-Страшна жінка...

Саме таку синтецію видав Ладомир, коли вперше побачив мою викладачку з танців. Так, Рашмі завжди справляла неймовірне враження.
Ні, звичайно ж в паспорті вона Ольга Миколаївна, але учні називають її Рашмі. Вона часто каже:
- Ольгою Миколаївною я була в школі, а тут я - Рашмі. Не будіть в мені шкільного педагога!
Рашмі з гінді перекладається як "промінчик".
Але особисто мені вона завжди нагадувала Шамаханську царицю. Саме тому, під час першої зустрічі в серці чотирирічної дівчинки зародилась всепоглинаюча любов. Для мене Рашмі стала взірцем для наслідування - сильна, незалежна, красива.
Лад ,як завжди пирхкає, сидячи на підвіконні.
- І що ти знайшла в цих танцях? - скептично веде бровою, спостерігаючи, як ми під монотонну, майже медитативну музику відбиваємо таткари - ритми в індійському класичному танці .
- Вони мене заспокоюють. - ментально відбиваюся коли ритм зайшов на чергове коло. - І взагалі, чого ти приперся?
- Ну, я ж універсальна муза. - прискіпливий погляд потемнілих райдужок ковзає по плечах. Думає, я не бачу, наївний...
- Ой, універсальний ти мій. - починається розминка східного блоку. Ритмічні рухи стегнами, хвилі руками, махи волоссям...
- Збоченець. - шикаю, помічаючи прискіпливий погляд з підвіконня.
- Ти сказала універсальний збоченець, чи мені почулося? - запитує Філ, повагом виходячи з роздягальні.
З сусіднього підвіконня лунає притишений смішок. Це Сунехрі, муза Рашмі, щоправда вони не знайомі - дівчина діє не виказуючи себе. Сунехрі неймовірно сором'язлива і завжди знічено опускає очі і тихо сидить на першому підвіконні біля стереосистеми, коли приходить Лад. Тоді смаглява шкіра стає трошки блідішою, на округлих щічках проступає ледь помітне ластовиння, а великі очі з оніксово-золотими райдужками уперто шукають підтримки у стін і підлоги.А от коли в мого муза знаходяться важливіші заняття, ніж розглядання дівчат і жіночок, вона поводиться більш вільно - ходить танц. залою і час від часу сприяє відкриттю другого дихання у танцівниць. Мені вона дуже допомагає на розтяжках, після яких я перетворююсь на апатичну тушку, чим даю Філу і Ладу привід для нових шпильок.
З Сун ми познайомилися аж на сьомому році занятть. На конкурсі в мене ніяк не хотіла розстібатися шпилька, яку треба було перечепити, а мами чи Рашмі поруч не було. Я уже мало не плачем заходилась, як чиїсь теплі лагідні руки обережним жестом виплутали застібку булавки з ниток і перечепили її мені. Я підвела очі і зустрілася з сонячними райдужками очей Сунехрі. Взагалі вона розмовляє українською, але вимова потребує допрацювання. Іноді, коли в неї є вільна хвилина, вона прилітає до мене і ми разом робимо моє д/з з української - і мені веселіше і їй практика.

- Дар... - тонкі пальці торсають моє плече і я відлипаю від скла вікна маршрутки, яка активно рухається нічними вулицями до моєї зупинки.
- Ммм?
- Ти втомилась? - Лад схиляє голову на бік, критично обдивляючись моє, бліде в проміннях ліхтарів обличчя.
- Та таке... - зручніше вкладаю Філа на своєму плечі, аби це нещастя не зісковзнуло. - А що?
- Може щось напишемо? Ну, я маю на увазі, сильне... Ти ж розумієш.
Киваю.
- Розумію, але... Боюсь моїх сил на це сьогодні не вистачить. Ти ж не...
Звісно ж він образився. Я б теж образилася, якщо на пропозицію встановити найвищий рівень духовного зв'язку мені відповіли такою банальною відмовою. Він тут мені майже руку і серце пропонує, а я йому - вибач, любий, у мене голова болить. Такі типи взаємодій тимчасові - довго тіло і розум смертного просто не витримає. Між нами таке було раз і то не в повній мірі - я заледь не знепритомніла.

- Ні, не образився. - він обіймає мене однією рукою, що на нього зовсім не схоже, і по білих долонях починає струїтися м'яке світло. - Відпочивай. Якось іншим разом.

Я щось муркаю у відповідь, задумливо дивлячись на статичний пейзаж, що проноситься за вікном. Він не змінюється з кожним днем. І навряд зміниться.
А наша трійця сидить на гальорці розбитої маршрутки, формуючи свій Всесвіт, поза парадигмами сірої реальності за холодним склом.