Робочий тиждень почався з дзвінка Ахметова.
- Доброго ранку, Міло.
- Доброго.
- Хочу запросити вас на діловий обід. У мене є деякі прохання щодо реклами.
- Добре.
- Я заїду за вами о 12 годині.
- Добре, домовилися.
Ближче до обіду зайшов Олександр.
- Ти готова?
- Слухай, тут така справа... Я їду з Давидом на діловий обід.
– Що? Я з тобою.
- Саш, не треба. Цей проєкт принесе великий прибуток нам. Він хоче щось обговорити з приводу реклами.
- Як же він мене дістав. Тільки не їдь з ним в одній машині.
- Не вийде. Він заїде за мною.
- Та що це таке!? Ні. Дзвони йому і питай, куди їхати. Ти не сядеш з ним в одну машину.
- Все буде добре. Не починай. Я тобі обіцяю. Я сяду в машину і наберу тебе і ти все чутимеш, якщо щось піде не так ти знатимеш. Домовились?
- Добре. Але знай, не подобається мені це все.
- Люблю тебе. - Міла чмокнула його в носик.
- І я тебе. - він насупився.
Ахметов привіз дівчину до вірменського ресторану. Він галантно відсунув стілець, щоб Міла сіла.
Замовивши їжу, вони обговорювали рекламу, він просив внести якісь корективи. Загалом обід був справді діловий і без претензій. до Ахметова підійшов знайомий йому чоловік.
- Ооо, Давид, привіт дорогий.
Вони потиснули один одному руки.
- Міло, вибачте, я на хвилинку відійду, старий знайомий.
- Без проблем.
Давид з другом далеко не відходили і Міла чула їхню розмову.
- Як життя, любий? давно не бачилися. - запитав чоловік.
- Та по-різному. Ось із дівчиною сиджу з фірми "Анжеліка", рекламу мені роблять.
- А це не там випадково працює Олександр,  прізвище забув, ну там це, він начебто генеральний.
- Так-так, а що?
- Бачив його у п'ятницю, як він з Арміне запалював у нічному "Апельсині", а потім завів її у vip-кабінку, ну там з диваном, зрозумів коротше?
- Чомусь я не здивований. Він, як завжди, у своєму репертуарі. Ти краще розкажи, що маєш нового?
Далі розмови Міла не чула, у неї дзвеніло у вухах, темніло в очах. Вона, як робот, встала з-за столу, вибачилася перед Давидом і попрощалася.
- Міла! - гукнув її Ахметов, - заждіть, я вас підвезу.
Але вона мовчки йшла, не обертаючись, як у тумані. Сіла у таксі та поїхала. перед входом у будинок фірми, вона зробила глибокий вдих-видих. Тихо зайшла до кабінету, сіла в крісло, руками закопалась у волосся, ліктями вперлася в стіл. Вона не чула, як хтось зайшов до кабінету.
- Міла! Ти там, що заснула?! - Це була Анжела.
Вона повільно підвела голову.
- Вибачте. - ледве чутно промовила дівчина.
- Що таке? Що трапилося?
- Нічого. - хрипко відповіла вона, - голова розболілася.
- Випий таблетку, а ще краще йди додому, відпочинь. - Анжела знала все про цей обід з Давидом Ахметовим.
- Дякую. Я тоді піду. - Міла розуміла, що сьогодні з неї працівниці не вийде.
Ліза хотіла щось запитати у подруги, але та швидко обрубувала її:
– Потім.
І пішла додому. Вона лише вдома помітила 17 пропущених від Олександра, але не передзвонювала йому. Їй було боляче, сумно, нестерпно. хтось подзвонив у двері. Не подивившись у вічко, вона її відкрила. На порозі стояв Олександр.
– Що сталося на тому обіді? Що він зробив.
Міла повільно підвела очі на нього:
– Що? Ти хочеш знати, як минув обід?
- Так. Але може я не стоятиму на порозі?
Міла відійшла, пропускаючи Сашу. повернулася до нього і почала:
-  Давид Ахметов виявився дуже ввічливим чоловіком, не чіплявся, вульгарних натяків не робив. Дуже галантно поводився. Виявляється, він зовсім не такий, як ти казав. - вона говорила монотонно, тихо.
- Тоді що сталося? На тобі лиця немає.
- Все, досить. я так більше не можу. Я все знаю... знаю про нічний клуб "Апельсин".- вже різко випалила вона.
- Міл, я ж казав тобі, це давно все в минулому.
- Серйозно? - вона засміялася, - у п'ятницю це так давно?
- Яку п'ятницю? Ти про що? Останній мій візит туди був понад півроку тому.
