Наступного дня Ліза влетіла до кабінету подруги.
- Привіт. Я вчора ледь відійшла після нашої п'янки. А ти як? Розповідай. З Олександром поговорила?
Міла скривила сумне обличчя.
- Що, все так погано? - занепокоїлася Лізка.
- Ми ніби зустрічаємося. - швидко випалила та.
Ліза заверещала від радості, Міла швидко прикрила їй рота.
- Тихіше. Тут таке було вчора. Анжела на взводі.
- Розказуй все в подробицях. - вже тихіше сказала Ліза.
- Гаразд, слухай...
Не встигла вона розпочати, як увійшов Олександр.
- Доброго ранку..., дівчата. - він не очікував побачити Лізу.
- Доброго. - обидві відповіли.
Олександр трохи розгубився.
- Міла, як звільнишся, зайди до мене.
- Добре.
- Гарного дня вам, дівчата. - він усміхнувся і пішов.
- Ваааау. - протягла Ліза.
– Що?
- Та в нього очі світяться більше, ніж звичайно.
- Тихо.- Міла приклала палець до губ.
Не довго вони залишалися одні-зайшла ними улюблена начальниця.
- Це що за посиденьки? Ліза! На робоче місце! Міла, ти все вчора перебрала?
Ліза швидко вибігла з кабінету, а Міла відповіла:
– Ні.
- Чому? Я ж просила.
- Не встигла. Робочий час давно закінчився, я і так надовго затрималася.
- Ну добре. У нас завтра думаю буде зустріч із дуже серйозним клієнтом. Можеш поки якісь начерки зробити, щоб здивувати його. Він володіє автосалонами.
Анжела пішла та зателефонувала Ахметову.
Міла вирішила подзвонити Ніні.
- Вітаю. Як ваша нога?
- Привіт, Міла. Нічого, минеться, не перелом. Як ти? Ви?
- Все добре.
- А як у вас із Сашою?
- Еее.
- Ну, ви ж спілкуєтесь?
- Так, так. Все добре. Правда Анжела сердита ходить.
- Не звертай на неї уваги. Вона ревнує, це й дурню зрозуміло. Нехай.
- Гаразд, мені працювати треба. Ви одужуйте.
- Добре, люба, я ж маю ще потанцювати на вашому весіллі... ну, в сенсі, ти як заміж будеш за когось виходити, ти ж покличеш?
- Так звичайно. - Міла почервоніла.
- Все, Сашуні привіт. Бувай.
- До побачення.
"Щось мені здається, що ця дама знайшла наречену для свого сина..." - поміркувала Міла і пішла до Олександра. На шляху зустріла Анжеліку.
- Ти куди?
– Олександр викликав.
- Навіщо?
- Не знаю.
- Довго не затримуйся і потім до мене зайдеш.
- Добре.

- Тук-тук. Викликали?
- Так. - Олександр підвівся і зачинив двері на замок.
- Ооо, що за консперація?
Саша підійшов до неї, обійняв, поцілував.
- Щоб непрохані гості не приходили. Я скучив.
- Я теж, але ми на роботі. - вона поцілувала його у відповідь. - До речі, про неї.
- Про кого?
- Про роботу. Анжела бачила, куди я йду і наказала потім до неї зайти.
- Який жах. Вона мене вже дістала.
- І мене. але мені треба бути готовою до неї.
- Ууууммм, є ідеї?
- Так.
– Ти неймовірна. Говори.
– Після завтра у нас зустріч із власником автосалонів. Треба ескізи реклами.
- Хто він?
- Не сказала.
- Гаразд, хоч попрацюємо разом і добре.
Він відчинив двері і вони почали працювати.
Через якийсь час вона зібралася до Анжели.
- Ми ж пообідаємо разом? - запитав Саша.
- Нв, вибач. Я Лізі пообіцяла.
- Добре. Тоді повечеряємо.
- Добре. - і вона пішла .


