Вранці, десь о годині 9, батько Олександра зателефонував Віолетті.
- Чи не розбудив?
- Ні, що ви. Рада вас чути.
- Я приїхав.
- Оо, коли плануєте з "невісткою" знайомитися? - Слово "невістка" вона ядовито сказала.
– Вже.
– Зараз?
– Ні. Вже познайомився.
– Як? Коли? Хоча, не важливо. І як вам?
- Сподобалася. Ти помилялася щодо неї. Мені нема за що турбуватися.
- Яяяк? Та вона актриса ще та.
- Краще за тебе?
- Сергію Івановичу, як хочете, справа ваша. Але я можу довести, що вона аферистка.
– Як?
- А ви запросіть їх на обід у суботу до ресторану. Я також підійду. Ось побачите.
- Ну що ж. Гаразд.
Сергій Іванович організував обід, обґрунтовуючи тим, що незабаром їде.
Міла та Олександр прийшли у призначений час. Вони сіли до столу, Їм принесли меню. Тут намалювалася Віолетта.
- Всім привіт. - вона підсіла до них.
Олександр перевів погляд на батька, потім на Віолу.
– Тобі тут не раді. – крізь зуби прошипів Саша.
- Сину, навіщо ти так?
- Що це означає? Ми йдемо. - він був обурений.
- Стривай. Віола мій клієнт. Подзвонила, хотіла щось обговорити, ну я й сказав, щоб вона до нас приєдналася. Я не знав, що в тебе буде така реакція. Я думав, що ми всі дорослі люди.
- Сергій Іванович правий. Саш.- додала Міла.
Олександр заспокоївся. Взявши Мілу за руку, мовчки сидів. Підійшов офіціант прийняти замовлення.
Вони замовиляли-бризоль, бефстроганів... і так далі. Міла розгубилася, її супутник це помітив і, підморгнувши їй, замовив звичайний салат і м'ясо-гриль. На що Міла сказала:
- Мені теж саме.
Вони спокійно обідали, доки Сергій Іванович із Віолеттою обговорювали ділові питання. Але потім Віола переключилася на Мілу:
- Міла, тобі подобається у нашому місті?
- Подобається.
- Мабуть, дуже відрізняється від твого села, так?
- Я не із села. Але звичайно моє місто не настільки багате, як ваше.
- Ясно. А ти приїхала сюди, бо місто багате? Ну грошей заробити? - Віола була дуже уїдлива.
- Я приїхала сюди, бо випала така можливість. А гроші заробляють усі, нікому з неба вони не падають.
– Віолі падають. Ось вона й дивується. Слово робота від неї далеко, не те що сама робота. – сказав Олександр.
- Але чому ти так про мене кажеш? В мене свій бізнес. - образилася Віола.
      Олександр мало не подавився від сміху:
- Це бізнес твоїх батьків, і до речі ти ним керувати не вмієш, тільки гроші витрачаєш.
- А ти? Маєш бізнес батька.
– Ні. Я працюю лише в агентстві Анжели.
- Це правда. Саша не має відношення до мого бізнесу. – додав Сергій Іванович.
Віолетта швиденько знову напала на Мілу:
- Міла, я так розумію, твоя сім'я бідно живе і ти влаштувалася тут на роботу, щоб їм допомогти? І Олександра заманила?
– Як мене це дістало. Ми йдемо. - гаркнув Саша.
- Синку...
- Все. Досить. Ти хотів, щоб сьогодні ця ненормальна Мілу принижувала? Але ти мене принизив. Даремно я тобі повірив. Смачного.- він пішов з Мілою.
- Дорогенька, ти що хотіла мені довести? - сердитий Сергій Іванович, - хоча я сам винен, що довірився тобі.
- Ви що сліпий? Чи не бачите? Вона з села, бідолашна, на гроші кинулася. Хіба ви не бачите? - казала Віола.
- Дивись. Ще одна твоя дурна витівка, ми розірвемо партнерство. Міла прекрасна, чиста дівчина! І крапка!
Батько Саши розвернувся і пішов геть, залишивши Віолу одну. Вона була пригнічена, Анжелі написала всю суть по смс, дзвонити їй не хотілося.
Олександр їхав з підвищеною швидкістю.
- Саш, прошу тебе, зменш швидкість.
Він послухався.
- Вибач. я просто злий. Як він міг, ні, як я міг йому повірити?
- Не гарячкуй. Все владнається.
– Я бачити його не хочу.
Олександру в цей момент  зателефонував батько.
- Візьми трубку. - каже Міла. - Саш, візьми, вислухай його.
- Чому ти у всьому бачиш хороше?
