Порт Крель. Раніше він був відомий тим, що безліч кораблів і торговельних суден прибували до його берегів. Цей порт був найбільшим у Фелірі, де купці вивозили свій товар і продавали його. Але з приходом до влади Ернеста фон Едерна порт закрили й тепер до його берегів прибувають тільки два кораблі або зовсім один.
Рональд і Маркус прибули в порт, щоб розпитати місцевий люд про те, чи не бачили вони якийсь незвичний сплеск магії неподалік. Але звісно ж ніхто нічого не знав. Раптом, коли хлопці розпитували останнього торговця, їх вдарили чимось важким по голові й вони знепритомніли.
—Яку чудову здобич ми сьогодні спіймали!— крикнув мужик, який був дуже високим і м'язистим й мав смуглу шкіру.
—Ти правий. Треба скоріше віднести їх до капітана. Він вирішить, що робити з цими цуценятами.— вимовив інший чоловік, що прикидався торговцем і мав довге чорне кучеряве волосся й зайву вагу. Обидва чоловіки, піднявши юнаків наче пушинки, вийшли з будинку.
Проходячи повз дерев'яний стовп, громила, який ніс на плечі Рональда, зірвав портрет красивого рудого молодого чоловіка і подивившись трохи, віддав компаньйонові.
—Дивись, знову ці щурі нашого капітана розшукують. Уже й нагороду підняли! Набридли. Не можна простому народу жити як заманеться, чи що? Відібрали все до крихти хліба, а тепер і на такого добродія, як наш капітан, свої зуби точать! Може їх взяти й перерізати до єдиного?— його голос був дуже грубий і злий, відразу видно, що він ненавидить королівську гвардію, вірних псів короля.
—Тьфу тобі на язик! Боб, ти зовсім з розуму з'їхав? Не можна діяти без наказу капітана! Чи ти хочеш, щоб він нами акул нагодував?— вимовив товстун, що ніс на плечі Маркуса.
Незабаром вони підійшли до величезного корабля. Він був з червоного дерева, на боці було написано золотими літерами "Темна Німфа" та розпис увигляді сплетіння тернових лоз. Паруси були білі й, що правда, трошки полатані стібками ниток. Видно вони дуже часто рвались. Під носом корабля розміщувалась різьблена фігура красивої жінки напівриби, очеведно це була та сама темна німфа, якою назване судно. А ще на самому верху висів прапор піратів, "Веселий Роджер" якого тримав в зубах шаблю та мав піратський капелюх з зображенням бутона троянди спереду.
Двійка морських розбійників піднялася на корабель і попрямувала в каюту капітана.
Увійшовши туди, вони скинули з плечей спійманих хлопців.
—Капітан, сьогодні ми зловили двох юнаків. Вони одягнені в форму відомої...ем... —почав доповідь товстун і раптом подивився на громилу. —Боб, як називається те місце куди діти вчитися приходять?
—Шарк, ти що геть дурний? Це місце називається академією.— відповів громила.
—Ось, вони з відомої академії. Думаю, у них в кишенях повинні бути якісь гроші. Що ви вирішите зробити з ними?
Почувши доповідь своїх матросів, капітан піднявся з місця і підійшов до хлопців, почав їх оглядати на наявність золотих монет чи інших цінних речей.
—Мені потрібно самому їх оглянути на наявність золота. — вимовив він і оглянувши всі кишені хлопців, помітив плями на їхніх шиях і швидко підбіг до свого столу. Дійшовши до столу, молодий чоловік одразу почав гортати свою товсту книжку. Знайшовши потрібну сторінку, капітан впав у легкий шок від прочитаного.
—Шарк, Боб, передайте іншим, щоб не сміли чіпати цих хлопців. Відтепер вони можуть стати членами нашої команди. — промовив молодий чоловік, не відриваючись від книги.
—Чому?— тихо запитав Боб, склавши руки.
—Так! Чому ми повинні залишати цих цуценят на кораблі?— скрикнув Шарк, злегка насупившись дивлячись на капітана повернувши голову в його бік.
— Вони особливі. Це можна зрозуміти по їх родимих плямах. —відповів рудоволосий.
—Родимих плямах?—знову запитав Шарк, здивовано подивившись.
— Вони у вигляді шахових фігур, що досить дивно. Думаю, варто їх залишити, вони ще можуть нам знадобитись. — відповів капітан, торкаючись вказівним і великим пальцями до підборіддя. При цьому він відводив погляд кудись убік, роблячи замислений вигляд.
