Анжела не могла пережити очевидного флірту Олександра з Мілою. Вона думала, вигадувала плани, щоб між ними нічого не розвивалося. І їй спало на думку зателефонувати Віолетті- колишній Саші.
- Привіт.
- Хай.
- Як ти, Віола? Що нового?
- Все ок, аби не гірше. А ти? Чує моє серце, не просто так дзвониш.
- Так, новинами хочу поділитися.
- Ну, не тягни.
– У нас новий копірайтер з'явився. Дівчина. Так, замухришка.
- ІІІ?
- Олександр з неї очей не спускає.
- І що? Ще одна іграшка, нехай.
- Я теж так думала, але це триває довше, ніж зазвичай. Мені здається, він зацікавився нею всерйоз.
- Хм... Він не може до неї ставитися краще, ніж колись до мене ставився або хоча б також.
- Не знаю, не знаю...
- Гаразд. Тоді звільни її, в чому проблема? Ти ж бос.
- Не так все просто. Він її захищає. Його слово тут також не останнє.
- А ти аргументи знайди, там не справляється з роботою, косяки знайди.
- Віола, послухай, вона чудово справляється з роботою, а якщо я заговорю про звільнення, то Олександр розсердиться. Втім, моя справа сказати, а ти як хочеш. Сьогодні, завтра побачиш оголошення про їхнє весілля.
- Гаразд, не кип'ятись. Завтра буду.

Анжела з нетерпінням чекала на завтрашній день.
Віола прийшла в агентство, вся впевнена у собі. Незважаючи на Лізу, зайшла відразу до Анжели.
- Ліза, 2 кави.
- Добре, Анжела.
- Ну, де твоя попелюшка? Хочу познайомитися, а потім до Саши загляну. А ти придумай привід, щоб вона потім теж до нього зайшла.
- На впроти мого кабінету. Міла.
- Ок, я пішла.
Ліза вже встигла попередити Мілу про прихід колишньої Олександра.
Віола хотіла пройти знову повз Лізу, але та гукнула її:
- Віолетто, ви з якого питання?
- Ооой, яка ти зануда. - і зайшла до кабінету.
- Привітик.
- Ми знайомі? - відповіла Міла.
– Ні, але можемо бути ними.
- Ким?
Віола єхидно зітхнула.
- Я Віолетта, а ти напевно Міла? Копірайтер?
- Так. Ви з якого питання?
- Мій батько володіє косметичною фірмою "Градієнт", ми випускаємо на ринок нову помаду. От думаю, може з вами контракт скласти. Я це поки що думаю.
- Угу. Як надумаєте, звертайтеся до Анжели і- не встигла вона договорити, як Віола її перебила.
- Я краще до Олександра звернуся, може, що порадить. - і пішла.
У Міли настрій зіпсувався. То Анжела, а тепер ще ця Віолетта.
Через 10 хвилин дзвонить Анжела Мілі:
- Міла, зайди будь ласка до Олександра, я в нього забула жовту папку з документами.
- Ааа, це ж Ліза може зробити.
- Міла, я не хочу, щоб вона її бачила, я тебе дуже прошу. Якщо чесно, то моє особисте. Тільки тобі можу довірити. Будь ласка, виручи.
- Добре.
"Щось занадто добренька вона, не подобається це мені."
Міла пішла до гендиректора. Відчинивши двері, застала картину, як Віола робить масаж плечей йому. Олександр прибрав руки Віоли в цей час.
- Вибачте, - Міла розгубилася.
Віола єхидно посміхнулася.
- Проходь, Міла, - сказав Олександр.
- Ні, я, це...
- Ну не мямли, ти ж копірайтер, маєш чітко висловлюватися. – саркастично видала Віола.
- Віола! - гаркнув Олександр. - Міла, кажи, що там?
– Анжела просила жовту папку. Вона забула її у вас.
- Проходь, зараз подивлюся.
Поки Олександр шукав цю папку, Віола знову з'язвила Мілі:
- Ти хіба секретар, дівчинка на побігеньках?
- Це особисте. Анжела попросила.
- Віола, це не твоя справа! - потім він м'яко звернувся до Міли,- зараз подзвоню Анжелі і спитаю.
Він подзвонив:
- Анжела, яка тобі папка потрібна? Я не можу знайти.
- Ти про що? Не потрібна мені ніяка папка.
– Як? так ти ж ... - і тут він замовк, - я зрозумів, давай.- поклавши слухавку, він здивовано глянув на Мілу, взяв синю папку і сказав- ідем, вона колір переплутала.
Вони вийшли в коридор:
- Міла, Анжела сказала, що не просила тебе ні про що.