- Він незабаром їде. Ну, візьми. я більше не проситиму, якщо ця розмова дійсно буде ні до чого.
- Гаразд. - він зупинився біля узбіччя і ввімкнув гучний зв'язок.
- Так.
- Синку, вибач. Я не знав, що вона так поведеться. Чесно. Мені соромно, що дозволив їй до нас приєднатися.
- Допустимо.
- Приїдь додому. Прошу. я завтра від'їжджаю. І прошу, передай вибачення своїй дівчині. Перед нею мені особливо соромно.
- Добре. - і поклав слухавку.
- Їдь.
- Тільки з тобою.
– Ні. Вам треба нормально поговорити, віч-на-віч.
Олександр міцно стискав кермо.
- Добре. Але спершу додому тебе відвезу.
- Добре.
Він відвіз Мілу додому, поцілував.
- Все буде добре. Я впевнена.
Олександр приїхав додому, зайшов до в будинок. З батьком була довга розмова. Зрештою вони помирилися. Наприкінці Сергій Іванович додав:
- Сину, я хочу, щоб ти знав, Міла мені дуже сподобалася. Будьте щасливі та бережіть один одного.
- Дякую, тату.
Наступного дня Сергій Іванович поїхав. З Віолою він таки розірвав партнерство. Вона була йому гидка.
Понеділок розпочався не з приємної новини. Мілі зателефонував Ахметов.
- Доброго дня, Міло.
– Добрий.
- Нудьгували за мною?
Міла здивувалася.
- Вибачте?
- Ну та гаразд. Міла, хочу з вами сьогодні зустрітися в обід, покажіть начерки реклами.
- Навіщо? Презентація завтра. Якщо забажаєте, перенесемо на сьогодні, впринципі вже все готове.
– Ні. Ви забули про наші умови? Я можу не подивившись презентацію відмовитись від реклами. — Давид поклав слухавку.
Міла розгублено побрела до Саші.
- Він що, по дорозі десь врізався? Не поїдеш ти з ним. - Олександр був розлючений, - та що ж це таке, як не одне, то інше.
- Я йому намагалася відмовити, але він нагадав мені про умови.
- Я йду до Анжеліки. Нехай сама з ним розбирається.
Міла пішла до себе в кабінет, Олександр до Анжели.
- Анжела, розберись зі своїм Ахметовим! Презентація завтра, нехай завтра приходить. Або ми з Мілою звільняємось. Він мені по перек горла!
Не дочекавшись відповіді, він пішов геть.
Анжела стояла, як у копана. потім струсивши головою, пішла до Міли.
– Поскаржилася Олександру?
- Що? - Міла подивилася на неї з ворожістю.
- Гаразд. Я тобі так скажу. Навіть ні,  попрошу. Сходи ти з ним на цей довбаний обід. Будь ласка. Ну, такий Давид Ахметов принциповий. Ти зрозумій, одна справа наша репутація підніметься, а інша... якщо він відмовиться від нас, це буде великий удар по фірмі.
- Але він мені не приємний. І взагалі я збираюся звільнятися.
Анжела зітхнула.
- Міла, прошу. це агентство названо на честь мене моїми батьками, я не можу їх підвести, я не можу занапастити це агентство. Ну що тобі станеться, якщо ще один раз пообідаєш з ним? - У Анжели почервоніли очі, і це було щиро, - дай хоч у чомусь мені перемогти, хоч компанію на високий рівень вивести,    раз я вже вплуталася в це ...
- Хоч у чомусь перемогти? - повторила Міла питання начальниці.
- А то ти не знаєш. Я по-всякому намагалася закохати в себе Олександра, але ні. А прийшла ти і раз, він твій. Ну та гаразд.
- А що значить ВПЛУТАЛАСЯ?
– Я про Ахметова, про рекламу. Я знала, що він важкий клієнт, але ... - тут Анжела збрехала, - послухай, хоч ви з Олександром цінні співробітники, я прошу доведіть компанію з Давидом до кінця, а потім хочете звільняйтеся, як хочете.

З цими словами Анжела вийшла.
Міла довго обмірковувала її слова. Все розповіла Саші і вирішила, що справді треба діло довести до кінця. Олександр був проти:
– Ні. Тоді разом поїдемо.
- Саш, вона була так щиро пригнічена. Так не можна. Я пообідаю з цим Ахметовим і закриємо цю справу раз і назавжди.
- З чим точно не дозволю сперечатися, то це з тим, що не під яким приводом ти не сядеш у його машину.
- Гаразд, поїду на таксі.
– Ні. Я сам тебе завезу та заберу. Дзвони та питай куди їхати.
Міла цмокнула його і зателефонувала Ахметову. Той не дуже схвалив її пропозицію, але погодився