Навечір закохані зголодніли. Вони замовили піцу. Повечерявши, вирішили подивитися фільм під теплим пледом. Але фільм вони так і не подивилися, бо знову захопились одне одним. У результаті Олександр заночував у Міли. На роботу поїхали разом. Недоїжджаючи до агентства, Міла попросила:
- Зупинися тут.
- Чому?
Вона зам'ялася.
- Гей, ти чого? Ти соромишся наших стосунків?
- Ні, просто... Гаразд їдемо.
Вони за руку зайшли до будівлі. Анжела витріщила очі і швидко набрала Ахметова:
- Вони разом. Хіба ти не втілив свій вчорашній план?
– Втілив. Вона, як скажена вибігла з ресторану.
- Гаразд, бувай.
Анжела побігла до Міли.
- Міла?
- Так?
- Ви що, з Олександром зустрічаєтесь?
- Так, - твердо відповіла дівчина.
– На роботі це не прийнятно.
Із цими словами зайшов Олександр до кабінету.
- А ми не на роботі зустрічаємося. - він дав відповідь Анжелі.
- Але ... - хотіла продовжити вона.
- Але якщо тобі буде спокійніше, я можу звільнитися.
– Я такого не пропонувала. Але поводьтеся пристойно в цих стінах. – Анжела пішла розлючена.

Саша підійшов до Міли, поцілував.
- Нехай котиться кудись подалі. Гарного дня кохана.
- І тобі. - вона поцілувала його у відповідь.
Олександр пішов до себе, а до Міли забігла Ліза.
- Ти бачила? Анжела як ніколи раніше не в собі.
- Сідай. Зараз все розповім.
Поки дівчата розмовляли, Анжела сиділа на телефоні з Віолою:
– І після цього вони разом за ручку на роботу прийшли.
– У мене є останній план.
- Давай швидше.
– Сергій Іванович.
– Що?
- Батько Саші. Він дуже прискіпливий до пасій сина. Я подзвоню йому і прикрашу нашу дівчинку не в гарних фарбах.
– Давай. До зв'язку.
Анжелі трохи полегшало.

Віолетта, не довго думаючи, зателефонувала батькові Олександра:
- Сергій Іванович, привіт.
- Привіт.
- Як ви? Як бізнес?
– Ти мій клієнт. Навіщо запитуєш? Говори прямо, навіщо дзвониш?
- Ну, ви Олександра давно відвідували?
- До чого хилиш?
- Він знову знайшов якусь дівчину. Цього разу замухришка з якогось села. гроші з нього так і висмоктує.
- Більше, ніж ти колись?
- Сергій Іванович, я вашого сина щиро любила і досі...
- Досить. Знаємо як любила. Добре. Приїду, подивлюсь. Все бувай.
- До побачення.


Анжела сиділа за столом, постукуючи пальцями по ньому, і дивилася на телефон. нарешті її болючі очікування закінчилися. На екрані висвітлило "Віолетта".
- Ну що там? - проторотовала вона.
- Все Ок. Сергій Іванович незабаром прибуде.
- Фух.
- Все пока.
- Угу, давай.

Сергій Іванович сів за кермо і одразу поїхав до сина додому. Ключі від будинку в нього були.
Від Давида Ахметова після того ділового обіду нічого не було чути, він поїхав у відрядження.


