Цього ж дня з'явилася в агентство одна персона. Вигляд у неї був суворий, але при цьому викликав повагу.
Міла про щось розмовляла з Лізою і тут підійшла жінка.
- Добрий день леді.
– Добрий. - дівчата майже в один голос відповіли.
- Лізонько, Анжела у себе?
- Так, звичайно, Проходьте.
- Дякую.
- Хто це? - Міла пошепки запитала.
- Це Ніна, мати Олександра і наш спонсор. Я тобі потім трохи розповім про неї.
- Ааа ясно. Тоді гаразд, я до себе.
- Ага, давай.
В цей час Ніна у Анжели:
- Вітаю, Анжеліко. Я вже знаю про контракт.
- Дякую, дякую, Ніно. цей проєкт виведе нас на новий рівень.
- Молодці. Що ще у вас нового?
- Звичайно. У п'ятницю на честь такої події на 20.00 у Міражі влаштовуємо корпоратив. Ви бажаний гість.
- Дякую. А що то за дівчина з Лізою розмовляла?
- Ааа, ця. Це наш новий коперайтер. Вона простачка. із провінції. Не нашого поля ягода. Але в п'ятницю вона теж буде, як копірайтер.
- Ясно. Ну добре. Не відволікатиму тебе від роботи. Познайомлюсь із новим копірайтером.
- Навіщо?
– Я ж ваш спонсор. Я маю знати всіх, з ким маю справу.
- Так-так, звичайно.
- Бувай.
- До побачення. - Анжелу  чомусь турбувало це знайомство.
Міла не очікувала, що Ніна до неї зайде.
- Добрий день. Не заважатиму?
– Добрий. Ні, що ви, проходьте.
- Я Ніна, спонсор цієї фірми. - мило посміхнулася вона.
- Дуже приємно. Я новий коперайтер, Міла.
Вони потиснули одна одній руки.
- Сідайте.
- Дякую. Я не надовго. Хотіла познайомитись. Як вам тут працюється?
- Дуже подобається, дякую.
- Ти вже тут усіх знаєш? З усіма спілкуєшся?
- Так, майже. - розгублено відповіла Міла.
- А з гендиректором?
- У мене з усіма добрі стосунки.
- Це добре. Якщо колектив дружній, то й робота продуктивна. Гаразд, дорогенька, не відволікатиму. Гарного дня.
- Дякую. І вам.
Ніна вийшла із загадково задоволеною посмішкою і попрямувала до сина. Тут же до Міли влетіла начальниця.
- Міла, про що Ніна з тобою говорила?
- Та так, ні про що. Питала як мені працюється.
- І все? - Анжела була різкою.
- Так. А що сталося?
- Ні, все добре. За тебе переживала. Будь з нею обережна. Гаразд?
- Доообре. - протягнула Міла, - добре, не переживайте.
- Добре, працюй, я пішла.
"Що за день? то Олександр, потім ця Ніна та Анжела ... день відвідувачів "- подумала Міла і тут Ліза зайшла.
- Що відбувається?
- Сама не знаю.
- Ідемо на обід, поговоримо.
- Угу, ідем.
Ніна любила відвідувати сина. Завжди цікавилась його справами.
- Привіт синку.
- О привіт. Ти вже знаєш?
- Ти про контракт чи про нового копірайтера?
- Про контракт. Хоча, видно, знаєш про нього і все інше.
- Угу. Може пообідаєм разом? - запитала мама.
- Із задоволенням, йдемо.
Вони вийшли надвір майже одночасно з дівчатами. Олександр з Мілою вкотре зустрілися поглядом, між ними пробігла іскра, а Ніна, як мати, це вловила. Міла швидко відвернулася і пішла з дівчатами. Ніна з Олександром поїхали до їхнього улюбленого ресторану "Квартет". А дівчата пішли у своє вже звичне маленьке кафе "Бістро".

- Як тобі нова колега? - запитала мама у Олександра.
- Гарна. Розумна. Дякуючи їй ми і уклали цей контракт.
- А Анжела якось не дуже про неї відгукується.
– Анжела не любить конкурентів.
- Це так. А в чому Міла їй конкурент? - примружившись запитала Ніна.
Олександр на секунду забарився і відповів:
- Замовникам сподобалася ідея Міли більше, ніж ідея Анжели.
- А, ось воно що. Тоді зрозуміло.
- Угу.
- Мені до речі сподобалася вона. Мені здалося, що вона щира, чесна.
- Можливо.


У свою чергу дівчата дружно обговорювали Ніну та інших.
– У тебе сьогодні день відвідувачів. - помітила Ліза.
- О так, - каже Міла, пережовуючи салат.
- А що, які відвідувачі? - зацікавилася Ірен.
- У неї сьогодні і Анжела, і Олександр, і навіть Ніна візитом не образила.
- Ой все, не інтригуйте. Міла розкажи. - заволала Ірен.
- Спочатку зайшов Олександр, - почала Міла, - привітав із контрактом і сказав, що я молодець, потім відвідала Ніна. Запитувала чи подобається мені тут. А на закуску влетіла Анжела та влаштувала допит, навіщо мовляв Ніна приходила.
- Нічого собі, - здивувалася Ірен.- а ти знаєш, Міл, Ніна шукає наречену для сина.
- Хм, він, що сам не може знайти?
- У нього всі дівчата на одну ніч, нічого серйозного, - каже Ліза.
- І це все після Віоли, - додала Ірен, - вона йому зраджувала, а він дізнався. Розбите серце і все таке.
- Ясно, - зітхнула Міла, - йдемо вже.
Коли вони зайшли до агенції, знову зустрілися з Олександром.
- Міло, зайди до мене будь-ласка, - сказав він.
Дівчата переглянулись і розбіглися.
- Добре. - Міла зайшла.
- Міло, завтра корпоротив на 20.00, я подумав, ти не знаєш де цей ресторан і якщо ти не проти, я міг би за тобою заїхати.
- Але ж таксі знає, - розгубилася дівчина.
- Ну так. Просто цей контракт спасибі тобі і якось не правильно, щоб ти на таксі їхала.
- Ну тоді добре.
- Добре, - повторив він.
- Я піду працювати?
- Так, звичайно.
Вона вийшла і лише тоді Олександр зрозумів, що його долоні мокрі. А Міла зрозуміла, що серце вилітає із грудей. Не встигла вона перевести подих, як Ліза застала з допитом.
- Що він хотів?
- Не знаю. - Міла була все ще розгублена.
– Як це не знаєш? Ти ж щойно розмовляла з ним. Про що ви говорили? - не вгамувалася Ліза.
- Дивно якось. Він запропонував підвезти мене на корпоротив.
- Ого. Ну ти це, подруго, будь уважною. Ти ж знаєш, ми тобі про нього говорили.
- Добре, буду.
Міла зайшла до кабінету, сіла у своє крісло і задумалася: "Він що, думає, якщо я із провінції, то я дурна і мною можна скористатися? Ні, а я що не можу йому сподобатися? А раптом, я справді його зацікавила. Нісенітниця якась."