В один із днів у королівському палаці особливо було моторошно й неспокійно. Король дуже лютував й здавалося ось-ось у нього знову станеться приступ божевільного сміху. Останнім часом організація "Біла Сова" почала дуже активно діяти у столиці, роздаючи провіант населенню. Звісно ж це не залишилося без уваги його величності. Королівські вартові не один раз намагалися заарештувати членів підпільної організації, але їм це ще ні разу не вдалося. У Ернеста виникла нав'язлива думка, що "білі сови" занадто зарозумілись й розслабились, як тільки позбулися королівського ката. Але у правителя залишився козир в рукаві й настав час його пустити в дію.
- Я доручаю тобі особливу місію. Антоніо, Грегорі, Джонатан - усі вони не виправдали моїх очікувань. Вони просто жалюгідні нікчеми. Надіюсь хоча б ти не розчаруєш мене. - промовив Ернест, дивлячись на постать в темній накидці.
- Що я повинен зробити, мій повелителю? - промовив юнак у накидці, який схилився на коліно перед своїм королем.
- Ліквідуй організацію " Біла Сова". Щоб усі вони були мертві і їх трупи були повішені на головній площі. Метод виконання цієї місії залишаю на тебе.
Хлопчина посміхнувся.
- Як накажете, мій повелителю. Зовсім скоро буде повний кривавий місяць, на час цього явища запас моєї скверни збільшиться утричі. Я неодмінно позбудусь усіх невірних вам, мій королю!
- Тоді негайно йди й розробляй план своєї місії. Й пам'ятай, ти єдиний, кому я ще довіряю. Вільний!
Після дозволу юнак у темній мантії підвівся й покинув трону залу з усмішкою на обличчі.
З тієї зустрічі пройшов тиждень. Однієї темної ночі у лісі, недалеко від селища Тюре, разом з ауканням сов роздались звуки швидкого бігу. Група адептів товариства білих магів від чогось утікала в лісові хащі. Серед них було декілька юнаків й двоє дівчат. Усі вони були з чарівними посохами й захисними амулетами. Також на кожному членові команди була характерна для білих магів білосніжна мантія з вишитими на грудях золотими сонцями, які слугують своєрідними знаками оберегами. Проте на-відмінну від самих білих чаклунів, їхні учні носили мантії довжиною до колін, а не до п'ят.
- Руд, за нами ще досі женуться?- запитала захекано рудоволоса дівчина.
Темноволосий хлопець озирнувся й помітив великого чорного ворона, що летів за ними.
- Нажаль так!
- Бісовий ворон! Все від нас не відчепиться!- гукнув один із хлопців й не помітив, як потрапив у чаклунську пастку. З під землі виріс великий колючий тин і схопив його.
- Сем!- прокричала дівчина з короткою стрижкою.
- Облиш його, Луїзо! Йому вже не допомогти!- відповів інший хлопець не зупиняючись, за їхніми спинами тим часом пролунало гучне тріщання лоз тину. Одна із чарівниць тієї ж миті залилась слізьми.
Невдовзі білі адепти вибігли на велику галявину й вирішили трохи перепочити після непереривного несамовитого бігу. Проте, не встигли вони перевести дух, як дерева загойдав сильний вітер й навколо них з туману з'явилися темні маги в своїх чорних мантіях з емблемою ворона на черепі. Злих чаклунів було в тричі більше ніж маленької групки учнів-практиків білої магії. Вони почали обступати загнаних в пастку нещасних юних магів, а великий чорний ворон сів на плече їх лідеру.
- Молодець! За це я тобі дам скільки захочеш мишей.- низького зросту юнак в темній мантії почесав свого крилатого помічника під дзьобом й діставши книжку в трохи затертій палітурці, відкрив її. Тієї ж миті небо вкрилось чорними хмарами, а земля під ногами затремтіла. Та так, що дехто зі світлих чаклунів навіть звалився з ніг.
-А ну розважте нас, білі пташенята!- прокричав з насмішкою лідер темних магів й розпочався бій. Проте сили були нерівними, адже адепти, на те й адепти, що поки тільки вчаться володіти магією. Початківці завжди будуть слабшими від професійних чаклунів. Отож, темні маги швидко розібрались зі слабкими юними магами й сховали їхні бездиханні тіла під землею. Їх лідер попрямував у бік селища Тюре, а за ним і його піддані.
