Приповзши додому, я ,заледве повечерявши і якимось дивом зробивши уроки, в напівмаринованому вигляді проробила ритуал вечірнього туалету і плюхнулась у ліжко. Просто цей Темний душегуб, який криється за маскою нашого класного, випив з мене всі соки: те узгодь, те зроби, те напиши, квітку полий, і не страждай ,сонце, будь оптимісткою! Певно, в мене є якась прихована схильність до емоційного мазохізму, бо на таку участь я підписалась добровільно. В будь-якому разі, розпорядок такого плану не залишає часу на всілякі дурниці.
Тільки я збиралась провалитися в довгоочікувані обійми сну, як по шибці почало щось шкрябати. Прикинувши, що найближчі гілки знаходяться за метр від моїх вікон, а Філ з Кузьмичем за традицією п'ятничного вечора шпарять в доміно, я рвучко сіла в ліжку. Яка б сволота це не була, в неї зараз одне око, випадково звісно, виявиться зайвим!
В два кроки подолавши відстань до вікна, я ривком відкрила штору і зрозуміла, що з оком я поспішила - в істоти, яка методично виводила лайливі слова на моєму віконному склі своїм довгеньким "нігтиком", очей не було взагалі. Видно, вона таке провертає не вперше, і хтось встиг реалізувати схожу погрозу до мене.
Виглядало це антропоморфне нещастя, наче слендермен з американських жахів. Проте відсутність костюму видавала в ній рідну неприкаяну душу - вірування давніх слов'ян позбавлені мафіозного пафосу. Тому я ризикнула припустити, що мій нічний гість - не хто інший, як жердяй. Від слова "жердина", кому цікаво.
- Так, ану шуруй звідси. - відкривши вікно, випалила я в пориві праведного гніву, намагаючись не перейти на нелітертурні формулювання. - Не заважай людям спати.
А от мій візаві був набагато менш ввічливим - показавши мені непристойний жест, достойний придуркуватих мальків, він продовжив займатися своєю справою.
- Заважає? - пролунав звук приємного оксамитового тембру за моєю спиною.
От тобі раз! А він що тут забув?
- І вам доброго вечора, пане Мефістофель. - я повернулася обличчям до новоприбулого і з розчаруванням відмітила, що наявність ікон в моїй кімнаті йому до лампочки - в нього навіть кінчик носа не свербів. Виглядав Спокусник, як і минулого разу, бездоганно: чорна сорочка навипуск із закатаними по лікоть рукавами і розстібнутою парою верхніх ґудзиків, чорні джинси, довге смоляне волосся зібрано у низький хвіст. Сині очі дивляться насмішкувато, пускаючи бісики.
Звернувши погляд на жердяя, він жестом наказав йому загубитись, і, як не дивно, але істота послухалась.
Відірвавши погляд від вікна, я видавила з себе посмішку.
- Дякую.
- Е ні, - демон почав різко скорочувати відстань між нами. - Так не піде. Маю ж я отримати нагороду за свою допомогу?
Коли зближення досягло апогею, я не витримала і виставила вперед долоню, впершись у груди Мефістофеля. За мить, він відлетів від мене, як ошпарений : стрічка, що тримала хвіст, впала долі, і важкі хвилі волосся розсипались, падаючи на плечі, закриваючи обличчя. На грудях демона зяяв кривавий опік у формі моєї п'ятірні - відбиток наскрізь пропалив тканину сорочки.
- Що це? - мій голос раптово сів і стишився.
- А твій муз, виявляється ще той чортяка. - прошипів Спокусник, осівши на ліжко. - Заручився підтримкою Прадавніх, хитре щеня. Хтоб іще попросив мольфара заклясти таку милу прикрасу кров'ю та ще і квітковими чарами? - він зі злобою покосився на браслет, подарований Міком, який я забула зняти перед сном. Потім підвів очі, зустрівшись зі мною поглядом.
- Я чекатиму вибачень. Не затягуй. - струнка фігура щезла в чорному вихорі.
Я на рівних ногах підійшла до ліжка і рухнула на подушку. Сон не йшов, у голові роїлося сотні думок. Нащо Мік подарував мені заклятий  браслет? Чи знав про це Лад? Що тут взагалі коїться? І найголовніше : що мені тепер робити з Мефістофелем?