Кінець робочого дня, закохана парочка весело підійшла до машини.
- Куди їдемо? - запитав Саша.
- До мене?
- У тебе вчора були, значить до мене?
- Мені все одно, аби ти поряд був. - Міла чмокнула його в губи.
Вони зайшли до будинку і Олександр побілів від побаченого.
- Привіт, синку.
- Вітання. Ти що тут забув?
– Тепло ти мене зустрічаєш. - Сергій Іванович перевів погляд на Мілу, - а ти?
- Вітаю. Я Міла.
- Приємно познайомитися. А ви ...? - він вказував запитальними жестами на них.
- Мені також приємно з вами познайомитися. - відповіла Міла, - ми працюємо разом із Олександром.
- Ааа, і роботу вирішили продовжити у мого сина вдома?
- Припини! - не витримував Олександр, - Міла моя дівчина.
- Так? Ооо, тоді, Міло, зробіть нам каву, ми з сином поговоримо.
- Добре. - вона вже хотіла йти на кухню, але Саша їй не дав.
- Міла тобі не прислуга. Все, мені це набридло. - він взяв Мілу за руку і вони вийшли з дому.
Сіли в машину та поїхали до дівчини додому.
Вдома вона, зробивши каву, заговорила до нього:
- Саш, все в порядку?
- Ні, не в порядку. Вибач мені за нього.
- Я не ображаюся. Але я так зрозуміла стосунки у вас погані.
- Так. Він псував мені всі стосунки з... хоча можливо, його можна зрозуміти.
Міла в очікуванні дивилася на нього.
- Він не любив Віолу, як і мати. Ну вони в результаті мали рацію. після неї, ти знаєш яке в мене було життя: одна, друга, третя, десята. Ось саме за рахунок  цього ми з батьком і сварилися. Але якщо подумати, він мав рацію.
- Але з мамою у тебе добрі стосунки.
- Це тому, що вона вирішила не втручатися. А з батьком ми жили разом, він це все бачив.
- Тому й поїхав?
- Так. Ми дуже сильно з ним посварилися. Я попросив його дати мені волю. Він так і зробив, поїхав, але насамкінець сказав, що бізнес свій на мене не перепише. А він мені й не потрібний. Я радий, що працюю не на нього і від нього не залежу.
- Він швидше за все подумав, що я така, як ті, що були в тебе раніше.
- Мабуть.
- З того, що ти мені розповів, я бачу, що твій тато хороша людина, просто в свій час ти йому душу потріпав. Вибач.
- Ні, ти маєш рацію.
- Поговори з ним. Дайте один одному шанс. Життя коротке.
- Може і так. Але не сьогодні.
Він обійняв Мілу.
- Як же добре, що ти в мене є, - поцілував її в мочку вуха.
У Міли запурхали метелики у животі.
Вони не йшли з кухні. Вони куштували один одного на кухонному столі.
Олександр додому не збирався, поки у нього гостює батько. Але наступного дня, після робочої наради йому зателефонував Сергій Іванович.
– Слухаю. - Саша сухо, навіть трохи грубувато відповів.
- Сину, послухай. Я не сваритися приїхав. Якщо в тебе з цим дівчиськом справді все серйозно, то перепрошую і хочу згладити конфлікт спільною вечерею.
- Я передзвоню тобі. Зараз я зайнятий. - він поклав слухавку і пішов до Міли.
- Привіт. - він стояв у дверях, притулившись до них.
- Ну привіт. - Міла кокетливо відповіла і підійшла до нього. Обережно взяла за комір його сорочки і потягла на себе - чому в дверях стоїш, не заходиш, як не рідний?
- А що рідний?
- І душею, і тілом.
- Моя .- він ніжно поцілував її.
- Міла, я хочу поговорити з тобою.
- Добре, давай сядемо.
- Дзвонив батько. Перепросив. Хоче повечеряти з нами. Типу ближче познайомитися з тобою.
- Ну і що ти відповів?
- Нічого. Сказав, що передзвоню.
- Так передзвонюй вже.
Олександр запитливо глянув на неї.
- Саш, він робить перший крок. Ти маєш піти йому на зустріч.
- Ти так думаєш?
- А що тобі втрачати? Ти з ним і так посварений. Ця вечеря або примирить вас, або ви залишитеся на тому ж рівні.
- Гаразд, дам йому шанс. Подивимося.
- Не йому, а вам.
- Так. Але це лише заради тебе. Якщо щось піде не так, ми одразу йдемо.
- Добре.
Він ще раз поцілував її і пішов до виходу. І як не дивно, перетнувся з Анжелою.
– Роботу обговорювали. - різко він наперед сказав начальниці, знаючи її питання і пішов.
- Що це з ним? - Звернулася вона до Міли.
- Не знаю.
- Отже, я у справі. Давид Ахметов зараз не у місті. Він просив передати, що хоче, щоб презентація була у вівторок.
- Добре. Вона майже готова.
- Ясно. Це добре. А тобі не цікаво, де він?
– Хто?
- Давид Ахметов!
- А, ні.
Анжела оцінила її незадоволеним поглядом і пішла до себе. Міла ж видихнула: "Слава Богу, що його немає".
Увечері після роботи вони з Сашою поїхали на вечерю.
- Саш, у мене новини хороші.
– Які?
- Ахметов поїхав із міста. До вівторка начебто не буде, а отже, дзвонити мені не повинен.
– Супер. краще взагалі не повертався б. А як ти знаєш?
- Її Величність Анжела сказала.
- Вона навіть вміє позитив у роботу вносити?
Вони засміялися.
– До речі, а куди ми їдемо?
- До мене додому. Батько сказав, що так затишніше буде. Вечерю він сам приготував.
- Ого. Він у тебе кулінар?
- Ну як тобі сказати. коли вони з мамою розійшлися, я лишився з ним. Він повинен був навчитися, та й ось.
- Молодець. Саша, якщо не секрет, чому вони розійшлися?
- Моя мама кар'єристка, а тато хотів, щоб вона вдома сиділа і пироги пекла. Не зійшлися характерами виходить.
- Сумно. слухай, ми ось-ось приїдемо, а я так і не знаю ім'я твого батька.
Олександр глянув на неї.
- Справді, я ж вас учора і не познайомив, злий був. Сергій Іванович.
- Ок. Спасибі, а то зганьбилася б.
- Не хвилюйся, ти зі мною.
Вони приїхали, зайшли до хати. У вітальні смачно пахло.
- Привіт, діти. Сідайте.
Міла сіла біля Олександра, Сергій Іванович навпроти них. Перші 2-3 хвилини стояла тиша. Порушив її перший батько:
- Синку, наповни келихи. Міла, в першу чергу хочу вибачитись за вчорашній інцидент. - Потім він звернувся до сина, - і перед тобою теж.
- Тоді давайте вип'ємо за примирення. - відповів Олександр.
Вони цокнулися келихами.
- То ви й працюєте разом?
- Так. - відповіла Міла, - але побачилися вперше за день мого приходу на роботу. Я ще не знала, що він буде моїм начальником.
– А ви місцева?
– Ні. я приїхала з невеликого містечка.
Потроху в них почалася розмова. Вечір пройшов спокійно і навіть приємно. Після вечері Олександр із Мілою поїхали. Яким би вечір не був хорошим, але залишатися він тут не хотів. Сергію Івановичу Міла сподобалася. Він почав думати, що Віола обмовила дівчину. Він бачив, як закохані дивилися один на одного, бачив їхню щирість.