Невдовзі рій темних магів вже палив маленьке поселення. Жителі Тюре почали тікати у різні сторони й ховатись від вогню та зловісних чаклунів. Лідер темних чаклунів божевільно засміявся, тримаючи в одній руці свій старий гримуар, а в іншій чорну вогняну кулю.
-Аааахаха! Біжіть! Тікайте, жалюгідні щурі! Все-одно не втечете!- юнак глянув у небо й розвів руки у сторону.
- Чуєте "Білі Сови"? Біжіть хутчіш сюди! Тут ваші дорогоцінні люди дохнуть як мухи! Чого чекаєте? Чи мені ще когось убити? Добре...- темний маг замовк й почав спалювати вогнем місцевих жителів, поки не помітив матір з дитиною. Жінка перелякано притискала до себе свого сина, який заливався слізьми. На мить перед очима чаклуна постала схожа картинка з минулого й він, зціпивши зуби, спалив дерево, а жінку з дитиною обминув стороною.
За весь цей час королівська варта ніяк не заважала Рональду з його товаришами виходити на головну площу й допомагати народу провіантом. Жителі маєтку Алоре вже надіялись на спокійні тихі будні, але все ж дехто сумнівався в цьому. Проте невдовзі до них дійшли новини про хаос в Тюре.
- Рональде, тебе не хвилює такий спокій зі сторони твого дядька? - раптом запитав Роберто на зібрані.
Рональд зробив ковток зі своєї чашки з чаєм й відставив її на стіл.
- На перший погляд, це може здатись дуже незвичним. Але я цього й очікував зі сторони короля. Якщо зараз він нам не перешкоджає, дає повну волю дій, значить він щось задумав. А отже ми своїми діями привернули його увагу й спровокували діяти. Очевидно, що це ніщо інше, як затишшя перед штормом.
Раптом до кімнати входять перелякані білі маги й падають на коліна перед хлопчиною.
- О, Ваша Світлість принце Рональде! Біда! Велика біда! Там у поселені Тюре! - почали перелякано кричати вони.
- Тихіше...тихіше. Можете спокійно пояснити, що трапилось у поселені Тюре? - намагався заспокоїти переляканих чоловіків Рональд. Один з магів нервово проковтнув слину й відповів.
- Ваша Світлість, на поселення Тюре напали! Нам дуже потрібна ваша допомога! Ми впевнені, що тільки ви можете все зупинити! Все ж "Біла Сова" також захищає усіх громадян Феліра!
Рональд насупився й знову запитав. Йому стало дуже цікаво хто серед білого дня напав на безпомічних жителів.
- Можете сказати хто напав на ваше поселення?
- Культ Люциуса.
- Культ Люциуса?
- Це культ темних магів, з якими у товариства білих магів з давніх-давен ведеться запекла боротьба. Цей культ величає Люциуса, демона, якого за легендою здолали хранителі фігур. Він винищує усіх білих магів за наказом вашого дядька, короля Ернеста фон Едерна. Але самих членів культу не варто сильно боятись. Найнебезпечнішим з них є їхній лідер Бартоломео, якого ще називають "скаженим королівським псом", через його одержимість експериментами над людьми.
Рональд знову відпив трохи чаю й на мить задумався. Вони зовсім недавно зіштовхнулись з одним із прислужників короля, а тут ще один натякає на їхню зустріч. Хлопець читав про культ Люциуса в одній зі схованих книг королівської династії, яку він взяв з собою з академії разом з повною історією своєї сім'ї. Темні маги, очевидно, напали на передмістя столиці не просто так. Вони діють за наказом короля, а отже "Біла сова" не може закрити очі на це.
- Добре. Ми допоможемо вам. Можете трішки зачекати мене й моїх товаришів, поки ми приготуємось до виходу на завдання?
Маги поклонились й вийшли.
Роберто знову побачив передбачення й воно, як і всі попередні попереджало про небезпеку. Рудий підійшов до свого товариша й присів перед ним на диван.
- Рональд, щойно в мене знову було погане видіння. Ти дивишся кудись в темряву, а потім тебе роздирають чорні тіні. Я звісно ж згоден допомогти жителям поселення Тюро, але подумай на хвилину, що це може бути пастка. Нам треба бути дуже обережними й швидко з усім покінчити.
