Коли мені розвиднілось, а в голові перестали калатати пожежні дзвони, я помітила, що Лад зник. Моє хворобливе аналітичне мислення дійшло висновку, що це було якимсь чином пов'язано з імпровізованим піро-шоу і з раптовим відступом Чорнобога. От тільки як?
Приблизно окресливши в голові план дій, я відправила менталку Філові, з проханням притарабанити щось, здатне реанімувати його боса і з челобитною Кузьмичу, аби він прибрав весь той рейквах, який ці три брати-акробати антично-пенсійного віку влаштували в моїй кімнаті. За сим, я перемістилась до Мефістофеля і поторсала його за плече:
- Прокинься і сяй.
Вийшло не дуже оптимістично, однак подіяло : демон розплющив одне око, а потім поволі, не без моєї допомоги, сів, зіпершись спиною на стіну і важко зітхнувши.
- Не дрейф, прорвемося. - я примостилась поруч. - У нас просто немає вибору.
Зі складок простору виринув Філ з чашею Первинного Жару. Це була матерія, що приводила в рух механізми життя планети : науковці обізвали її мантією. Коротше кажучи, вона робила пекло спекотним, а поверхню Землі, не без допомоги сонячої радіації - помірно теплою.
Доки демон жадібно ковтав жар, я коротко виклала Філактету суть питання.
- Мдя, веселого мало. - філософськи підсумував він по закінченню моєї розповіді.
Я вже збиралась сказати щось ущипливе з приводу очевидності даної сентеції, але потік моїх думок перервала поява пухкенького чоловіка в сірому костюмі і з шкіряним саквояжиком посеред моєї кімнати.
Знайомство наше не задалось від початку, переважно через упадок мого бойового духу.
- Ні, ну вам що, моя кімната - двір прохідний, чи як? - зірвавшись в пориві праведного гніву на рівні ноги, випалила я.
Чоловік перелякано сахнувся від мене і часто закліпав. Потім несміливо видавив:
- Ми підозрювали, що у вас відбувається щось недобре, але...
- Хто - "ми" ? Що - "але"? - я стала у свою фірмову позу "руки в боки" . - Ви взагалі, хто?
- Я Прокл. Ми - БТПМ. Але ми не могли досягти вас через потужний магічний бар'єр. - протараторив чоловік.
- Бар'єр?! - я розвернулась до Мефа і гиркнула: Твоїх рук справа?
- Вперше чую. - булькнув демон, допиваючи ліки.
- Дозвольте зауважити, що бар'єр стоїть уже давно і саме через нього я не зміг виконувати обов'язки вашої музи...
- Моєї... Що?! - ой, зараз комусь буде тісно. - Мого муза звуть Ладомир, і він чудово виконував свої обов'язки доки язичницький божок-фанатик не вирішив пограти в польового хірурга!
- В Бюро ніколи не було працівника з таким іменем. - фальцетом видав Прокл, певно перебуваючи під враженням від мого грізного вигляду.
Час від часу не легше! Цього не вистачало!
- Фі-і-іл... - я намагалась дихати рівно і загнузтати сильне бажання когось прибити. - Ти знав?
Демон відвів очі.
- Ну-у...
- Знав?!
- Підозрював. - він підняв руки в жесті капітуляції.
- Весело... - я скуйовдила волосся і присіла на диван.
- Я знав. - подав голос Мефістофель. - А от тобі знати було не обов'язково.
- Справді? Чого б це? Невже я прожила половину свого усвідомленого життя з вампіром? - я намагалась іронізувати, бо злість надто втомлювала.
- Ні. - серйозність Спокусника мене насторожила. По хвилі мовчання, він стишено мовив : З драконом.
- З... - несамовільно застогнала. - Та ви знущаєтесь!
- Ні в якому разі. - на обличчі демона не було і тіні посмішки. - Фактично, зараз Лад десь у Чорнобога, що не є дуже добре.
- От же ж... - я заледве стримувалась, аби не загнути лайку.
- З вашого дозволу... - подав голос муз, але я його обірвала:
- Так, Прокл, я тебе зараз так прокл, що ти до кінця життя будеш  рохкати і харчуватись жолудями. Тому тихо будь.
Він миттєво змовк, клацнувши щелепами, натомість я продовжила:
- Отже так : Філ, ти залишаєшся тут, слідкуєш за порядком. Кузьмичу передасиш, щоб контролював ситуацію в домі. Ви, пане Прокл, сидите і не сіпаєтесь.
- А я? - поцікавився Спокусник, підвівшись.
- А ти ідеш зі мною. - зітхнула. - Ми, звісно, на ГрінПіс не тягнемо, але ту нещасну ящірку витягти мусимо.