До речі, про капітана судна "Темна Німфа" ходить безліч чуток. Наприклад, що він непереможний навіть на межі смерті або що він уночі перетворюється на вовка. Хоча останнє справжня нісенітниця. Капітан Роберто дель Розен дуже вправний на язик, точніше він дуже любить загравати з жінками, даруючи їм троянди та кажучи солоденькі словечка. Одним словом він ще той ловелас. Але ось в бою Роберто не поступається за силою навіть начальнику королівської гвардії. А все тому, що з дитинства йому доводилося виживати. Щоб вижити він взявся за зброю і почав довго тренуватися. Тому так швидко досяг високого рівня в бою і зміг зібрати власну команду, таких самих відчайдушних чоловіків.
Розен виглядає трохи старшим за свої роки. Йому всього лише двадцять чотири роки, а виглядає на цілих тридцять. Можливо йому років додає піратська одежина: темно-бордовий, довжиною до колін, піджак, такого ж кольору штани й капелюх; біла легка сорочка воріт якої злегка відкриває груди; штани міцно тримаються на чорному шкіряному ремені, який прикритий картатою зеленою тканиною, в ній капітан і ховає дрібну зброю; чорні до половини гомілки чоботи з невеликим каблуком і металевими вставками по сторонах; з прикрас на лівому вусі золота сережка у вигляді невеликого хрестика і ще зелене довге перо на капелюсі, який був також прикрашений вишитою трояндою, як і капелюх на "Веселому Роджері" на прапорі.
Хоча і зовнішністю капітан не обділений: довге вогненно-руде волосся доходило до лопаток й найчастіше воно розпущене, тільки на час бою молодик швидко зав'язує його в легкий хвіст хусткою; очі світло зелені з маленькими жовтими вкрапленнями, вони часто можуть висловлювати серйозність, зацікавленість, грайливість, але й іноді печаль; суворі риси обличчя лише надають мужності, ніс рівний і біля нього невелика ледь помітна родимка; тіло міцне завдяки тренуванням, але не занадто сильно; шкіра злегка смаглява. Взагалі капітан Роберто дель Розен вельми привабливий молодий чоловік зовні, цікавий і незвичайний всередині.
Раптом в кутку біля комоду почувся шурхіт і тихе стогніння. Хлопці почали приходити до тями. Першим відкрив очі Маркус і почав штовхати брата.
—Рональде! Рональде, прокинься! Ми ... нас викрали!
Від переляканого крику Рональд відкрив очі й присівши, доторкнувся до чола рукою.
—Чому ти так кричиш? Нас дійсно викрали?— оглянувши каюту та осіб, що стоять неподалік, хлопець продовжив.— Хто ви такі й навіщо викрали мене і мого брата?
Почувши, що гості отямились, Роберто підійшов до них і знявши капелюх, вклонився, посміхаючись.
—Я капітан Роберто дель Розен. Вітаю вас на своєму судні "Темна Німфа". Вибачте, мої матроси принесли вас сюди, вирішивши, що у вас є якісь цінні речі, але їх не виявилося. Вибачте за їх дурість.
—Вирішивши, що у нас є якісь цінні речі?! Так можуть робити тільки розбійники й пірати.— почав злегка злякано Маркус.—А беручи до уваги, що ми зараз швидше за все на кораблі. Це може означати тільки, що ви й ваші матроси ...
—Вірно, ми пірати.— спокійно сказав Роберто.
—ПІРАТИ!!!!—скрикнув Маркус. —Рональде, потрібно чим швидше утікати! Або вони нас викинуть в океан!— хлопчина вже тремтів від страху. Рональд і сам розумів, що зараз вони на судні потенційних ворогів. Але для початку потрібно переконатися, що їм нічого не загрожує на цьому кораблі.
—Заспокойся, Маркусе! Якби вони хотіли викинути нас в океан, через непотрібність, давно б уже це зробили. Можливо, вони позбудуться нас, попросивши викуп або продавши в рабство.Чи я не правий, капітан Роберто дель Розен?—перевів впевнений погляд на капітана. Від цього пронизливого погляду молодий чоловік здригнувся, хоча на душі у нього було надзвичайно спокійно.