– Як? Почекай. Ти ж не думаєш, що я сама?
- Ні, просто...
- Вибач, я пішла.
Міла, як ошпарена побігла до начальниці:
- Анжела, як це розуміти? Що це за жарти такі? - вона була червона і мало не плакала.
- Тихо, тихо, заспокойся. Я просто знайшла папку у себе, а перед Олександром було соромно, от збрехала йому. Вибач, що так сталося.
- Проїхали.- Міла спустошено повільно пішла.
- Стривай, я загладжу свою провину. Давай завтра після роботи сходимо кудись. Мені справді ніяково.
- Я зайнята завтра. - Міла випалила і пішла.
Анжела залишилася задоволена результатом. "Саме так дівчинка, приспустись."
Наприкінці робочого дня Олександр заскочив до Міли:
- Міл.
– Слухаю. – сухо вона відповіла.
– Давай додому підвезу.
- Ні, я поряд живу.
- Міла, - він не знав, як правильно поводитися, - я хочу, щоб ти нічого такого не подумала про ту ситуацію в кабінеті.
- То не моя справа.
Вона хотіла вийти з кабінету, але Олександр схопив її за руку та притяг до себе. їхні очі зустрілися, щось тепле розлилося по їхніх тілах.
- Відпустіть, - пробурмотіла вона.
Не бажаючи відпускать, він всеж відпустив. Вона вибігла. Дорогою додому її наздогнала Ліза.
- Міла, чекай!
Дівчина обернулася і сказала:
- Давай вина вип'ємо?
- Добре, що трапилося? - захекалася та.
Вони сиділи на кухні, Міла розповіла про все подрузі.
- Ну і ну, ну і справи. Тут щось не так.
- Не знаю, - втомлено простягла Міла.
- Але Олександр точно ніколи не буде з Віолою.
- Мені все одно. Але мене поставили в ідіотську ситуацію.
- Натомість Олександр до тебе прибіг, це не просто так. Слухай, а давай завтра ввечері кудись сходимо, Ірен візьмемо?
- Не можу. Ніна на іменини запросила. Тільки нікому, жодного слова.
- Гаразд. Як скажеш.
П'ятниця була напруженою. Міла, як могла, так і уникала Олександра. Він намагався знайти привід, щоб поговорити, але марно. Одна Анжела посміхалася собі під ніс.
Ввечері перед святом він заїхав до Міли і чекав коли вона вийде. Вона вийшла, але гордо пройшла повз його машини. Олександр вискочив і наздогнав дівчину.
- Міла, стривай. Ми ж разом маємо їхати.
Вона подивилася на нього і сказала:
– Як скажете.
По дорозі він спитав:
- Ми знову на ВИ?
- Ви мій начальник, я ваша підлегла. Повинні бути межі, все правильно.
- Не дурій. Це через Віолу?
Міла вирішила не казати. До Ніни вони їхали мовчки.
Іменинниця радісно їх зустріла та провела на  подвір'я за будинком. Усі танцювали, пили, веселилися. Міла ж сумувала, потягуючи третій келих шампанського. До неї підійшов Олександр:
- Потанцюємо?
І вони закружляли в танці.
- Міла, що з настроєм?
- Все, ем, добре. - вона трохи охмеліла, - А вам весело?
- Не ВАМ, а ТОБІ
- Нііі, хм, ВАААМ.
Ідемо подихаємо повітрям.
-Міла, я хочу, щоб ти знала. Віола моя колишня, але на сьогодні нас нічого не пов'язує. І тоді у кабінеті, ти не правильно все зрозуміла.
- Мені все одно. Не моя справа.
– Не перебивай будь ласка. Вона зайшла і накинулась до мене зі своїм масажем, я одразу прибрав руки і тим часом зайшла ти.
Міла дивилася і мовчала.
- Міл, мене до тебе тягне. - і поцілував її.
- Я не добре себе почуваю, хочу додому.
- Добре, я відвезу тебе, - прошепотів він.
Оскільки Олександр теж пив, він викликав Валєру.
Вони з Мілою сіли на задні сидіння і мовчки їхали. Олександр злегка погладжував її волосся. Під'їхавши до Мілі додому, Олександр побачив, що вона заснула. Тоді він сказав Валєрі:
- Вези до мене. Вона спить.
Валєра відвіз їх до Олександра. Він обережно взяв на руки дівчину. Валєра відчинив двері.
- Дякую друже.
- Удачі. - посміхнувся той і поїхав.
Саша дбайливо поклав Мілу на своє ліжко, зняв взуття і вкрив ковдрою. Сам же пішов спати в вітальню.