Стук.
Не хочу вставати. Навіть очі відкривати ліньки.
Стук-стук.
Так тепло і добре. Відчуття абсолютного блаженства.
Стук-стук-стук.
- Твою кавалерію... - пересилюю себе. Підіймаюсь. Розліпляю одне око. Воно закривається. Розліпляю друге. Аналогічно. Титанічне зусилля - і я нарешті повертаю собі повноціний бінарний зір.
СТУК-СТУК-СТУК.
І це, на хвилиночку, з шафи.
Рвучко схоплююсь на ноги, і схопивши перше, що трапилось під руку, а саме підручник з алгебри, обережно підходжу до підозрілого предмету інтер'єру. Видихаю, і одним махом відкриваю дверцята.
- Меф?
Демон сидів скрючений під моїми речима у відділі з вішаками. На внутрішньому боці дверцят красувалась пентаграма. Як на зло, пам'ять запопадливо підкинула згадку про те, що засинала я з рудим пасмом перед очима, хоча в твердій впевненості, що на плечі у Спокусника. Метаморфіст домовчений! Ну, я йому влаштую Одіссею, най тільки потрапить мені на очі!
Якимось дивом стерши знаки з лакованого дерева, я витягла Мефа з шафи. Потім, довелось повозитись з мотузками, що міцно охоплювали його литки і зап'ястя. На превелике щастя, батьки ще навіть і не думали повертатись, інакше вони б впали в легкий когнітивний дисонанс від почутих емоційних ремарок, які не зовсім личать юній леді.
Якимсь дивом всадивши демона на ліжко і зіперши його спиною на стіну, я сіла поруч важко дихаючи. І тільки тут помітила, що в нього заклеєний рот. "Ну звісно, генійко, інакше б він не стукав ,а кричав." - уїдливо зауважив внутрішній голос. Обережно відклеїла шматок скотчу, ненавмисне викликавши на вродливому обличчі гримассу невдоволення.
Чорне довге волосся зібралось в тонкі прядки від поту -Мефістофеля лихоманило, блакитні очі гарячково блищали. Я торкнулась його лоба - шкіра буквально горіла.
- Уууууу, товаришу, та ви, схоже, захворіли. - я цокнула язиком і вже збиралась іти за холодною водою і рушником, як він схопив мене за зап'ястя.
- Не ходи... Лад... З ним щось не так... В нього ніби щось вселилось... - я терпляче дочекалась, доки знедолений довидихає свою думку, і різко заперечила:
- Я в будь-якому випадку збиралась взяти пательню.
- Нащо? - не зрозумів безсмертний.
- В кожному разі, цю руду заразу чекає виховний захід з елементами агресивного домінування.

Знайшовши найбільшу пательню, і  озброївшись широкою мискою і рушником, я, нав'ючена оруддям труда і оборони, повернулась до кімнати. Змочивши рушника, я приклала його до чола Мефа, на що той відізвався блаженним стогоном.
- Так, страждалець, ану тихіше. У нас надто консервативні сусіди для таких звуків. - кутик вуст мимоволі поповз вгору, синхронно з бровами безсмертного.
Зрештою, демон засміявся.
- Ти, доречі, так і не вибачилась.
- Лад в твоїй подобі мені теж про це варнякав. Ви до смішного передбачувані. - я нахилила голову на бік, тримаючи прямий зоровий контакт зі Спокусником. Він гмикнув, і, прибравши мою руку, нахилився вперед. Не відпускаючи зап'ястя, глянув з-під лоба.
- Ти, я бачу, вирішила сприймати мою допомогу, як належне? - його голос, попри слабкість звучав загрозливо.
- Аж ніяк. Я сплачу свій борг, як тільки це - поглядом вказала на правицю, яку стискали сильні пальці демона. - закінчиться.
Мефістофель вже хотів був щось відповісти, як в кімнату зайшов Лад.
У мене всередині все похололо - бурбонові раніше очі тепер були наскрізь чорні. На тонких вустах грала поблажлива усмішка.
- Маю надію, я вам не завадив.
- Ти, Ладе, - ні, а от те, що в тобі засіло - так. - від стресу, мій язик почав працювати як електровіник. Лівою рукою я намацала руків'я пательні у себе за спиною, паралельно давши Мефу знак відпустити мене. Демон натяк зрозумів.
- Мило. - тим часом провадив недо-Лад. - Я бачу, ти знайшла мого колегу. Дивно, що він не зотлів під дією тих чар. Шкода - в світі стало б менше зла.
- Головне джерело зла - це люди. - філософськи зазначила, намагаючись вгамувати тремтіння. Прицілилась, приготувалась і... Випроставшись, як затиснегна пружина, з усієї сили тріснула муза залізною пательнею по голові. Від сили удару його відкинуло на шафу, де він зашпортнувся і в'їхав головою у не зачинені мною дверцята.
- І ти тільки що на власному досвіді у цьому переконався. - скептично гмикнула.
Тіло муза здригнулось і конвульсіях і з його грудей вилетіло щось на кшталт згустку чорного диму. Щось зробило коло почоту кімнатою і вилетіло надвір крізь прочинене вікно. На щастя, нічого не розбивши.
Присівши біля Лада навпочіпки, я критично оглянула його кислу міну, і ґулю, яка поволі росла на високому чолі. Підвівшись, подала йому руку і всадила на диван поруч з Мефом.
- Ех ви... Вічно я маю все контролювати. Навіть трохи не даєте пограти жертву. - зітхнула.
Постраждалі обмінялись поглядами і синхронно стенули плечима.
На мої зітхання, чи то на звук удару, який пролунав раніше, з однієї з полиць виповз Кузьмич.
- Даро, все добре? О, а це що тут за лежбище морських котиків? - гиготнув домовик, оцінивши імпровізований лазарет на моєму ліжку.
- А це, Кузьмичу, ті, хто пали в нерівній боротьбі з моїм шармом. - і собі усміхнулась, вирішивши за ще одним рушником.