- Ну так, так. Може у Арміне спитаємо? Може, вона освіжить тобі пам'ять.
– Так, стоп. Цю нісенітницю тобі Ахметов розповів?
– Ні, не мені. Але я почула. Та й яка різниця...
- Ось як все закрутив, ублюдок. Поїхали.
– Я нікуди з тобою не поїду.
- Як же? А пам'ять освіжати?
– Що?
- До Арміне на роботу їдемо.
- Ооо, то ти навіть знаєш де вона працює? У вас так все серйозно?

Олександр взяв її під руку і повів до машини.
- Я не поїду! - крикнула Міла.
- Сідай. Їдемо розбиратися. Чи тобі просто вигідно вірити у всяку нісенітницю про мене?
   Вона мовчки сіла в машину, схрестивши руки на грудях. Вони приїхали і пішли до Арміне, яка все знала про план Давида і мала підігравати.
- Привіт, Арміне.
- Привітик.- з посмішкою вона пішла обіймати Сашу.
Але той прибрав її руки.
- У тебе голова болить? - запитав він.
- Від тебе не може боліти голова. - кокетливо відповіла Арміне.
- Тоді ти п'яна? - запитував Олександр.
- Ти не в настрої, зайчику? - продовжувала та грати.
- Мені вже це набридло, я пішла, - не витримала Міла.
Олександр затримав її і поставив останнє запитання Арміне:
- Коли ми бачилися востаннє?
- Ти що забув? У п'ятницю, милий.
Олександр розлютився і кинув останній аргумент:
- По перше нашій дружбі кінець! По-друге, якщо ти зараз не зізнаєшся у всьому, то я все вивалю твоєму братику, а свідки у мене є, ти знаєш.
- Гаразд, - злякалася Арміне, - всю розмову в ресторані підлаштував брат.
- Так би й одразу. - він хотів піти, але Арміне покликала його.
- Олександр, не кажи братові, що я здала його.
- А ти не ведися більше на нього. - і пішов з Милою.
Дорогою додому до Міли вони не промовили жодного слова. Олександр кипів, Мілі було соромно. Він зупинився біля її під'їзду. Вона подивилася на нього і прошепотіла:
- Пробач ... але мене теж можна зрозуміти.
Олександр повернувся у відповідь, взяв її за руку, глянув і сказав:
- Згоден. я не серджуся на тебе. На Арміне так. Вона моя однокласниця. Ми товаришували. Не більше, не менше. Я знаю всі її секрети. А вона так безглуздо повелася.
- А чим ти це їй пригрозив?
Він помовчав.
- Ну гаразд, твоє право не говорити.
– Ні. Ти заслуговуєш на правду. Арміне рідна сестра Давида. вони, як ти це вже зрозуміла, вірмени. Ахметов голову знесе за сестру, оскільки несе за неї відповідальність до її заміжжя. Арміне веде розгульне життя з чоловіками, що для їхньої родини неприйнятно. Якщо Ахметов про це дізнається, він видасть її заміж за кого захоче. Ось і вся історія, яку до смерті боїться Арміне.
- А ти як знаєш, ну про її чоловіків?
- Я ж говорю, ми дружили, вона мені довіряла.
- Саааш?
– Що?
- Пішли до мене.
- Із задоволенням. – він усміхнувся.
Міла була рада їхньому примиренню. Вони зайшли у квартиру. Міла зачинивши за ними двері, обернулася до Олександра. Обхопила руками його шию і припала до нього поцілунком. Він відповів їй взаємністю, його руки гуляли по її спині. Потім він поцілував її в шию, ніжно покусуючи, руками стиснув її сідниці. Вона зітхнула. Олександр трохи відсторонився і тихим голосом прохрипів:
- Я хочу тебе. Я не можу стримуватись.
- Не стримуйся, - мляво відповіла Міла.
Олександр підняв її так, що вона обхопила його тіло ногами. Так він поніс кохану на ліжко. Вони жадібно один одного роздягали, пестили кожну ділянку тіла, руками, язиками, губами, поцілунками. Він навис над нею, подивившись у вічі, увійшов в неї повністю. Вони рухалися ритмічно в унісон. Кімната була переповнена їхніми зітханням кохання. Досягнувши піку одночасно, Олександр втиснувся в неї, а вона міцно обняла його руками та ногами.

Вони лежали голими, обнявшись, мовчали хвилин десять, переводили подих. Потім Міла підвелася і злякано сказала:
- Ми ж без презерватива.
Олександр перевернувши її, відповів:
- Не хвилюйся, маленька моя. - І поцілував.