Після сварок сценарій розвитку подій буває різний:
1. Ти можеш прокинутися з абсолютно легким серцем, пробачивши всі косяки своєму товаришу;
2. Або ж з ліжка встаєш з твердим наміром задушити цю заразу в "обіймах нестримної любові".

Наступного ранку, я прокинулась відчуваючи, що мій організм і свідомість вже чітко зафіксували себе в рамках другого стану і нікуди звідти соватися не збираються. А в мене, в свою чергу, не було особливого бажання їх звідти совати.
- Доброго ранку, сонце. - цей рудоволосий гад свавільно розсівся в мене в ногах і посміхається, наче нічого не сталось. Ух, зараз комусь буде тісно!
- Доброго. Хоча ні - намацавши особистий щоденник на тумбочці збоку від ліжка, я з силою вдарила Лада по голові. - Для тебе він не буде добрим.
Відсутність у кімнаті моїх сусідок відкривала масштабний простір для моїх збочених садистських фантазій.
- Ай! - золотаво-кавові очі з дитячим подивом втупилися в мене. - Ти чого?
- Ти зник, ні про що не попередивши, вештався невість-де, прийшов розхристаний, під шафе і з засосом на шиї і питаєш чого я? - я спересердя тріснула його по шиї, здувши з обличчя неслухняне пасмо, що вибилося з моєї ранкової зачіски.
До третього удару цей паскудник був готовий - міцно перехопивши моє зап'ястя, він вклав мене назад на подушку, придавивши своєю немаленькою вагою - у фізичній формі в ньому було всі кілограми вісімдесят.
- Злізь з мене, збоченець нещасний. - ага, зараз, так я здамся на його оці-от стріляння очима. "Врагу не сдается наш гордый "Варяг"".
- Не злізу. - його дихання лоскоче мені щоку. - Бо ти мене, ще чого доброго, тумбочкою огрієш. Ні, от заспокоїшся, я тебе звільню, і ми спокійно поговоримо.
З силою смикаю плечима.
- Ти на будь-які розмови не заслуговуєш, а на спокійні - тим більше. - злостиво пирхаю, намагаючись копнути його якомога сильніше.
- Ну сонечко, люба моя, Дарочко. - вуркоче на вухо, наче кіт, що намагається загладити провину за зіпсовані "човники".- Ну годі тобі сердитися.
Я відчула, як абсолютно знесилилась від спроб вилізти зі свого ліжка власними силами, тому розслабилась, давши не вербальну згоду на зняття оборони. Лад залишив нагріте місце, і знову сів рівно.
- Так краще. От тепер ми...
Але я не дала йому договорити, рвучко підвівшись, я попрямувала в душ, подумки вирішивши, що з цим мерзотником я не буду розмовляти принаймні день.
Але дотримуватись наміченого плану мені вдалося лише до другого виходу на пляж.

Спостерігання за хвилями завжди приносило мені задоволення : розчиняючись у ритмічності напливів вологи на перемелену на порох породу, я відчуваю дивний спокій. Тільки коли над моїм вухом не бухтить безсмертне руде неподобство.
- Лад, що ти хочеш? - приречено спитала я, повернувши обличчя до муза, який черговий раз намагався щось мені роз'яснити.
- Я хочу, щоб все було як раніше. Щоб ти не злилась і не ображалась. - він трохи примружився від яскравих бліків на хвилях.
- Ти пішов не попередивши і вперше так надовго. - я зіперлась скронею на його плече. - Совісті у тебе нема.
- Визнаю, це - єдиний мій мінус.
Всміхаюся.
- Нестерпний.
Обіймає мене за плечі.
- Ми вартуємо одне одного.
Схилившись над моєю маківкою, шепоче.
- Не думай, що зможеш так легко мене здихатися.