- Анжела, ви просили мене зайти.
- Так. Чому тебе викликав генеральний директор?
- Обговорити ідеї автосалонів.
- Звідки він знає?
– Я йому сказала.
- Ясно. І як успіхи. Розповідай.
Міла поділилася ідеями, але начальниця не особливо слухала.
- Добре. Іди працюй.
Але час був обідній і Міла з подругою пішли до кафе, де все й розповіла їй про вчорашні події.
- Мені аж прикро, що мене на роботі не було. Але я за тебе..., за вас рада.
- Дякую. Я теж.
- Але Анжелі треба якось перетерпіти. Хоча це неможливо, поки ви тут працюєте.
– Я теж про це думала. Подивимося , як воно буде.

Наприкінці робочого дня Олександр зайшов до Міли.
- Збирайся, їдемо.
- Добре.
- Я на вулиці зачекаю. Зателефонувати треба.
- Ок.
Виходячи, він зіткнувся з Анжелою.
- Оо, Олександр, ти додому?
- Так.
- Може підкинеш мене?
- Без образ, я поспішаю і мені в інший бік.
Анжела витріщила очі. Коли Олександр зник з поля зору вона звернулася до Міли:
- Нам треба довести до ладу документи.
- Добре. Де? У вас у кабінеті чи у мене?
– Ти в себе.
- Анжела, вибачте, але мій робочий час вийшов. Ви попросили допомогти. Тож давайте разом розберемо папери, так буде швидше.
- Ні, - різко відповіла начальниця, - я поспішаю.
- Я теж .- не довго думаючи відповіла дівчина.
- Але...
- Або разом залишаємося, або разом виходимо. Тим більше, це не входить у мої обов'язки.
- Ти права. Гаразд. Ідемо. Все одно вже Ліза сьогодні вийшла. Вона завтра цим займеться.
Вони вийшли з будівлі і Анжела, як завжди,  злилася від побаченого- Міла сіла в машину Олександра.
- Чого так довго? - запитав Саша.
– Знову хотіла завалити роботою.
- І як тобі вдалося втекти?
- Запропонувала їй залишитися зі мною і вона швидко збрикнула.
- Молодець.
– А куди ми їдемо?
- До мого улюбленого ресторану. Я тільки з мамою там буваю.
Їй стало приємно, що він показує лише їй його улюблені місця.
- Від Валєри щось чути?
- Так. Це ж я йому й дзвонив після роботи. У нього все пучком. Спочатку накричав на мене, а потім подякував.
- Отже, у нас вийшло?
- Так. У нього зараз цукерочно-букетний період.
- Супер.
Після вечері вони заїхали до Ніни, на прохання Міли.
- Привіт мамо.
- Привіт. О, Міла,  і тобі привіт. Проходьте. Чаю?
- Не відмовлюся.
- Який молодець. І нам з Мілою зробиш.
- Хитра, добре.
Поки Саша робив чай, дівчата спілкувалися.
- Які ви молодці, що заїхали?
- Ми хотіли вас навідати.
– І правильно зробили. Я бачу ви з Сашою добре ладнаєте.
- Ну так.
- Ой, давно я його такого веселого, збадьореного не бачила. Це ти так на нього впливаєш.
- Ви так думаєте?
- Я так знаю. - Ніна мило посміхнулася і підморгнула дівчині.
- А ось і чай. Пліткували про мене і без мене? — жартівливо казав Олександр.
- Так, синочок, планета лише  навколо тебе і крутиться.
Всі засміялася. Весело поговоривши, Олександр відвіз Мілу додому. По дорозі назад  зателефонував мамі:
- Ще не спиш?
– Ні.
- Ти ж не гніваєшся на наш візит?
– Що ти, ні. Я рада. І Міла мені дуже подобається.
- Мені теж, ну, всенсі...
- Я знаю. Я все бачу.
- Так?
- Так. Тож уперед.
- Хм. Вона справді дуже хороша. Я як хлопчик біля неї, залишилося за кіски смикати. Боюся образити. Знаєш, у мене ще такого не було.
- Так це ж чудово. Я завжди тебе підтримаю і вибір твій також.
- Дякую, мам, я знаю. Добре відпочивай, добраніч.
- І тобі синок.