Результат виявився більш ніж неочікуваним - нас перекинуло зовсім не до мене додому . Роздивившись, я зрозуміла, що ми стоїмо посеред просторної, облицьованої чорним мармуром кімнати. Під однією із стін тріскотів камін, біля якого застигла висока постать божества. Я цю заразу з півкілометра тепер впізнаю.
Інстинктивно схопила Лада за руку. Дракон звернув до мене здивований погляд.Мефістофель би такого жесту не витримав, тому я не стала проявляти ініціативи. Натомість, демон сам стис мою долоню, поморщившись від болю. Треба запам'ятати на майбутнє - мазохізм передається повітряно-крапельним шляхом.
Чорнобог розвернувся до нас і приторно-солодкавим голосом видав:
- А ви все намагаєтесь захистити це дівча? Мефістофелю, я не думав, що ти впадеш до такого. - чоловік розвів руками, широко посміхаючись. Клацнувши пальцями, він відкинув Ладомира до стінки - мармурові патьоки поглинули його кисті і стопи, зафіксувавши в незручному положенні. Я стояла на місці, позбавлена можливості рухатись - мене паралізував чи то страх, чи то одне з заклять божества. Тим часом Чорнобог наблизився до Мефістофеля.
- Чого тобі пітніти заради однієї смертної душі? Відступися і я дам тобі тисячі таких само. - його голос звучав тихо і улесливо.
- Невже не ризикнеш поткнутись на мою територію? - гмикнув демон.
- Ти не забувай, з ким розмовляєш, паршивцю. - голос бога гидко скрипнув. - Хай я не можу тебе вбити, але можу дати такої прочуханки, що вік пам'ятатимеш.
Демона зігнуло навпіл - я заледь встигла вхопити його за лікоть, аби він не беркицькнувся долі. Його вивертало і трусило, складалось враження, ніби в нього всередині повзають змії.
- Тихо-тихо... - я вклала його голову собі на коліна, намагаючись якомога меньше його обпікати. Сині очі благально дивились на мене, але він мовчав. З кутика вуст потекла вузька цівочка крові.
- Годі! - той крик видався навдивовижу гучним, хоч в горлі в мене стояли сльози. - Облиш його!
- Бідне дівча. Тобі шкода його? - знущався Чорнобог. Він наблизився до нас і схилившись наді мною, прошипів :
- Вони обидва страждатимуть, доки ти не згодишся віддати те, що я хочу!
До мене долетів стогін Лада - в ньому вчувались біль і зневіра. Я більше не могла це витримати. Відпустивши Мефа, я скочила на рівні ноги і вчепилась шию бога. Почулось шипіння, запахло паленим. Очі мені застлала пелена сліз, через неї я не бачила, що коїться переді мною. За тим, почувся нелюдський зойк. Я інстинктивно розтисла пальці.
Втерши очі зворотньою стороною долоні, з'ясувала, що залишила масштабний автограф на шиї противника у вигляді відбитків двох моїх долонь.
Божество ошаліло дивилось на мене, досі не вірячи, що його попустили.
- Відпусти нас. Інакше я з тебе шашлик зроблю і твоїм же оркам згодую. - прозвучало парадоксально, зате переконливо. Бог клацнув пальцями - і ми опинились в мої кімнаті.
Прислухалась - батьків не було вдома. Оцінивши, що демон і дракон органічно вписались в візерунок килима, я знесилено рухнула на диван. П'ять хвилин відпочинку - а потім реанімовувати поранених і роздавати запотиличники і нагороди. В рівних кількостях, для збереження рівноваги.