- Звісно ж я розумію, що це може бути пастка. Але як і у випадку з містом Ронде ми повинні ризикнути, навіть якщо це дуже небезпечно. Чи ти забув, що "Біла Сова" створена для допомоги громадянам Феліру? Якщо ні, то і надалі розраховую на твою підтримку, Роберто. - Рональд посміхнувся Роберто й вийшов зі свого кабінету, давши команду решті команди збиратись в дорогу.
Невдовзі члени організації "Біла Сова" прибули в поселення Тюро й були шоковані ситуацією. Усі мешканці тікали зі своїх домівок, кругом був вогонь й дим, масова паніка.
- Дивіться! Там хтось стоїть! - крикнув Маркус, помітивши дивну постать в чорній накидці біля одного з будинків у полум'ї. Решта членів команди глянула туди ж саме й невдовзі дивна постать зникла в чорному тумані.
- Це член Культу Люциуса. Очевидно це вони влаштували підпал. - промовив насупивши брови Рональд.
- Дивіться там ще один! - прокричала Аліса, вказуючи на дах одного з будинків.
- І там! - додав Леонард.
- Та їх тут сила-силенна. - промовив Рональд і додав. - Нумо розділимось й схопимо їх. Тату Джо, містер Роджер, а ви поки допоможіть загасити полум'я.
Отримавши вказівку лідера "білі сови" розділились й почали переслідувати членів культу, ті своєю чергою заманювали їх все більше у лісові хащі.
В один момент "білі сови" вийшли до покинутого будинку, порослого мохом й стеблами квітів. Навколо не було ні душі. Але що дивно двері будинку були відкритими й уся група змогла легко зайти у середину. В усіх кімнатах лежали старі поламані меблі, бите скло й розкиданий папір. Але одна кімната зовсім відрізнялась від решти. Вона була обладнана під кабінет, при цьому дуже дивним способом: на книжкових полицях окрім книжок знаходились закриті банки з червоною рідиною; повсюди були розкладені книги, деякі з них лежали на столі розгорнутими; біля дзеркала на блюдці лежала розрізана мертва жаба і скальпель; на стінах написані незрозумілі надписи червоною фарбою, а ще частину кімнати наче розділяли довгі штори. Усі з допитливістю почали розглядати кімнату. Аліса підійшла до книжкової полиці й взяла одну банку в руки, вона виявилась спереду підписана цифрою чотири. Дівчина була шокована.
- Не може бути!
- Що таке, Алісо, ти щось знайшла? - спитав Роберто й підійшов до дівчини разом з Рональдом.
- Це...це людська кров... Так ось про що було написано у записці.
- У якій записці? - спитав Рональд.
- У будинку Грегорі де Норке я знайшла записку у ній було написано: "Я вислав тобі подарунок. Надіюсь він поповнить твою колекцію." Очевидно цим подарунком була кров розлита у банки. - дівчина, говорячи це, тремтіла від жаху.
- Який божевільний стане колекціювати людську кров? - виникло запитання у Роберто.
- Здається, здогадуюсь. - відповів Рональд і раптом пролунав гучний крик.
- АААААААААААААА!!!!!!! - прокричала Елеонора й впала на коліна, усі кинулись до неї.
- Що сталося? Чого кричиш?
-Т...там... - ледве промовила дівчина, вказуючи пальцем в іншу частину кімнати, яка була схована за шторами й решта команди глянула туди. На ліжку посередині кімнати лежало бездиханне тіло світловолосої жінки й у нього через крапельницю капала кров. Від такої картини усі були шоковані. Рональд прикрив рот, наче ось-ось вирве, й почав щось шепотіти.
- Що ти там шепочеш, Рональде?-запитав Леонард, торкнувшись плеча друга.
- Культ Люциуса.... Бартоломео... кров у банках... дивні символи на стінах... людський труп й жертвоприношення...Ми в лігві Культу Люциуса, а саме в кабінеті їх лідера Бартоломео! Роберто пам'ятаєш, один із магів, що просив у нас про допомогу згадував цього Бартоломео?
- Експерименти над людьми... - прошепотів Роберто.
- І очевидно це експерименти не на живих людях... Отже, все сходиться. Бартоломео проводить експерименти над трупами заради своїх темних чаклунських справ! Але чому ж члени культу навмисне привели нас сюди? Не може бути.... ЦЕ ПАСТКА! МИ ПОТРАПИЛИ В ПАСТКУ, САМІ ТОГО НЕ ПОМІТИВШИ.