побачила. Натомість до мене долинули уривки розмови:
- Вона тепер... В безпеці...
- Їй не... Зашкодять... Він... Сильнішає...
- Ні, але... Скоро повня... Оберережно..
Голоси були надто тихі, аби впізнати мовців, а розмова надто тривожною, тож я поспішила зачинити вікно. Щось підказувало, що в діалозі йшлося про мене, однак я, як могла гнала від себе цю думку. Глянула на календар. Повня мала настати за два тижні. Та ні, нісенітниця якась!
З задуми мене вирвав дзвінок у двері - повернулись батьки. За буденними клопотами я не помітила, як дивна розмова вилетіла мені з голови.