Вранці Міла розплющила очі. Розглянула стелю, зрозуміла, що щось не так. Подивилася на всі боки. "Блін, це я що в Олександра вдома?" З переляку вона скинула ковдру і зітхнула: "Вух, одягнена. Значить нічого не сталося." Потім Міла згадала його слова: "Мене тягне до тебе", і поцілунок. вона відразу залилася рум'янцем і посміхнулася сама собі. "Стоп, а де ж сам Олександр?" Дівчина вже не замислюючись, спустилася вниз і побачила його на кухні біля плити.
- Доброго ранку, сонько. – мило він усміхнувся.
- Доброго. Олександр, виклич мені таксі, будь ласка.
Він глянув на неї, підійшов, обережно поправив пасмо її волосся і сказав:
- Може спочатку поснідаєи і я сам тебе відвезу? Я смачно готую, інколи.
- Ну добре. - усміхнулася Міла.
- Тільки я тобі раджу переодягнутися, щоб наряд не зіпсувати. Ем, у кімнаті, де ти спала, у шафі візьми мою будь-яку футболку чи сорочку.
- Добре, я пішла. - вона поверталася до кімнати на крилах щастя.
Поки Міла переодягалася, у двері постукали. Олександр відчинив.
- Привітик. - уе була, Віолетта.
- Тобі чого?
– Так приїхала. ми ж, зрештою, можемо нормально спілкуватися.
- Можемо, але нема сенсу.
І в цей час вийшла Міла у сорочці Олександра.
- Ааа, ти з розважаєшся. ще одна іграшка. Тоді я пізніше зайду, коли ця піде. - хитро посміхнулася Віола.
Міла від сорому, злості, образи, почервоніла і побігла нагору.
- Віола, добирай слова! І ніяких пізніше! Я тебе бачити не хочу ні де і ніколи! - злий Олександр зачинив перед нею двері.
Віолетта не встигла нічого сказати, але результатом була задоволена. Вона швидко зателефонувала Анжелі і все доповіла.
Олександр побіг за Мілою, та вже була перевдягнена і спукалася вниз. Вони зіткнулися і Сашині руки схопили її в обійми. На мить вони завмерли, а потім Міла відхилилася від нього.
- Будь ласка, виклич мені таксі.
- Міла, почекай, заспокойся. Не звертай на неї уваги.
- Таксі.- Вона нічого не хотіла слухати.
Олександр набрав Валєру. Той був не на зміні, тому відправив іншого водія і з ним приїхав.
Міла мовчки сіла у таксі і поїхала на залізничний вокзал. Сіла у поїзд і поїхала до батьків, вимкнувши телефон.
Олександр Валєрі за склянкою віскі, розповів усі події. Таксист зателефонував Валєрі:
- Дівчину відвіз на залізничний.
- Ок, дякую.
- Що там? - запитав Саша.
- На залізничний вокзал поїхала.
– Як? Куди вона?
- Не знаю.
Олександр швидко набрав її номер, але той був недоступний.
- Блін, блін, блін! - Він жбурнув склянку об стіну.
- Запав?
- М'яко сказано. От куди вона? Навіщо? Це все Віола!
- Заспокойся. Все налагодиться. Може, вона просто розвіється і все.
- На залізничному вокзалі?! Якщо вона на зв'язок не вийде, якщо в понеділок на роботу не вийде?
- Тихіше. В агенції є її дані.
- Точно, але ж чекати до понеділка.
- Дай їй перепочити, переварити, видихнути вкінці-кінцем.
Він тільки зітхнув.

Усю дорогу в Міли в голові щоразу звучала одна фраза "ще одна іграшка", з періодичністю згадуючи їх поцілунок, його слова. "Невже це все гра..."
Додому вона приїхала об 11-й вечора. У вікнах було темно. Міла хотіла непомітно пробратися до своєї кімнати, але мама її помітила.
- Міла? Чому ти не попередила? Чекай, щось трапилося?
– Ні. Просто вирішила вас відвідати.
- Може чаю заварю? Поговоримо?
- Добре. - слабо сказала Міла і пішла до себе в кімнату. здавалося б нічого не сталося, але знаючи репутацію Олександра, слова Віоли, все це її розклеїло. Мама зрозуміла, що в доньки щось не так, але не стала допитуватись. У них це не було прийнято.
Вранці й батько зустрів свою дочку.
- Сонечко. Як же я радий. Як робота? Справляєшся.
- Так, татко. все добре. Нажаль не можу залишитися, треба вже їхати. Завтра чекає робота.
– Як? Я думав у відпустці.
- Тааат, ну хто йде у відпустку після трьох робочих тижнів?
– Для мене це як три роки.
- Не сумуйте. Як тільки буде перша відпустка, так одразу до вас.
Вони попили чаю, провели Мілу на вокзал, і вона поїхала. Їй не хотілося, але водночас і хотілося. Просто думки про "нову" не давали їй спокою і вона розуміла, що загрузла по самі вуха.
Приїхала дівчина пізно і відразу побачила Валєру на стоянці.
- Здрастуйте, вільні?
- Привіт, Міло. Звичайно,
сідай. Розказуй, де була?
– До батьків їздила. Провідала.
- Напевно, раді були?
- Звичайно.
Валєра помітив смуток у очах Мвли.
- Тяжко на душі?
- Не знаю. Якось так.
- І Олександр усі вихідні був без настрою.
- Чому?
- Не знаю. але я давно його таким не бачив, навіть після розлучення з Віолою.
- Хм...
- Мені здається, він закохався і знаєш, по-справжньому.
Вона хотіла щось сказати, та вже приїхали.
- Дякую, Валєра, до побачення.
- Бувай. Успіхів.
Міла йшла на ватних ногах. "Невже це він про мене ... та ну, нісенітниця якась, розмріялася.