Звичайно за цей час Віола встигла розповісти всі підрости Анжелі, про те, як застукала дівчину вдома у Саші, та й ще в його одязі. Вони обидві вирішили, що тієї ночі у них був секс, були впевнені, що на цьому інтрижка закінчилася.
Після вихідних Міла намагалася уникати Олександра, але перед обідом він все ж таки її застав.
- Міла, як ти? І що з телефоном? Не міг додзвонитися до тебе у вихідні.
- Все добре. Я піду.
Він узяв її за руку, вона подивилась на нього і різко забрала руку.
- Мене Ліза чекає. Мені пора. Обідня перерва вже.


- Мені здається, Віола хоче повернути його. - За обідом, жуючи, сказала Ліза.
- Можливо.
- Так, ти візьми себе в руки і дай йому шанс, нехай скаже тобі, що він там вважає за потрібне. Вислухай його.
- Може ти й маєш рацію.
Повернувшись до агенції, Олександр перехопив Мілу:
- Зайди до мене, будь ласка.
Ліза, ні секунди не замислюючись, пішла далі.
- Міла, давай поговоримо. Скажи, я тебе чимось образив? Якщо так, то чим? Я спробую виправити ситуацію.
   Міла задумалася, адже на пряму він її не кривдив.
- Все нормально. Ти нічого не зробив. просто... просто, коли прийшла Віола... і я... у цій сорочці. Ніяково стало. Дурно якось.
- Її ноги в моєму домі не буде. Не звертай на неї уваги. Вона заздрісна людина. І ... може її бісить, що я по ній соплі не жую. - він трохи ближче підійшов до Міли, злегка торкаючись її руки, - Мир?
- Мир. - вона посміхнулася.
– Це треба відсвяткувати.
– Як?
- Може за філіжанкою кави?
- Можна, - вона посміхнулася.
Після робочого дня вони вирушили до найближчого кафе.
- Ти бачив, як Анжела знову на нас дивилася?
- Так. Не здивуюсь, якщо вона і зараз стежить за нами. - хихикнув він.
- Та ти що? - Міла округлила злякані очі, - вона може?
- Не знаю. Але ти не лякайся так. Ми ж не школярі, яких застукали у туалеті з цигаркою.
Дівчина засміялася.
- Саш.
- Що?
- Якщо чесно, давно хотіла спитати.
– Давай.
- Валєра твій друг чи родич? Просто, як для друга, він набагато старший за тебе.
- Друг. А знаєш, як так сталося?
– Як?
- Коли я розлучився з Віолою, я сів у його таксі. Він якраз закінчував зміну. Я запропонував йому зайти в якийсь бар. Ми випили, а потім тільки й познайомились. Він відразу зрозумів, що мене щось гнітить. Я про все йому розповів, не соромлячись. А він на підтримку розповів про себе. З того часу ми і друзі.
- А що на підтримку він тобі розповів?
- Це його особисте, але тобі розповім.
Він був одружений. Любив до нестями. Дітей не було. За його словами він її на руках носив, а вона порошинки з нього здувала. Але...
– Але?
– Вона потрапила в аварію.
- І?
- І все.
- Як шкода...
- Так. З того часу він один.
- То нікого більше й не зустрів?
– Ні. Але... Йому симпатична одна особа. Але Валєра не вважає це за правильне.
- Так не можна. Дружину не повернути, а роки йдуть.
- Я йому також казав. Марно.
- Треба допомогти йому. Хто ця особа? Ти знаєш?
– Антоніна. Моя сусідка.
- Так це ще простіше, ніж я думала. Давай, якщо ти не проти, влаштуємо у тебе шашличний вечір. Покличмо Антоніну по-сусідськи.
- Не погано. Можна, можливо. Коли?
- Нууу, п'ятниця, субота чи неділя. Коли у Валєри вихідний із цих днів.
- Я з тобою за одно. - він узяв її за руку.
- Дякую, за каву, - вона зніяковіла, - я вже додому.
- Я проведу.
Олександр із Милою попрощалися біля її під'їзду. Розійшлися на гарній нотці, але без жодних поцілунків, він боявся злякати дівчину. Саша дорогою додому сам собі посміхався. його очі горіли в передчутті від задуму звести Антоніну з Валєрою, адже і їм з Мілою випав шанс зблизитися.
Дні до п'ятниці пролетіли швидко. Олександр з Мілою один з одним фліртували крадькома, ну точно, як підлітки. Щоразу, коли вони дивилися один на одного, їхні серця вистрибували з грудей, а щоки заливалися рум'янцем. Анжела, яка за цим усім спостерігала, не витримала і знову набрала Віолетту:
- Що робити? Між ними явно є щось!
- Не кричи! Він мене на поріг не пускає. боюся, що і в агенції зірветься на мені. Я щось придумаю і дам знати.
- Дивись не затягуй. А то поки в тебе план дозріє, то вже в них діти народяться.
- Анжела, а що ти так паришся за них? Я ось не раз міркувала, і не можу зрозуміти...
– За тебе переживаю.
- Так? А може, тут щось інше?
- Може. Але краще він з тобою буде, ніж із цією замухришкою.
- Дякую за чесність. Гаразд. Чекай дзвінка.
Ранок. Субота. Дзвінок.
- Алло.- ще сонна відповіла Міла.
- Добрий ранок. Я розбудив?
Міла швидко подивилася на екран телефону, щоб подивитися хто дзвонить - "Олександр" - і відразу відповіла.
- Привіт. Так, я спала. А скільки годин?
- 8 ранку. Вибач. Просто хотів сказати...
- Говори.
- У Валєри сьогодні вихідний. До мене приїде десь до обіду. ІІІ...
- ІІІ...?
- ІІІ мені потрібна твоя допомога.
– Вже?
- Угу. Ні, ну, якщо ти не можеш, то...
- Перестань. тільки мені потрібно хоча б хвилин 30, щоб вмитися, одягнутися.
- Добре. Я буду біля під'їзду на тебе чекати.
Олександр уже там був і чекав Мілу.
Вони поїхали до найближчого супермаркета. Купили все необхідне та поїхали до Олександра. Приїхавши, вони розташувалися на задньому дворі біля басейну.
- Ооо, якби я знала, що сьогодні буде така гарна погодав то захопила б купальник.
- Я можу дати шорти та футболку.
- Ні, ми ж тут у справі, а не розважатись.
- Одне іншому не заважає. - підморгнув Олександр.
- Можливо, а ти вже покликав Антоніну?
- Ні, зараз покличу, поки Валєрки немає, щоб він мене не придушив.