Розділ 20. Залізобетонні крапки над і.
Коли я оклигала, і нарешті розтулила свої ясні очка, Лад з Мефістофелем уже сиділи на кухні, попиваючи каву. Якось привівши себе до ладу, я приєдналась до них. Запала незручна тиша.
- Думаєш, він облишить тебе? - раптом запитав Лад.
Стенула плечима. Що могла я йому відповісти?
- На певний час. А там подивимось...
Знову замовкли.
Нарешті я зважилась. Рвучко видихнувши, випалила:
- Мефістофелю, забирай мою душу, як і домовлялись!
Лада заціпило. А хоча ні, не так: заціпило їх обох, а Лада - особливо.
Раптом, рвучко схопившись на ноги, дракон вчепився в мої плечі і сильно струснув.
- Дар, ти зовсім з глузду з'їхала? - його крик прозвучав радше як рев пораненого звіра.
- Не треба було геройствувати. - процідила крізь зуби, заледь стримуючи сльози. - Відпусти. Мені боляче.
Дракон відпустив, відступивши на крок назад. Раптом стало холодно. Озирнувшись, я побачила метелика з блакитними люмінісціюючими крильцями з темною каймою, що зручно вмостився на долоні Мефістофеля. Демон задумливо поміхався розглядаючи беззахистне створіння.
- Гарна. І не шкода віддавати? - допитливі сині очі зустрілись зі мною поглядом.
Витерла очі.
- Я звикла дотримуватись своїх обіцянок. - зняла браслет, поклавши його на письмовий стіл.
- Ні, чуєш, ні, я не дозволю тобі оттак піти. - Ладомир рвучко притягнув мене до себе, обіймаючи, позбавляючи можливості рухатись.
- Я, здається не просила твого дозволу . - намагаюсь випростатись, звільнитись від його рук, що слугували мені захистом і кліткою водночас. Спокусник спокійно спостерігав за цим деякий час, а потім простягнув мені руку. Я випростала долоню вперед, торкнулась його пальців і...
- Думаєш, він облишить тебе? - раптом запитав Лад.
Стенула плечима. Що могла я йому відповісти?
- На певний час. А там подивимось...
Знову замовкли.
Нарешті я зважилась. Рвучко видихнувши, випалила:
- Мефістофелю, забирай мою душу, як і домовлялись!
Лада заціпило. А хоча ні, не так: заціпило їх обох, а Лада - особливо.
Раптом, рвучко схопившись на ноги, дракон вчепився в мої плечі і сильно струснув.
- Дар, ти зовсім з глузду з'їхала? - його крик прозвучав радше як рев пораненого звіра.
- Не треба було геройствувати. - процідила крізь зуби, заледь стримуючи сльози. - Відпусти. Мені боляче.
Дракон відпустив, відступивши на крок назад. Раптом стало холодно. Озирнувшись, я побачила метелика з блакитними люмінісціюючими крильцями з темною каймою, що зручно вмостився на долоні Мефістофеля. Демон задумливо поміхався розглядаючи беззахистне створіння.
- Гарна. І не шкода віддавати? - допитливі сині очі зустрілись зі мною поглядом.
Витерла очі.
- Я звикла дотримуватись своїх обіцянок. - зняла браслет, поклавши його на письмовий стіл.
- Ні, чуєш, ні, я не дозволю тобі оттак піти. - Ладомир рвучко притягнув мене до себе, обіймаючи, позбавляючи можливості рухатись.
- Я, здається не просила твого дозволу . - намагаюсь випростатись, звільнитись від його рук, що слугували мені захистом і кліткою водночас. Спокусник спокійно спостерігав за цим деякий час, а потім простягнув мені руку. Я випростала долоню вперед, торкнулась його пальців і...
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)