— Ну ми б могли зробити це. Але навіщо, якщо нам не вистачає членів команди. Тому я пропоную вам приєднатися до моєї команди. — відповів рудоволосий, посміхаючись. Хлопці застигли на місці від здивування. Маркус просто був занадто наляканий, бо їх викрали пірати. А ось Рональд провалився у свої думки. Зараз у нього є можливість втілити свою дитячу мрію в життя, мрію про морські пригоди. Але він все ж засумнівався. Чи правильно буде приєднатися до піратів?
—Приєднатися до вас? А якщо ми відмовимося?— запитав Рональд, чим змусив знову задуматися капітана судна.
—Вам нічого не загрожує. Хіба я змушу вас приєднатися до нас.— відповів Роберто, посміхнувшись і знову надівши свій капелюх.
— Рональд, вірно? Я пропоную тобі битися зі мною в дуелі на мечах. Якщо переможеш ти, то так і бути, я відпущу вас. А якщо перемога буде за мною, ви залишитеся на цьому судні й станете членами моєї команди. Ну що, згоден?
Почувши слова капітана, Рональд ще більше насупився. Це черговий хитрий прийом. Але невідомо, що з ними зроблять у разі його відмови. Навіть якщо капітан сказав що їм нічого не загрожує, адже він може змінити своє рішення.
—Я згоден.— різко відповів хлопець, чим ще більше налякав Маркуса.
—Ні! Рональд, не треба! Він пірат! Він може тебе вбити!
—Маркус, тобі від страху зовсім пам'ять відбило? Ти забув що мене вчив фехтування дядько Пітер ще з самого дитинства? А продовжив своє навчання я вже в академії.— трохи насупився, дивлячись на зведеного брата.— Я впораюсь. До того ж це не дуель на смерть.
—Гаразд. Твоя справа. Але будь обережний, він не вселяє мені довіри.—шепнув на вухо брату Маркус. Рональд піднявся і подивився з усією готовністю на капітана корабля.
— Я хоч зараз готовий. Але відповідай, чому це дуель на мечах, а не як прийнято законом шахова дуель?
Роберто таке питання ввело в оцепиніння. Він не очікував, що хлопець запитає про це.
—Я не дуже люблю шахові дуелі. Та й для піратів більше значення має фізична форма і вміння користуватися зброєю.Тому це не шахова дуель. — відповів Роберто і підійшовши до дверей, відкрив їх й вийшов на палубу корабля. А за ним вийшли всі, хто був у каюті.
Подивитися на дуель зібралися всі пірати, які звичайно ж підтримували свого капітана. Роберто вийшов на середину палуби й вийняв свою шпагу з піхов, у туж мить направивши її кінець в бік Рональда.
—Невже ти злякався? Не бійся. Я ж казав, що вам нічого не загрожує.
—Я не боюся. Якщо я вже зважився на це, то я протримаюсь до кінця.—відповів Рональд і оголив свій меч. Зараз він вперше використає його, так би мовити, хоче перевірити його силу. А може батько Джо всього лише пожартував над ним, сказавши про магічні властивості цього меча? А можливо і ні? Невідомість лякала. І часто через цю невідомость можна боятися зробити крок вперед. Поки Рональд думав, Роберто пішов в напад. Але хлопець зміг втриматися на ногах і зупинити удар, хоча трохи відсунувся назад.
—Не відволікайся. Літаєш в небесах під час бою і ти труп.— дав пораду Розен.
— Я не настільки дурний, як ти думаєш.— відповів Едерн, висунувшись вперед і нападаючи.
Правда капітан зумів ухилитися. Пірати були вражені, новенький не поступається їх капітану, якому програвали навіть сильні воїни королівської армії.
Минув деякий час і меч Рональда встромився рівно в підлогу палуби.
— Як? Чому я програв? Адже, я вмію фехтувати.— задав сам собі питання хлопець.
—Тобі не вистачає майстерності у фехтуванні й бойового досвіду. Ти майже нерухомий під час атаки. Спробуй більше рухатися. Але ти досить непогано тримався й зупиняв мої удари. Вперше бачу людину, яка не поступається мені в силі. Тому згоден на нічию?— промовив Роберто, простягаючи руку молодшому. —Ви станете членами моєї команди, але при цьому зможете піти коли захочете. Згоден?
Рональд, подумавши трохи відповів.
—Згоден.— це прекрасна можливість побувати у відкритому морі. А ще можливість підібратися до столиці Феліра Авердішу.
Ось так хлопці потрапили до команди піратського судна “Темної Німфи” капітана Роберто дель Розена. Можливо вони зустрінуть нового хранителя фігур. У будь-якому випадку це буде незабутня пригода.